Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Мокроусова

542.2. Житловий будинок, 1899 – 1900 (архіт.).

Вул. Хорива, 4. На розі з вул. Притисько-Микільською, на червоних лініях забудови.

Ділянка отримала сучасну адресу 1899, після загальної перенумерації домоволодінь по Києву. До цього вона мала № 5/15, на поч. – в серед. 19 ст. її місцезнаходження визначалося за номером частини міста і кварталу – частина друга, квартал № 27, ділянка № 314. Частина садиби пов’язана з ім’ям соратника гетьмана Б. Хмельницького – сотника Київської полкової запорозької сотні С. Туптала.

Історія його садиби і будинку поблизу церкви Миколи Притиска (св. Миколи Мірлікійського) сягає 17 ст. Про цей будинок збереглися лише окремі відомості. За висновками кількох поколінь дослідників, він розташовувався між церквою Миколи Притиска (св. Миколи Мірлікійського) та Флорівським монастирем і ще 1813 був призначений до розібрання через поганий технічний стан. Будинок знесено між 1834 – 36 тодішнім домовласником – купцем Ф. Курлюковим, який сформував свою садибу шляхом купівлі в 1831 – 32 окремих невеликих ділянок.

У 1830-х рр. садиба займала територію від вул. Притисько-Микільської до межі Флорівського монастиря і мала складну Т-подібну форму. Пізніше з неї виділилися садиби № 2 і № 4. 1836 Ф. Курлюков отримав дозвіл на спорудження цегляних крамниць і будинку за типовим проектом на місці знесеної кам’яниці С. Туптала. 1840 власнику дозволили відкрити у цегляній будівлі тютюнову фабрику. 1845 садибу купив інж.-полковник у відставці М. Чеснок, нащадок козацького роду бойових сподвижників Б. Хмельницького. За духовним заповітом 1866 садиба перейшла онуці – В. Тецнер. 1878 майно придбав селянин А. Новиков, який здійснив деякі перебудови. У цих роботах брали участь архітектори М. Гарденін, С. Рикачов, К. Шиман. 1898 ділянка перейшла у власність Ш. Вепринського, на замовлення якого зведено наявний будинок.

На поч. 20 ст. у садибі містилися бакалія «Економічна», булочна, кондитерська, крамниця з продажу човнів і матраців тощо. Одне з приміщень головного будинку наймала Поштово-телеграфна контора. 2003 напівзруйнований відселений будинок реконструйовано з надбудовою мансардного поверху, зміною планування, реставровано вітрини першого поверху (автори проекту – архітектори А. Попова, С. Юрченко; «УкрНДІпроектрестравція»). Під час реставрації відкрито і відновлено первісний колір пофарбування стін, для розшивки швів відновлено чорний накладний цементний шов, характерний для будівельної технології кін. 19 – поч. 20 ст. Після проведених робіт первісний вигляд будинку частково змінився.

Чотириповерховий з підвалами і мансардним поверхом, цегляний, у плані Г-подібний. Дах мансардний з бляшаною покрівлею. Перекриття пласкі по залізобетонних балках. Пишне декорування чолових фасадів вирішено з використанням неокласичних та неоренесансних елементів.

Наріжну зрізану частину оформлено на рівні другого – третього поверхів колонами великого ордера, на ній – ряд балконів. Балкон другого поверху – на масивних консолях. Півциркульний дверний отвір фланковано невеликими доричними півколонками. Наріжжя увінчано фронтоном і чотирисхилою невисокою вежкою з ажурним металевим огородженням. Композиція будинку асиметрична відносно наріжжя. Фасад з вул. Притисько-Микільської коротший. Його вертикальну композицію підкреслено бічною розкріповкою, що завершується фронтоном і вежкою. На рівні четвертого поверху розкріповку акцентовано двома групами здвоєних півколон модифікованого іонічного ордера. Композиція фасаду з вул. Хорива дещо асиметрична відносно вертикальної осі, що виявлена розкріповкою, якій відповідає об’єм парадних сходів.

Парадний вхід оформлено у вигляді модифікованого порталу: півциркульний дверний отвір оздоблено спрощеним архівольтом, п’яти якого спираються на невеликі півколони. Розкріповка завершується розвиненим фронтоном, на рівні другого – третього поверхів виділена пілястрами великого ордера з модифікованими капітелями, аналогічні пілястри – на рівні четвертого поверху. Пілястри прикрашено вертикальними прямокутними фільонками з лавровими підвісками. На фасаді виділяються здвоєні півциркульні вікна розкріповки другого – четвертого поверхів, над сандриками яких вміщено пишний рослинний орнамент. Композицію фасаду доповнюють два ряди балконів з ажурними металевими гратами (не автентичні).

На рівні першого поверху реставровано вітринні великі прорізи з дерев’яним заповненням, традиційним для крамниць Києва кін. 19 – поч. 20 ст. Простінки між прямокутними віконними прорізами другого поверху оформлено під дощане рустування. Прорізи другого та четвертого поверхів облямовано по периметру тонкими смужками джгутикового орнаменту. На рівні третього поверху – півциркульні віконні прорізи з сандриками-архівольтами, в простінках вміщено рослинні композиції з лаврових гілок.

Сандрики вікон на всіх поверхах акцентовано різноманітними замковими каменями, підвіконні фільонки оздоблено рослинним ліпленим орнаментом.

Карниз над четвертим поверхом (первісно вінцевий) невеликого виносу, під ним – широка смуга розірваного фриза, в якому фільонки з рослинним орнаментом чергуються з консолями. Під карнизною плитою – смуга зубчастого орнаменту. Прямокутні мансардні вікна завершують півциркульні сандрики-фронтони. На даху встановлено парапет. Горизонтальні членування фасадів утворюють міжповерхові карнизи складного профілю. Дворові фасади мають спрощене оздоблення – міжповерхові карнизи із зубчастим орнаментом, сандрики над вікнами та прості підвіконні полички. Тиньковані фасади пофарбовано у жовтий колір, що імітує традиційне для київського будівництва кін. 19 – поч. 20 ст. відкрите мурування зі світло-жовтої цегли. Ліплені деталі виділено темно-зеленим кольором на жовтому тлі стін.

Будинок – цінний зразок прибуткової споруди кінця 19 ст.

Тепер на першому поверсі містяться крамниці.

Література:

ДАК, ф. 1, оп. 295, спр. 12; ф. 19, оп. 1, спр. 1090; ф. 100, оп. 1, спр. 1743; ф. 163, оп. 41, спр. 2626; Рогожина Н. Кам’яниця Сави Туптала // Пам’ятки України. – 2001. – № 1 – 2.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1814 – 1815.