Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Галина Кравченко, Олена Мокроусова, Віра Черна

544.7. Виконком Київської міської ради, 1952 – 57 (архіт., іст.).

Вул. Хрещатик, 36. У ряді суцільної забудови між вулицями Б. Хмельницького та Прорізною з відступом від червоної лінії забудови на 15 м.

Споруджено за проектом арх. О. Власова, О. Заварова, О. Малиновського. До революції на цьому місці розташовувався один з найкращих кінотеатрів у Росії на 1100 місць, що належав А. Шанцеру (побудований 1912 під наглядом арх. В. Рикова на місці попередньої забудови, зруйнований 1941). За первісним проектом повоєнного відновлення забудови (1948 – 49, архітектори О. Власов, О. Заваров) будинок міськради мав бути висотним (22 поверхи) з уступчастим силуетом і вінцевим шпилем, прикрашеним символічними скульптурними зображеннями робітників і колгоспників. За одним з проектних варіантів у курдонері перед входом передбачався фонтан, за іншим – постійна урядова трибуна.

Реалізований у вигляді призматичного об’єму, поєднаного з фланговими спорудами курдонера симетричними пониженими вставками з великими арковими проїздами у внутрішньоквартальний простір.

Цегляний, у плані Т-подібний, складається з десятиповерхового основного об’єму (верхній поверх з невеликими вікнами розташовано на рівні фриза) та триповерхового дворового, поєднаних між собою двоповерховою вставкою. Особливої урочистості загальній симетричній композиції надають бічні перехідні об’єми заввишки у шість поверхів з арками проїзду. На четвертому поверсі облаштовано сесійну залу, на трьох верхніх – коридорна система планування. У дворовому корпусі над закладами харчування влаштовано колонну залу засідань на 1200 місць. Перекриття збірні із залізобетонних панелей. Двосвітну залу засідань перекрито металевими фермами з пласкою підвісною стелею. В основному корпусі застосовано внутрішній збірний залізобетонний каркас. Зв’язок між поверхами забезпечують кілька сходових кліток та ліфтових шахт.

Архітектурне оформлення виконано у традиціях класицизму. Чоловий фасад має виразну пластику, побудовану на основі ордерної системи. Перші три поверхи трактуються як цоколь, облицьований рваним гранітом. Верхнє поле стіни з прямокутними прорізами облицьоване спеціально виготовленими керамічними блоками кольору світлої вохри, розчленовано частим ритмом великих пілястр своєрідно трактованого ордера. Будівлю завершує розвинений, складно промальований карниз з модульйонами. Основним акцентом у композиції чолового фасаду є центральний вхід, підкреслений трьома високими арковими нішами, в які вбудовано двері. Перед входом – гранітні східці та дві тумби із флагштоками.

Масив чолового фасаду відмежовується від прилеглої забудови півциркульними арками проїздів заввишки у три поверхи і завширшки 10,5 м, які обрамлено гранітним рустом. Облицьовану керамікою триповерхову площину стіни над проїздом членовано тричвертєвими колонами зі стилізованими капітелями. У майоліковому заповненні кесонів на циліндричному склепінні проїздів та на металевих стулках воріт застосовано радянську символіку (серп і молот, п’ятикутні зірки). У вирішенні інтер’єрів привертає увагу оформлення вестибюля, фойє, зали засідань на другому поверсі, об’єднаних в єдиний перетікаючий простір парадними широкими тримаршовими сходами. Їх оздоблено скромним ліпленням у класицистичних традиціях, елементами ордера (зала засідань), штучним каменем тощо. Весь архітектурно-художній лад створює урочистий образ адміністративної будівлі.

З прийняттям Декларації про Державний суверенітет України на засіданнях Київської ради народних депутатів у липні 1990 розгорнулися гострі дебати щодо прийняття рішення про використання національної символіки (синьо-жовтий прапор, герб – тризуб і гімн «Ще не вмерла Україна»). Під будинком вирував натовп учасників мітингу, які вимагали ухвалення рішення про національну символіку. 24 липня 1990 о 19 годині під спів молебну і бурхливі оплески тисяч присутніх за рішенням президії Київської міської ради народних депутатів на лівому флагштоку перед будинком Ради поряд з державним прапором УРСР було вперше піднято національний синьо-жовтий прапор. Це мало велике духовне та політичне значення в побудові незалежної української держави, адже Державний прапор – один з трьох офіційних державних символів, що символізують суверенітет держави.

Прапор було освячено у соборі Святої Софії в Києві єпископом УАПЦ Володимиром (Романюком). Над будинком Верховної Ради України такий прапор було піднято через рік – 4 вересня 1991. Національний прапор затверджено Державним прапором України Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992. 6 липня 2000 Київська міська рада ухвалила рішення про щорічне відзначення 24 липня Дня українського національного прапора в столиці України. Офіційно День українського прапора як державне свято був встановлений Президентом України лише в серпні 2004. Він святкується щорічно 23 серпня.

Література:

Без кворуму // Київський вісник. – 1990. – 26 лип.; Бойко О. Подія місцевого значення? // Веч. Київ. – 1990. – 28 лип.; Нариси історії архітектури Української РСР (радянський період). – К., 1962; Цимбалюк М. Анатомія одного рішення // Веч. Київ. – 1990. – 25 лип.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1841.