Казарми
Розмір зображення: 1920:1080 піксел
Фото з серпня 2017 р. з панорам Google: google.com
В українській історії та народній пам’яті Ланцут у Підкарпатському воєводстві Польщі це перш за все табір українських військовополонених та інтернованих – пізніше українська станиця, що знаходились при будинках колишніх австрійських кошар по вул. Armii Krajowej, 24, а також поховання вояків УНР на міському кладовищі у військовій кватері.
В 1918—21 роках в таборі Ланцут перебували полонені, інтерновані військові зі складу Української Галицької армії та Армії Української Народної Республіки, а також інтерновані цивільні зі Східної Галичини.
1918 тут розмішувалися також полонені українці з російської армії (близько 10 тис.), а також вояки сформованої і підправленої в Україну Сірої дивізії.
Восени 1919 в табір були скеровані близько 900 інтернованих вояків-галичан і Корпусу січових стрільців полковника Є.Коновальця.
Від кінця 1919 з інтернованих українських військовиків почали формувати частини Армії УНР, зокрема 6-ту Січову дивізію полковника М.Безручка, для участі в поході на Київ навесні 1920 р.
Умови мешкання в таборі полонених та інтернованих українців були важкими: у лютому 1920 з 3320 старшин і козаків половина були хворими або виснаженими від голоду, 425 осіб померли (їхні тіла поховали на меморіальному військовому цвинтарі). 1974 р. цвинтар був зруйнований польською комуністичною владою.
Весною 1920 в таборі засновано Збірну станицю для вербування і вишколу вояків для Армії УНР, у ній пройшли підготовку близько 10 тис. бійців і командирів.
Після підписання Ризького мирного договору між РСФРР і УНР та Польщею в таборі були розмішені: інтерновані частини 5-ї Херсонської дивізії полковника А.Долуда, запасні армійські частини генерал-хорунжого Н.Никоніва, Спільна юнацька (старшинська) школа (400 курсантів) генерал-хорунжого М.Шаповала, Окремий кордонний корпус генерал-хорунжого О.Пилькевича, а також загал цивільних осіб.
Незважаючи на табірні обмежені свободи й незадовільні побутові умови, у таборі було організовано культурно-освітнє життя.
На початку червня 1921 р. у таборі для військовополонених у Ланьцуті засновано Український народний університет із чотирма факультетами для понад 500 студентів на чолі з професорами І.Огієнком, І. Свенціцьким, О. Колессою, В. Щуратом, генералами С.Дядюшою, І.Мартинюком та ін.
Математично-природознавчий факультет нараховував 118 студентів, економічний — 266, історично-філологічний — 139, а військовий — 62. Ректором університету став проф. Василь Біднов, а деканами — Микола Чайківський, Леонід Білецький, Харитон Лебідь-Юрчик та ген. Ілля Мартинюк (почесним деканом військового факультету призначено ген. Миколу Юнакова — колишнього професора Миколаївської академії Генерального штабу в Петербурзі).
Серед учительських кадрів були як професори колишнього Українського університету у Кам’янці-Подільському, так і вчені з Галичини — Іван Огієнко, Арсен Чернявський, Ростислав Лащенко, Іларіон Свєнціцький, Валентин Садовський, Віктор Приходько, Михайло Обідний, Панас Феденко, Олександр Шульгин, Іван Фещенко-Чопівський, Степан Сірополко, Олександр Колесса, Василь Щурат, Петро Холодний, генерали — Сергій Дядюша, Сергій Кулжинський, Микола Шаповал, Олександр Пилькевич, Ілля Мартинюк. Поруч із новим університетом свою діяльність продовжувала школа підстаршин — Спільна юнацька школа, з командувачем ген. Миколою Шаповалом, та гімназія, яка започаткувала свою діяльність у січні 1921 р. під керівництвом Івана Гончаренка.
Окрім університету діяли гімназія, бібліотека, літературно-мистецькі об’єднання. Тут був створений (згодом став всесвітньо відомим) хор сотника Д.Котка. Зусиллями письменників М. Вороного, Є.Маланюка, В.Біднова та ін. організовано видання таборових часописів «Наша зоря», «Промінь», «Будяк».
1921 р. військові частини Армії УНР були передислоковані в табір Стшалково.
Джерела:
Колянчук О. Освітня, пресова та видавнича діяльність української еміграції в Польщі у 20-х роках ХХ ст.