2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Воскресенська церква, 1789 (архіт). Вул. Кобижча, 121.

Дерев’яна семизрубна чотириверха церква міститься у рівнинній місцевості на незначному підвищенні надзаплавної тераси правого берега р. Вільшанки. Посідає острівне становище посеред центрального трикутного в плані майдану колишньої приміської слободи Кобища. Це єдина архітектурна домінанта цієї частини Лебедина.

Церква стоїть на вісях вулиць, що сходяться до майдану. Це посилює її композиційну роль як домінанти. Завдяки виразному силуету панує над масивом одноповерхової садибної забудови, добре проглядається з заплави р. Вільшанки та з лівобережжя. У північній частині церковного подвір’я міститься одноповерховий дерев’яний будинок церковно-парафіяльної школи, збудований 1893.

Воскресенська церква збудована 1789 коштом парафіян на замовлення священика Г.Шкурського артіллю місцевих майстрів на місці однойменної дерев’яної церкви 1676, що згоріла у 1787. Первісно церква була тризрубною, триверхою, з двозаломними верхами та окремо розташованою дзвіницею. У 1867 церкву перебудовано за проектом, затвердженим у 1865. Під неї частково підвели цегляний підмурок, влаштували північний і південний бічні вівтарі зі світловими верхами. У південному вівтарі містився престол в ім’я Преображення Господня, у південному – в ім’я св. Василія Великого. Обабіч головного вівтаря прибудували масивні прямокутні в плані жертовник і дияконник. До бабинця прибудували притвор із високою двоярусною дзвіницею, увінчаною наметом.

Таким чином церква стала хрещатою в плані, п’ятиверхою. У 1906 церковне подвір’я оточили мурованою огорожею з залізною граткою ковальської роботи.

У 1939 церква була дуже пошкоджена за наказом місцевої комуністичної влади й частково збереглася тільки тому, що під час руйнування чоловік, котрий збив хреста з центральної бані, привселюдно упав з церкви і вбився. Це припинило руйнацію. Але були втрачені бабинець і західний притвор із дзвіницею, а також огорожа. У 1970-х рр. до центрального зрубу з заходу на місці втраченого бабинця прибудували невеликий тамбур, а в раменах улаштували плоскі стелі по дерев’яних балках.

Церква складена з соснового брусу. Під центральним зрубом частково збереглися дубові стояни. Зруби, зведені в 1867, – на цегляних підмурках. Первісними є центральний восьмигранний зруб (у плані – квадрат зі зрізаними наріжжями) та п’ятистінний вівтар. Їх вінчали двозаломні верхи. Зараз стеля вівтаря зашита дошками, тож світловий восьмерик є лише над центральним зрубом.

Первісно центральний верх мав два світлові восьмерики, був високим і мав стрункі пропорції. Проте під час перебудови 1867 верхній світловий восьмерик розібрали, влаштувавши замість нього маленький глухий ліхтарик з цибулястою маківкою. При цьому змінився абрис бані, що, незважаючи на пружну форму твірної, є непропорційно масивною. Ребра центрального восьмерика у рівні початку першого і другого заломів стягнуті в кутах різьбленими ригелями-затяжками, розміщеними попарно. Іншого декору, а також мальовань в інтер’єрі немає. Іконостас історико-мистецької цінності не становить. Усі компартименти об’єднані завдяки широким аркам-вирізам сегментної форми. Місця скріплення зрубів в інтер’єрі укріплені приставними дерев’яними колонами. Прямокутні в плані бічні вівтарі, жертовник і дияконник мають плоскі стелі по дерев’яних балках. Це забезпечує домінантну композиційну роль щедро освітленому центральному восьмерику.

Зовні первісно легка, вертикально спрямована споруда нині є масивною і монументальною завдяки широким бічним вівтарям, увінчаним невеликими легкими верхами, що своїми формами повторюють двозаломний верх вівтаря. Центральний верх домінує в загальній композиції завдяки своїй масивності. Надто великі об’єми жертовника й дияконника візуально применшують масштаб споруди. Всі зруби ошальовані вертикально з нащільниками, що підкреслює грані форми й подрібнює надто лапідарні площини прибудов 1867. Усі вікна однакові: великі, прямокутні, облямовані лиштвою, з трикутними сандриками. Вікна восьмериків – без сандриків.

Воскресенська церква у Лебедині – характерний і на сьогодні унікальний витвір останнього етапу розвитку Слобожанської школи народної дерев’яної архітектури.

Пам’ятка архітектури національного значення з охоронним № 631.

[РДІА, ф. 1293, оп. 165, спр. 515, арк. 1; Державний архів Сумської обл., ф. 546, оп. 1, спр. 2, арк. 1, спр. 7, арк. 1 – 1-зв; ф. 803, оп. 1, спр. 20, арк. 5; спр. 6, арк. 7; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Т. 4. – К., 1986. – С. 21-22; Филарет (Гумилевский Д. Г.) 1506Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Отд. III. – М., 1857. – С. 441- 462.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 668 – 669.