2009 р. Волинський військовий музей врятовано
Наталка Іванченко
Дата: 23.02.2009
Схема захоплення музею банально проста: перевести музейне приміщення в комунальну власність, а потім – приватизація, або ж здати музей в оренду на років так 49, а там – як політкарта ляже.
Скандал навколо Мукачевського замку описаний на шпальтах багатьох ЗМІ, про військовий музей на Волині майже ніхто і не знає – не люблять військові виносити свої проблеми на загальний суд. Але, враховуючи небезпечність рейдерських схем, які розробляють чиновники, не можна залишатися осторонь від історії Волинського військового музею.
10 років тому завзяті українські офіцери вирішили створити регіональний музей Українського війська та військової техніки у Луцьку. Ініціатором створення музею став полковник запасу Чисюк Я. Т., голова громадської організації «Джерела». І хоч Луцька міська рада й не була в захваті від такої ідеї, пропозицію радо підтримало Міністерство оборони та колектив Центрального музею Збройних сил України (ЦМЗСУ) у Києві.
На території військового містечка під майбутній музей було виділено майже гектар землі й два будиночка, загальною площею понад 900 кв.м. Експонати збирали всім військовим світом. До формування експозиції залучили досвідчених музейників з Центрального військового музею.
Згодом до утворення музею підключилося й Міжнародне громадське об‘єднання «Волинське Братство», президент якого – знаменитий волинянин Микола Жулинський. Тож завдяки спільним зусиллям 1999 року відкрили першу експозицію під відкритим небом – виставку військової техніки та озброєння. Новоутворений музей стає філією ЦМЗСУ. Директором музею призначено Чисюка Я. Т., який відповідав за фінансування закладу.
Але ентузіазм директора дуже швидко закінчився. Одна справа – піар, фанфари, камери, фуршети, інша – наукова та організаційна робота. Розчарований Чисюк, звільняється за власним бажанням – іде нової долі шукати. Музейне життя завмирає…
Але підтримати новонароджений музей вирішило «Волинське Братство». Заключили договір про співпрацю з утримання та розбудови філії музею протягом дев‘яти років. По додатковій угоді отримали в оренду приміщення на п‘ять років. І стали царювати.
Життя ж музею майже не змінилося. Братство спромоглося утримувати всього кілька музейних працівників. Ніякої наукової та музейної робити, звісно, не велося. Основна робота, яку проводили – охорона техніки та прибирання. Починаючи з 2003 року, начальник ЦМЗСУ В. Карпов б‘є на сполох: музей не працює!
Навіть надіслав листа до голови «Волинського Братства»: «викликає стурбованість та серйозне занепокоєння питання щодо забезпечення збереження і охорони майна через те, що персонал, який працює від імені братства у музеї, не є юридично оформленим на роботу, заробітна плата йому виплачується не по відомості, трудові книжки не заповнені і зберігаються у власників. Виходячи з цього, персонал не може нести відповідальність за збереження музейних предметів…
…Допускаються фінансові порушення у касовому господарстві – вхідні квитки відсутні, кошти за відвідування експозиції військової техніки приймаються сторожами, не проводяться по касі і не зараховуються на рахунок. Такий стан організації роботи не може бути нормальним, не відповідає вимогам чинного законодавства і потребує негайного Вашого втручання».
Відповідної реакції від Братства, ЦМЗСУ так і не отримав… Після закінчення терміну дії угоди про оренду, на початку 2008 року, Волинсько-жулинське братство якось дивно себе повело: «забуло» продовжити договір та повернути майно.
Керівництво Центрального музею ввічливо очікувало кілька місяців: все ж таки Братство знаходиться під патронатом Радника Президента України, Голови Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України. Його прямі обов‘язки – опікуватися культурою та музеями. Але стілець не завжди відповідає здібностям. Та й самого Президента України цікавить тільки вузький історичний період, а не масштабні проблеми музейної галузі. Не дивно, що ЦМЗСУ так і не дочекався ніяких пропозицій.
До Луцька вирушає інвентаризаційна комісія, яку до музею не пускають, посилаючись на наказ голови «Волинського Братства»: «не підпорядковуватися вимогам наказу Міністра оборони України». Тож київські музейники перевіряли майно тільки на відкритому майданчику та позаглядали у вікна.
А там неначе злодії попрацювали: пропали і аеродромні плити, і двигуни з техніки, і навіть чавунні радіатори системи опалення! Загальна сума нестачі складає більше трьохсот тисяч гривень. З такими фактами ЦМЗСУ пішов до прокуратури…
До того ж, Братство не виконало цілу низьку угод – не забезпечили належної охорони майна, зробили перебудову. І, порушуючи умови, розмістили на орендованій площі комерційні підприємства, які очолював колишній музейний директор Чисюк Я. Т. «Ображене» Братство написало обуреного колективного листа до Міністерства оборони України… Просто сучасна казочка про зайчика та лисичку!
ЦМЗСУ звертається до Господарського суду м. Києва з проханням визнати недійсним договір про співпрацю і повернути філію в державну власність, в безпосереднє підпорядкування Центрального музею. Почався шалений тиск з різних сторін. На начальника Центрального музею відкривають кримінальну справу, триває багатомісячний судовий процес… Музей виграє!
На сьогодні у Волинському регіональному музеї – державне управління, цілодобова охорона, призначений новий завідувач філії, підбирається колектив. В планах – створити сучасну експозицію військової історії з використанням комп‘ютерних технологій, аудіо-, відео-техніки. За словами В. Карпова, така тематична експозиція створюється в Україні вперше, та й ще – за власні музейні кошти.
Військовий музей зміг вистояти проти шахраїв-орендаторів. Чи вистоять інші музеї? Рівень рейдерів дуже високий… Адже, земля, приміщення, колекції є дуже привабливими для різних ділків, які прикриваються владою.
Зараз у Верховній Раді України, обговорюються внесення змін до Закону “Про музеї та музейну справу». Чи знайдеться сила, яка підготує Закон про недоторканність музеїв та їх приміщень? Війна за музеї продовжується. Волинський військовий музей врятовано!
Джерело: «Музеї України»