2018 р. Звід пам’яток України

Монастир домініканів (мур.) 1752 р., розташований по вул. Драгоманова.

Монастир домініканців у Луцьку − пам’ятка архітектури національного значення 18 століття. Вже 19 років у цьому приміщенні – Волинська духовна семінарія Української православної церкви.

В майбутньому один з наймогутніших і впливовіших чернечих орденів католицької церкви, а поки лише новостворене духовне творіння святого Домініка (1170−1221 рр.) за припущеннями дослідників вже через десятиліття після свого заснування (1225 р.) простяг свою долоню над волинською землею.

Хоча в офіційній хроніці монастир домініканців Луцьку з’являється лише півтора століття тому за протекцією Товариства братів пілігримів в ім’я Христа, підтримуваною милістю литовських правителів Владислава II Ягайло (1362– 1434 рр.) та його послідовника Вітовта (1350–1430 рр.), перший з яких виділив обителі багатий фундуш у вигляді села Городниця з усім майном, а другий – додав до нього Новостав з млином.

Настільки щедрі дари литовських князів пояснювалися дуже просто – на території оборонного комплексу біля південної зовнішньої стіни Окольного замку мав з’явитися перший католицький храм міста. При настільки потужній підтримці дерев’яний монастир з костелом на честь Успіння Діви Марії вже до 1390-ого був повністю закінчений.

Ставши невід’ємною стратегічно важливою частиною зовнішнього периметра оборони фортеці, монастир ордена проповідників брав активну участь у міському житті (за ним була закріплена ділянка Великого мосту, їм належала частка місцевих митних зборів). Але основним своїм завданням в рамках місії святого Домініка братія ставила проповідь євангельських навчань і просвітництво мас, для чого вже в 1470-х була відкрита конвектуальная школа з викладанням казуїстики, філософії та екзегетики, до якої в XVI ст. додалася Маріїнська латинська школа для місцевих дітей.

Багатство домініканців і реформація після виведення Луцького конвекту з-під юрисдикції Товариства братів пілігримів і включення до складу Польської провінції на довгі десятиліття включили домініканців в правову війну за існування Руської провінції католицької церкви, де боротьба йшла з перемінним успіхом і закінчилася в 1612 р. на користь противників існування самостійного духовно-територіального об’єднання на східних кордонах Речі Посполитої.

Тоді ж в сферу інтересів луцької братії в білому вбранні під чорними плащами активно почало впроваджуватися накопичення наукової літератури як криниці світових знань (якщо в кінці XVI ст. їх бібліотека налічувала лише два десятки примірників, то вже у 1610-ому їх кількість збільшилася в три з половиною рази), а також допомогу стражденним в заснованому при обителі шпиталі та притулку для сиріт.

Після політичного і економічного спаду внаслідок повстання 1648−1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького з 60-х роках XVII ст. домініканський монастир Луцька хоч і розгубив частину своїх досягнень (закриті шпиталь і притулок, знищено частину бібліотечних фондів), але як оплот стабільності стає одним з найвпливовіших в Польській провінції, а випускники його навчального закладу, який змінив статус на «формальну» в 1695-му, здобули можливість одержати вчений ступінь в кращих генеральних школах ордену за кордоном.

Велика частина XVIII ст. для луцької братії святого Домініка пройшла під прапором процвітання і відродження колишніх починань. Так вже на початку століття відновлено діяльність сиротинця, трохи пізніше на кошти братів Богушевської з’явилася музична капела. Крім того з 1783-го з дозволу польського короля Станіслава Августа Понятовського (1732–1798 рр.) в старому келійному корпусі була організована велика друкарня, що приносила чималий дохід друкуванням книг на декількох європейських мовах.

Коли міцний фундамент вже захитався під Річчю Посполитою, луцька обитель проповідників лише процвітала: в 1791-му був закладений новий кам’яний костел Успіння Діви Марії, який, не дивлячись на пожежу 1793-го, продовжує будуватися поряд з новим кам’яним келійним корпусом.

Роль католицької церкви та її чернечих орденів в православної імперії двоголового орла, яка анексувала Волинь після третього поділу Речі Посполитої в 1795 р., поступово почала знижуватися під державним тиском. А для початку була знову утворена Руська (пізніше Литовсько-Руська) католицька провінція як зсіб зменшення впливу Риму.

У той же час за розпорядженням голови Луцько-Житомирської дієцезії Каспера Цецішовського (1745–1831 рр.) для здобуття прихильності нової влади монастирська друкарня повинна була виконувати державне замовлення, друкуючи одну книжку на рік на замовлення Міністерства освіти імперії та випускаючи сто її примірників для навчальних закладів губернії, крім того кляштор мав віддавати для утримання Волинської гімназії в Кременці 1/8 своїх доходів, виділити кошти для відкриття школи в Старокостянтинові, за свій рахунок організувати ботанічні сади при школах в Луцьку та Житомирі.

У зв’язку з посиленням фінансово-політичного тиску будований понад чверть століття комплекс був закінчений лише в 1819-ому. На той час сильно постраждалий від пожежі 1793 р. старий монастирський комплекс у зв’язку з ветхістю було розібрано.

Полум’я 1832 р., в якому загинула велика частина монастирської бібліотеки стає передвісником кінця існування домініканської громади: в 1845-му пожежа знову значно пошкоджує Успенка костел, а через п’ять років обитель і зовсім була закрита. Храм після недовгого перебування в якості військового складу просто розбирається на будівельний матеріал (від нього залишилася лише одна стіна), а новий келійний корпус російське військове відомство швидко пристосовує під свій шпиталь.Короновану ікону у срібному обрамленні разом з іншими іконами передали до луцької катедри.

Після Першої світової в підданстві католицької Польщі колишня луцька обитель братів-проповідників стає офіційною резиденцією Луцького єпископа, який квартирує тут до 1933-го, а після Другої світової в складі атеїстичних рад вона приміряє на себе роль поліклініки військової частини, ПТУ, будинку художньої творчості.

На початку ХХ ст. римо-католицька церква намагається вдихнути нове життя в будівлю монастиря, зробивши з нього палац біскупа Луцького і Житомирського, який мав таке призначення з 1920 по 1933 рік. Однак, у зв’язку з воєнними подіями наступних років і зміною влади, римо-католицька громада на Волині змушена піти в Польщу, залишивши монастир на Божу волю.

В період радянського панування корпус монастиря використовувався по-різному і тільки з 1992 – го року після силового захоплення будівель Волинської духовної семінарії біля Свято-Троїцького собору в центрі Луцька педставниками УПЦ КП, монастир отримує нове життя, перереформовуючись в приміщення Волинської духовної школи та домівку для майбутніх священиків.

З плану 1795 р. видно, що існувало два костели: «костіол старой каменной» та «костіол внов заложеной каменной же». Старий був ближче до ріки, другий стояв північніше, майже впритул; з заходу до його пресбітерія примикав корпус, що зберігся. На планах міста середини ХІХ ст. ще значаться обидва костели.

Більш повне уявлення про весь комплекс монастиря дає малюнок Н. Орди з боку р. Стир, датований 1862−1876 рр. На ньому домінує костел без даху, нижче – руїни старого костелу та старих двоповерхових келій (видно 11 вікон), ліворуч – стіни існуючого нині корпусу, праворуч – руїни дуже давньої споруди з оборонними баштами − вірогідно, палацу Вітовта.

За документами, пізніший костел був тринефним з видовженим пресвітерієм, який мав пів циліндричні апсиду і галерею, що її оточувала, із східною сакристією (на 3,6 м виступала з-за нефів). Зовнішні розміри трьох нефів – 23Х32 м, довжина сакристії – 19 м, загальна довжина костелу – 55 м.

Двоярусна вежа спиралася на середню частину нартексу. Художні зображення вежі та брами на території монастиря (особливо завершення вежі) свідчать про їх барочний характер. На кресленні головного фасаду 1852 р. проступають ознаки класицизму – насамперед, це стосується шести пілястр і трикутного фронтону, що імітують портик. Яруси вежі були декоровані пілястрами корінфського ордену.

Збереглися залишки підземної частини костелу. Будинок монастиря, що зберігся, 3-поверховий, з розмірами в плані 51Х12 м. Усхідній частині, яка примикала до костелу, знаходиться сходова клітка, з півночі – коридори, що з᾽єднують по 10 кімнат, орієнтованих на заплаву Стиру. Перекриття на двох поверхах хрещаті, а на верхньому – пласкі. Фасади оздоблені спареними лопатками. Портали мають обрамлення, які завершуються волютами або лучковими сандриками. Є думка, що автором нового костелу та келій був П. Гіжицький. Проте не виключають, що ним міг бути А. Мошинський – автор костелу в Микулинцях Тернопільської обл.

Джерела та література:

Бірюліна О. Луцька Домініканська Богородиця – прообраз міського гербу «Найсвятіша панна» / О. Бірюліна // Волинська ікона: Дослідження та реставрація: наук. зб.: матеріали ХІV міжнар. конференції. – Луцьк, 2007. – Вип. 14. – С. 129–131;

Вахраєєва Г. Соціально-історичні передумови будівництва та характер формування католицьких монастирів Луцька / Г. Вахраєєва // Науковий вісник ВДУ: Мистецтвознавство. – Луцьк, 1997. – Вип. 11. – С. 6−8;

Горін С. Луцький домініканський монастир Внебовзяття Богородиці: релігійний авторитет серед місцевого населення та персональний склад ченців (друга половина ХVI ст. – перша чверть ХМІІ ст.) / С. Горін // Краєзнавство. – 2012. – № 4. – С. 88−99;

Домініканський монастир / Департамент Луцької міської ради // [].

Домініканський монастир / Персональний Путівник по місту Луцьк, Волинь // [].

Історія / Українська Православна Церква. Волинська духовна семінарія. Офіційний сайт // [].

Карпюк Л. Ікона Римської Богоматері з Луцького домініканського костелу. Традиції зображення та пошанування на Волині у 17−18 ст. / Л. Карпюк \ Минуле і сучасне Волині та Полісся: Матеріали ХХVІ Волинської обл. наук. – іст. – краєзн. конф., присвяченої 16-й річниці Незалежності України, 510-ій річниці надання м. Луцьку Магдебурського права і 390-ій річниці створення Луцького православного Братства. – Вип. 26. – С. 143−146;

Колосок Б. В. Луцьк – пам’ятка архітектури та містобудування : історико-архітектурний нарис / Б. В. Колосок. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 124 с.;

Колосок Б. В. Луцьк : Архіт.-іст. нарис / Б. В. Колосок, Р. Г. Метельницький. – К. : Будівельник, 1990. – 192 с.;

Цюриць С. Подорожі в минуле – за для майбутнього: Костел Петра і Павла у Луцьку має три поверхи підвалів / С. Цюриць // Досвіт. зоря. – 2001. – 19 лип.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 46 – 52.

Келії монастиря домініканів 1 чв. 20 ст., розташовані по вул. Драгоманова, 40.

Наприкінці вулиці Драгоманова збереглися келії монастиря домініканів 1752 р. будівництва (пам’ятка архітектури національного значення). Це – одна з пізніших будівель найдавнішого (кінець XIV ст.) католицького монастиря в Луцьку. В епоху Ренесансу у XV−XVI ст. у Луцьку діяло більше ніж 20 храмів.

Серед інших храмів міста домініканський монастир посідає особливе місце, як його духовний, культурний, інтелектуальний та оборонний центр.

Домінікани були першим католицьким орденом, який з’явився в Луцьку у 1390 р. Документи свідчать про те, що наприкінці XIV ст. коштом короля Ягайла та великого князя Вітовта тут збудували костьол Успіння Діви Марії з монастирем. Новий комплекс будувався поряд з місцем, де колись стояла церква Святої Трійці, зведена, як припускають, у XIII ст. Це був один з найбільших православних храмів Луцька. На честь Святотроїцького храму була названа вулиця, що проходила неподалік – Троїцька. У княжі часи в цьому районі знаходилася Троїцька вежа із вїзними воротами. Вежа була включена в одне з кількох оборонних кілець, що оточували древній Луцьк.

Тривалий час домініканський монастир був єдиним монастирем у Луцьку.

На домініканів покладався обов’язок утримувати одну з городень Великого Луцького мосту, який знаходився на східній стороні острова. Про впливовість ордену на життя тогочасного міста свідчить той факт, що під час з᾽їзду європейських монархів в Луцьку у 1429 р., у складі господарів, що зустрічали гостей, були і домініканці.

Найвищого свого розквіту домініканський комплекс досяг у XVI ст., коли при ньому діяли: Маріїнська латинська школа для дітей з Луцька та навколишніх сіл, музична капела із 38 осіб та бібліотека. 1783 р. останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський видає привілей луцьким домініканам на друкування книг різними мовами. І через чотири роки у старому монастирі починає працювати велика друкарня. Книги видаються польською, французькою, російською та латинською мовами. Монастир, як найзаможніший та найвпливовіший у краї, мав цінні твори живопису.

Із 1477 р. при монастирі діяла конвентуальна школа, де викладалися: казуїстика, філософія та екзегетика. А з середини XVII ст. тут вже працює студіум вищого рівня. Згодом статус луцького домініканського монастиря настільки виріс, що він стає одним із центрів домініканського інтелектуального життя Польщі, поряд із аналогічними монастирями Варшави, Познані та Любліна.

1598 р. сюди привозять подарунок Папи Климента VIII – Чудотворну ікону Богоматері, копію відомої Чудотворної ікони Salus Populi Romani з собору Санта Марія Маджоре у Римі. Ікону подарували луцьким домініканцям, оскільки і вони вважали Римську Богоматір своєю покровителькою. Задля її достойного розміщення спеціально збудували каплицю. 8 вересня 1749 р. ікону урочисто коронували.

Національно-визвольна боротьба українського народу завдає костьолу значних руйнувань та пограбувань. Нова хвиля відродження домініканського монастирського комплексу припала на XVIII ст. Саме тоді, поряд зі старим комплексом на погості давньої Троїцької церкви, постають стіни нового костьолу Успіння Діви Марії. Окрасою всього костьольного комплексу є висока костьольна башта зі шпилем та годинником – курантами. Саме в ті часи художник Наполеон Орда зображає його на своїй відомій акварелі. Зображення костьолу збереглися в настінних розписах кафедрального костьолу Святих Петра і Павла. 1819 р. новий домініканський комплекс був освячений. Споруда зведена у популярному на той час класицистичному стилі. Із будь-якого місця тодішнього Луцька було видно високу вежу домініканського костьолу із годинником-курантами, який своїми циферблатами був орієнтований на чотири сторони світу. Старий монастирський комплексрозібрали і лишився тільки фрагмент східної стіни. Згодом, дві великі пожежі зруйнували костьол та частину приміщень монастиря. У1847 р., внаслідок антикатолицької політики Російської імперії, що спричинила закриття всіх католицьких монастирів Луцька, вже значно пошкоджений домініканський монастир перестає діяти.

Монахи-домінікани полишають місто. Короновану ікону Богоматері у срібному окладі, разом з іншими іконами, передають до луцької катедри – костьолу Святих Петра і Павла. У новому приміщенні монастиря російська влада влаштовує шпиталь, а в костьолі – військовий склад. Будівлі старого комплексу розбирають на цеглу, а згодом така ж доля спыткала і новий костьол Успіння Діви Марії. Остаточно від двох комплексів залишився новий монастир та фрагмент стіни старого комплексу.

За часів Польщі провели реставрацію, тут була резиденція католицького біскупа. За радянської влади споруду використовували в різні часи як адміністративну установу, поліклініку військової частини, ПТУ, будинок художньої творчості професіонально-технічної освіти. Нині тут – Волинська духовна семінарія Української Православної Церкви із церквою Кирила і Мефодія.

Джерела та література:

Колосок Б. В. Луцьк – пам’ятка архітектури та містобудування : історико-архітектурний нарис / Б. В. Колосок. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2011. – 124 с.;

Колосок Б. В. Луцьк : Архіт.-іст. нарис / Б. В. Колосок, Р. Г. Метельницький. – К. : Будівельник, 1990. – 192 с.;

Луцьк (поза замком) / Livejournal // [].

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 52 – 55.