Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

Невеликі тридільні храми в просторовому рішенні зустрічаються в цей період у двох варіантах – купольному і безкупольному. Безкупольні тридільні храми дуже близькі за характером простору і силуету до найпростіших дерев’яних тридільних храмів хатнього типу. Яскравим зразком цього типу є Успенська церква в селі Лужанах Чернівецької області. В 1453 році село Лужани було продано «панові Витольду за 400 золотих турецьких» [Материалы для истории взаимных отношений России, Польши, Молдавии, Валахии и Турции в XIV – XVI вв., собранные В. А. Ульяницким. М., 1887, стор. 77.], який і побудував церкву десь між 1453 – 1458 роками. Храм має архаїчний тип плану, бо бабинець одної ширини з нефом, як в Іллінській церкві в Чернігові (XII ст.).

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 50.

До загального напряму живопису XV століття, яскраво представленому фресками у Вислиці та Сандомирі, стилістично близькі також фрески Успенської церкви в селі Лужанах (нині Чернівецька обл.). Це село в 1453 році купив Федір Вітолта, боярин молдавського господаря Стефана Великого [Материалы для истории взаимных отношений России, Польши, Молдавии, Валахии и Турции в XIV – XVI вв., собранные В.А.Ульяницким. М., 1887, стор. 77]. Очевидно, що тоді він звелів побудувати в Лужанах церкву й розписати її. Отже, збудування церкви й виконання фресок з певністю можна датувати 1453 – 1458 роками.

Лужанська церква ще чекає на свого дослідника, бо в ній під пізнішим тинькуванням зберігається, очевидно, не менш повний цикл розписів, ніж у люблінській каплиці. Про високу мистецьку вартість лужанських фресок свідчать відкриті у різні часи невеликі фрагменти постатей святих – Сергія і, можливо, Федора (ктитора на білому коні, що іконографічне нагадує вершника з каплиці у Любліні), а також сцена «Убогий на гноїщі». На цій останній фресці, відкритій лише частково, видно тільки постаті царів Давида і Соломона з ангелом, які, граючи на гуслях і якомусь смичковому інструменті, схожому за формою на торбан, звеселяють убогого. Світлі вохристі, коричневі, червоні та світло-зелені кольори гармонійно поєднуються на cipo-синьому тлі.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 176 – 177.