Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Представники РКЦ стверджують, що інформація про повернення Церкві костелу святої…

2009 р. Представники РКЦ стверджують, що інформація про повернення Церкві костелу святої Марії Магдалини у Львові виявилася передчасною

Дата: 18.06.2009

У розмові з настоятелем парафії св. Марії Магдалени у Львові, о. Володимиром Куснєжом, кореспондент газети «Kurier Galicyjski» Марія Баша торкнулася теми – неможливості повернення святині її господарям – Римо-Католицькій Церкві в Україні.

Як повідомляє «Католицький медіа-центр», на запитання журналіста про те, чому влада міста не хоче повернути храм Марії Магдалини у Львові парафіяльній спільноті (хоча секретар міської ради міста Львова Володимир Квурт під час прес-конференції 23 травня сказав, що таке рішення вже було прийняте і тепер тільки залишилося узгодити певні формальності), – настоятель парафії о. Володимир висловив таку думку.

«Ця інформація не відповідає дійсності. Пан Квурт говорив, що йде певна підготовка до повернення храму вірним, але ані я, ані архиєпископ – пастир архидієцезії – абсолютно нічого про це не знаємо. Мабуть, щось робиться за лаштунками, але ми про те нічого не знаємо. Якби міська влада мала серйозні плани щодо цього питання, то, без сумніву, порозумілася б з нами. Висловлювання представників міської влади Львова про те, що ситуація прямує до розв’язання, є спотворенням дійсності, тим більше, що згадане висловлювання Володимира Квурта мало місце у присутності представників польських міст».

Священик розповів також про те, що в нього ніяк не складається співпраця з директором органного залу (зараз у храмі знаходиться органний зал), який віддзеркалює також позицію Василя Косіва – заступника мера м. Львова.

«Вони терплять нашу присутність у храмі Марії Магдалини, оскільки мусять змиритися з тим, що ми тут вже є. Хоча і безперервно підкреслюють, що ми тут займаємо другорядне місце, так як це є, передусім, органний зал. Пан Косів мені особисто сказав, що ми повинні забути про те, що храм буде нам повернено. Може, пан Косів в іншому місці говорить інше, але мені сказав саме ці слова. Ми повинні погодитися з тим, що у приміщенні храму знаходиться органний зал, і найважливіше – це концерти, а коли залишається час між концертами, ми можемо служити пресвяту євхаристію.

Після святої меси ми мусимо вівтар закривати завісою, бо люди, що приходять на концерт, сідають спинами до вівтаря, а лицем – у напрямі органу. На подіумі, біля органів, виступає хор або соліст, репертуар якого не завжди відповідає святості цього місця. Це справжня десакралізація храму.

Ми не проти, щоб в нашому храмі відбувалися концерти, виступи, але це повинно відбуватися в цивілізований спосіб. За законом дім божий належить його власникам, тим, хто його побудував. Храм не будувався з метою бути органним залом. Відомо, що в такій ситуації важко говорити про співробітництво. Ми знаходимося в своєму храмі, що є нашою власністю. Покоління львів’ян, парафіян храму Марії Магдалини, які приходили до нього, ще не вимерло.

Храм остаточно було зачинено в 1962 році, і ще живуть особи, що пам’ятають, як їхні батьки старалися про орган для цього храму. Органний зал користується нині органом, але нам немає до нього доступу під час відправи святої меси (крім Різдва та Великодня), оскільки орган є „дуже цінною річчю для міста Львова”. Це справжня крадіжка. Свою позицію директор Юліан Вінницький аргументує тим, що парафія не вклала жодних ресурсів у реставрацію органу».

Настоятель парафії розповів також про історію тривання судового процесу «Органний зал – парафія святої Марії Магдалини у Львові». До 2004 року включно парафія святої Марії Магдалини, на чолі з єпископом Леоном Малим – адміністратором парафії, підписувала щороку угоду про наймання храму на визначені години від органного залу. Але оплати, яких вимагав органний зал, були вищими від справжніх коштів утримання. Потрібно було оплачувати і прибиральницю, і портьєра.

«Така ситуація створювала багато непорозумінь, оскільки ми трактувалися як другорядні споживачі. Ми мусили „просити про ласку” органний зал. Завжди були проблеми з уможливленням відправлення богослужінь в інший час; йдеться тут про пасхальне трідіум, Різдво та ін. Потрібно було офіційно просити, питати. Наприкінці ми сказали, що хочемо підписати угоду не з органним залом, а з власником.

За українським законом релігійні організації мають першість в наймі приміщень, що надаються їм. Ми є парафією святої Марії Магдалини, і ця споруда є храмом святої Марії Магдалини. Ми маємо першість перед органним залом. Ми пішли на компроміс, погоджуючись бути рівноцінним споживачем з органним залом, як два юридичні суб’єкти, які у відповідні години наймають зал від міста. Така трьохстороння угода могла б бути складена. Але ані міська влада, ані директор на це не дали згоди. Отже, з 2004 року не підписано жодної угоди.

Юліан Вінніцький подав позов на нас до суду, вимагаючи врегулювання боргу, який, на його думку, парафія має по відношенню до органного залу. Згідно з нашими підрахунками, ми навіть переплатили. Другим звинуваченням є те, що парафія не уклала угоди наймання церкви від органного залу. Йдеться про те, щоб ми були другорядними користувачами храму. В першу чергу в храмі є місце на концерти, репетиції, школи можуть влаштувати свої урочистості, наприклад медична колегія тут, в храмі, вибирала собі нового директора.

Ми не маємо наміру погоджуватися з угодою, яку нам диктує органний зал. Ми хочемо підписати угоду безпосередньо з установою міста Львова. Це означатиме, що місто рахується з нами, визнає, що споруда при вул. Ст. Бандери 8 у Львові є храмом, а не органним залом. Ми, як парафія, погодилися б на те, щоб у храмі також відбувалися концерти, але в цивілізований спосіб, з повагою до сакрального освяченого місця. Нині пан Вінніцький від імені органного залу склав апеляцію від цього рішення.

Ми просили, щоб принаймні в деякі дні тижня дозволено нам увечері відправляти травневі богослужіння, але заступник мера Львова пан Косів особисто нам відмовив. Кожного дня вранці о 8 год. на святу месу приходить щонайменше 25 осіб і кількасот осіб в неділі. Люди щоденно моляться про повернення храму, на громадських засадах щоденно прибирають храм, коридори, туалет, виконуючи, між іншим, роботи прибиральниць органного залу.

Віддача цих людей тримає парафію при житті. Бракує нам кімнати, в якій відбувалася б катехеза для молоді, крім того, що в храмі є багато приміщень, які надавалися б до цієї мети, але нам не хочуть їх дати. Священик не має власного куточка, де міг би жити. Зараз священники наймають приміщення у приватної особи, з якого мають дозвіл користуватися до 2011 року. Отже, вся інформація, висловлена на прес-конференціях від представників влади Львова, як і та, яку останнім часом висловив пан Квурт, – є звичайним піаром».

За словами представників РКЦ, одним із аргументів міських державних чиновників щодо неповернення костелу є: – не можна віддати костелу віруючим, оскільки це буде великою втратою для культури в цьому місті. У римо-католиків виникає з цього приводу питання: Якщо місто зацікавлене в тому, щоб у ньому був органний зал, то чому не інвестує в цього типу споруду?

«У випадку, якби справа костелу св. Марії Магдалини стала позитивно врегульована, це означатиме, що львів’яни різного походження (поляки, українці, росіяни, євреї), які є нашими парафіянами, є рівноправними громадянами України, незалежно від віросповідання. Чи це не буде кроком вперед для України, для її іміджу? Для підняття рівня демократії? Натомість, в ситуації нинішнього конфлікту, особи, які стараються бути патріотами України, діють на її некористь.

На запитання кореспондента про те, в який спосіб можна розв’язувати цю ситуацію, священик відповів, що: « Вже тепер можуть відбутися розмови, ведення переговорів з владою міста – з відділом культури, якому підлягає органний зал як інституція, з метою установлення часу відправлення нами святої меси і богослужінь у свята і урочистості.

Якщо місто виступить з пропозицією підписання трибічної угоди: інституції, репрезентуючі місто Львів, парафія і органний зал тоді будуть і концерти, і буде свята меса. Ми почуватимемося в себе і культура міста не зазнає жодного збитку. Шкода, що бракує доброї волі з боку влади міста Львова».

Джерело: РІСУ