Зелена вул.
Розмір зображення: 800:600 піксел
В давнину звалась Волоською дорогою; з 19 ст. – вул.Зелена.
Одна з магістральних вулиць Львова – вулиця Зелена починається від вул.Івана Франка.
З 1544-го вона мала назву Волоського Мосту, з 1685-го – Зелена, у XVIII століття – Волоська, бо ця дорога йшла до Волощини, з 1938-го – Розвадовського, на честь польського військового діяча Тадеуша Розвадовського (1866-1928), за часів німецької окупації – Грюненгассе, з 1946-го частина вулиці від Водогінної називалася Верхня Зелена.
Ілько Лемко
Джерело: “”, 27 липня 2007 року, № 129 (199)
Під № 33 – аптека, власником якої за Польщі був Тененбаум.
У будинку № 39 за польських часів був ресторан Ізраеля Лакса, зараз тут гриль-бар “Колобок”.
Під № 40 за Польщі була фабрика цегли і дахівки “Лауда”, зараз тут житловий будинок.
У будинку № 43 до війни працював ресторан Арнольда, нині ж тут прокат суконь і нотаріус.
Під № 45 за Польщі була кузня Хенрика Ханера, тепер військова частина А-4520.
У житловому будинку № 48 за польських часів була пекарня Флюка, за радянських – прокатний пункт.
У будинку № 50 за Польщі діяло фотоательє Вєжбіцької, тепер там ТзОВ “Склоріз” і ремонт взуття.
Під № 51 у 1950-х був індпошив взуття, нині розміщено єврочистку та медичний заклад.
У будинку № 52 за польських часів був магазин фотографічного приладдя “Стафра” і перукарня Геллбарта, зараз це житловий будинок, наріжний із вулицею Йосипа Сліпого.
Під № 53 за Польщі був гуртовий склад хутра, в 1950-х – гуртожиток Педагогічного інституту № 4, нині це житловий будинок.
Під № 54 за Польщі був ресторан Канарієнфогеля, зараз тут житловий будинок.
Під № 55 у 1950-х був гуртожиток Педагогічного інституту № 7, зараз це житловий будинок.
Під № 57 до початку 1980-х був готель аеропорту, нині це житловий будинок.
Під № 59 за польських часів був продаж автомобілів “Автопарк”, Львівська спілка автомобілістів і палац спорту Львівської спілки автомобілістів, зараз – спорткомплекс “Динамо” і магазин спорттоварів.
У будинку № 61 до 1939-го була фабрика дротяних сіток Шугарта, зараз тут особняк 1990-х років.
Під № 62 і 64 від польських часів містилася Дирекція водогінних закладів, за СРСР установа називалася “Водоканалтрест”, нині це міське комунальне підприємство “Львівводоканал”.
За адресою вул. Зелена, № 64 у 1950-х знаходився спортмайданчик Педагогічного інституту.
Під № 63 розташований ветеринарний заклад, а під № 65 – ремонтно-технічна майстерня.
В будинку № 67 за польських часів була фабрика паровозних арматур “Андрусевич і спілка”, зараз тут приватне підприємство “Катекс” (склоблоки, супутні будівельні матеріали) і ремонт авто ТзОВ “Поміч-Сервіс”.
Під № 73 за польських часів була бетонярня Браттеля, за радянських часів це був бетонний завод, нині на цьому місці 5-поверховий житловий будинок 1960-х років із магазином “Продукти”, кав’ярнею й аптекою.
Під № 81 на розі з вулицею Переяславською – банк “Дністер”, збудований 1999-го.
В будинку № 88 за польських часів був зал засідань Товариства легкої смерті, за радянських – кінотеатр “Зірка”, нині тут нічний клуб “Пікассо”. У скверику, який тягнеться від клубу “Пікассо” до вулиці Водогінної, в 1950-1970-х була циганська слобідка з конюшнями.
Під № 95 – двоповерховий житловий будинок початку 1950-х, за радянських часів тут був магазин “Спорттовари”, нині там магазин спортивного спорядження “Бумеранг”.
Під № 104 від польських часів знаходиться насосна станція водоканалу.
На місці будинку № 105 за польських часів знаходилася цегельня Грудера, зараз тут 10-поверховий гуртожиток будівельного технікуму, збудований в 1970-х.
На місці будинку № 107 за Польщі був Акціонерний іпотечний банк, зараз тут 5-поверховий гуртожиток.
Під № 115 у 10-поверховому гуртожитку до 1990-х знаходився магазин “Продукти”, зараз тут приміщення “Укрсоцбанку”.
В будинку № 130 до 1990-х була філія бібліотеки № 40 для дорослих, зараз це житловий 5-поверховий будинок кінця 1960-х.
Під № 147 у 1950-х був цегельний завод, від часів незалежності тут були склади ВАТ “Елегант” та “Інтермаркету”, від 2006-го цю адресу має супермаркет “Арсен”.
Під № 153 до 1990-х був цех ремонту холодильників і пральних машин, хімчистка та цех індпошиву, зараз тут міститься низка фірм.
Біля будинку № 166 неподалік залізничної колії та перехрестя з вулицею Вашингтона починається потічок, який є основним стрижнем майбутньої Полтви.
У будинку № 184 до 1990-х був будинок побуту “Сервіс”, зараз тут фірма “Комфортбуд” і салон продажу автомобілів Lexus.
У будинку № 186 до 1990-х були будинок побуту, майстерня з ремонту і виготовлення ювелірних виробів і ательє мод 1-го розряду “Силует”, зараз тут нічний клуб “Сафарі” та ремонт годинників.
Під № 196 від радянських часів міститься вечірня школа робітничої молоді № 22.
Під № 204 у 1950-х була фабрика гнутих меблів, зараз тут приміщення “Укрсоцбанку”.
Під № 208-а за радянських часів працювала їдальня № 7, зараз тут гуртівня будівельних матеріалів.
Під № 294 у двоповерховій споруді за радянських часів діяв будинок культури № 7, який останніми роками перетворився на руїну, 2007-го це приміщення реставрувала та переобладнала для своїх потреб одна з фірм.
Наприкінці вулиці Зеленої в повоєнні часи було сміттєзвалище Червоноармійського району. До 1961-го Зеленою до повороту на вулицю Дніпровську ходили два маршрути трамваїв – № № 3 і 7. Потім колію розібрали і вулицею почав курсувати тролейбус № 8 (до залізничного переїзду на перетині з вулицею Джорджа Вашингтона). Далі тролейбусну трасу продовжили до вулиці Луганської. Від 1970-х запровадили новий маршрут № 11 до залізничної станції “Сихів”. На початку 1980-х років тролейбусну лінію продовжили до Сихівського цвинтаря.
Ілько Лемко
Джерело: “”, 3 серпня, 2007 року, № 134 (204)
Паралельно до вул.Крушельницьких іде вулиця Грицая, яка починається від вул. Зеленої. Названа так 1992-го на честь Дмитра Грицая-Перебийноса (1907-1945), українського військового та політичного діяча, генерал-хорунжого УПА. До 1920-х – Квяткувка, з 1928-го – Бічна Зелена, з 1933-го – Павліковського, з 1946-го – Вересаєва на честь Віктора Вересаєва, російського і радянського письменника та літературознавця.
На фасаді будинку № 8 – пам’ятна таблиця на честь українського радянського поета Ростислава Братуня, який мешкав тут у 1950-1995-х.
Забудова вулиці в стилі польського конструктивізму 1930-х і радянського 1950-1960-х.
Вулиця Корольова – перпендикулярна до вул. Зеленої, названа так 1974 року на честь видатного радянського вченого в галузі ракетно-космічної техніки, уродженця Житомира Сергія Корольова (1907-1966). З 1913-го вона мала назву Серпова. Забудова в стилі польського конструктивізму 1930-х та радянського 1960-х.
Продовженням вул.Корольова є тупикова вулиця Албанська, названа так 1950 року. З 1933-го вона мала назву Сліпа, з 1936-го – Нєвядомського на честь польського художника XIX-XX століть, під час німецької окупації – Цвішенгассе. Вулиця має двоповерхову забудову 1930-х років у стилі конструктивізму, є тут і будинки 1960-х років.
Перпендикулярно до вул.Корольова й Албанської пролягає вулиця родини Крушельницьких, названа так 1993 року на честь Антіна й Івана Крушельницьких, відомих українських літераторів першої половини ХХ століття. З 1934-го вона мала назву Квяткувка бічна, з 1936-го – Власний Дім, за часів німецької окупації – Гартенвег (Садова Дорога), з 1946-го – Будівельна. Забудова вулиці майже повністю радянська 1970-1980-х.
Вул. Крушельницьких із вул.Грицая сполучає невеличка вулиця Слободівни, названа так 1993-го на честь української акторки та письменниці Марії Слободівни з роду Крушельницьких (1876-1935). Із 1935-го вона мала назву Павліковського бічна, з 1946-го – Вересаєва бічна. Забудова в стилі довоєнного конструктивізму, є тут також і нова особнякова забудова.
Ілько Лемко
Джерело: “”, 20 липня 2007 року, № 124 (194)
Вулицю Зелену з вул.Архипенка сполучає вулиця Cамійленка, названа так 1993 року на честь українського поета кінця ХІХ – початку ХХ століття Володимира Cамійленка.
З 1928-го вона мала назву Офіцерська, бо тут були будинки командного складу військових, під час німецької окупації – Кернергассе, а в 1944-1993 роках – знову Офіцерська. Забудова вулиці: здебільшого двоповерхові особняки, один житловий п’ятиповерховий 1960-х, один п’ятиповерховий 1990-х.
Ілько Лемко
Джерело: “”, 17 серпня 2007 року, № 144 (214)