Княжий Львів – пошуки міста часів Русі

“Але прилучилося ото за гріхи (наші) загорітися Холмові, через окаянну бабу… і полум’я було таке, що зо всієї землі (Холмської) заграву (було) видіти. Навіть і зо Львова дивлячись було видно (її), по белзьких полях од палахкотіння сильного полум’я.”

Галицько-Волинський літопис, 1256 р.

Відвідувачі Львова, як правило, перш за все поспішають на центральну площу – Ринок – центр збереженого ще з XIV ст. планування середньовічного міста, функціонуючого за магдебурзьким правом. Звідси ж – з центру так званого «Казимирового» Львова розпочинають мандрівку путівники та гіди. Втім, якщо йдеться про нас – українців, то відшукати рештки княжого до польського Львова відправляються одиниці. Українські екскурсоводи теж мали би розпочинати знайомство з містом зі слідів його найдавнішого періоду, як, наприклад, робить це Іван Крип’якевич у своїх «Історичних проходах Львовом». Але звідки ж він брав початки – давньоруській Львів? Кожне місто має певний хронологічний початок відліку своєї історії. Не є винятком і Львів — перша писемна згадка про місто відома під 1256 роком і наведена в епіграфі. Та, як свідчить археологія, місто насправді існувало задовго до цієї дати. Перше скільки-небудь значне поселення розвинулося тут, напевне, ще за Ярослава Осьмомисла (1130-1187 рр.), але свого піднесення Львів досяглонув вже за Данила Романовича.

Пам’ятник Данилу Романовичу у Львові

Проте щось певне про Львів тих часів сказати дуже важко. Загалом давньоруський період існування Львова, що закінчився 1349 р. завоюванням міста польським королем Казимиром ІІІ та перебудовою його згідно традиціям Магдебурзького права, досі оповитий великою таємницею. Тож, не дивно, що розділи спеціальної літератури присвяченою княжому періоду історії міста надзвичайно щуплі і містять дуже мало конкретної інформації. Часто навіть доводиться мати справу з пізнішими традиціями та переказами. Що вже й казати про можливість побачити щось пов’язане з тим періодом у сучасному місті. Та після ретельного пошуку у численних розкиданих джерелах, ми однак спробували розгледіти поміж давніми мурами та вежами примари ще більш давніх кварталів та споруд у цілому, напевне, порівняно невеликого княжого міста. Зауважимо, що результати нашої подорожі не формальне наукове дослідження, а скоріше, історична прогулянка-рефлексія на тему нашого загубленого минулого.

Де починалося місто?

Мандрівку давньоруським Львовом найкраще розпочинати з його найдавнішої частини – Княжої гори, або Будильниці – узвишшя, яке безпосередньо височіє над вул. Замковою та кварталами вздовж вул. Богдана Хмельницького. Проте, не слід плутати її з відомою горою Високий Замок, розташованою на схід у бік Знесіння. Адже наразі у результаті варварських робіт зі зведення копця Люблінської унії обидві гори з’єднані, а колись стрімка Княжа гора зменшена у висоті та розпланована. Наразі найвища її точка знаходиться над штучною печерою.

Штучна печера на верхівці сучасної Замкової гори

Саме на цій горі було побудовано детинець Львова. Ось як описує його польський хроніст Б. Зиморович «Князь Лев (Зиморович вважає Львова засновником міста – авт.) побачив оборонну гору, яку вдолі оточували котловини, вкриті лісом, а доступ до неї був тяжкий, тут він побудував тимчасовий город з пнів дерева, які там зрубано. Оточив засіками і сильними частоколами. Можемо здогадуватися, що як і інших замках, так і тут над стрімкими зборами гори, ішов вал. На ньому були заборола, зложені з дерев’яних зрубів – городниць. Посередині стояв мабуть стовп – вежа з тесаного дерева, або мурована (подібно, як це оповідає літописець про Холм), будинок для залоги, сховки на майно і, може невелика церква каплиця». Зиморович пише, що князь Лев жив тут одну зиму; але гострі вітри, що віють на цій горі, примусили його перенести свій двір до нижніх частин города. Пізніше цю гору називали Горай, Лисою горою чи Кальварією.

Княжа гора у Львові ще одна з незліченних Лисих гір

Становлення Львова відбувалося вже після монгольської навали, так би мовити у компенсацію розорених давніх столиць Галичини: Галича та Звенигорода. У цей час формується новий тип міста-фортеці, розміщеного на неприступному для татар гористому рельєфі. Саме розташовані у таких умовах Кременець, Данилів та Стіжок витримали осаду монголів. Така концепція якнайкраще реалізована у головному Даниловому дітищі – Холмі (). Адже у таких умовах важко було поставити тарани під стіни та докинути каміння з катапульт. Подібними умовами характеризувалася і львівська Княжа гора, з трьох боків оточена болотами та заплавами, а з четвертої – стрімкими схилами пагорбів – відрогів Розточчя. Уявити собі як виглядала територія Львова до заснування міста ще й досі дозволяють стрімкі пагорби Розточчя та болотисті річкові долини між Львовом та Жовквою.

Поєднання природних умов у районі сучасного Львова сприяло створенню тут обороноздатного міста

Втім, становленню княжого міста передувало безумовно існування тут над Полтвою під Княжою горою ще з ранньослов’янського часу окремих поселень, про що говорять окремі знахідки, розпорошені територією міста. Так, кераміку XI-XIІ ст. виявлено 1997 р. під час розкопок у підземеллях колишнього храму св. ап. Петра і Павла (єзуїтський костел на вул. Театральній) у середмісті чи вже «Казимировому» Львові.

Єзуїтський костел на вул. Театральній

Хто заснував Львів? Традиційно засновником Львова вважається Данило Романович. Проте знавець княжої доби Леонтій Войтович категорично цьому заперечував та стерджував, що міф про заснування Льовова Данилом пішов з подачі російського історика Карамзіна. На його думку усі джерела вказують засновником Львова Лева, який володів Белзьким князівством в центрі якого виник Львів. Напевно місто існувало раніше, проте князь у 50-х р. XIІІ ст. міг лише додатково укріпити місто з обох боків Замкової гори (у т. ч., і на території пізнішого Знесіння), тобто, втрутитись у планувальну структуру посаду, „вирівнявши“ і наблизивши її до центрально-європейських зразків.

Дитинець оточували дерев’яно-земляні укріплення. Уявлення про те, як виглядали укріплення Львова, можуть дати збережені вали Пліснеська чи таких давньоруських городищ, як Волинь, Червень чи Сутейськ. В 1259 р. на вимогу хана Бурундая укріплення Львова були розібрані, але 1270 р. відбудовані наново. (Львівський історик Б. Зиморович вважав цей рік датою первісного будівництва фортифікацій на Княжій горі). В 1340 р., коли Львів вперше був захоплений Казимиром ІІІ, за словами хроніста Я. Длуґоша, було спалено дерев’яний замок (проте йдеться не про замок, але про дитинець на Княжій горі). Повторно нашвидкуруч відновлені укріплення були спалені литовцями 1353 р.

Реконструкція дерево-земляних укріплень княжого дитинця на Замковій горі, за І. Базарником

Укріплення на Княжій горі не слід плутати з розташованими на сусідній горі – суч. Високому замку. Тут ще за панування Данила Романовича розпочалося будівництва окремого укріплення – замку. Втім, у той час була зведена, напевне, лише мурована оборонна вежа-стовп.

Припускають існування на Замковій горі у Львові стовпа, подібного до вежі-стовпа у Столп`є (суч. Польща)

Син і наступник Данила – князь Лев, якого Б. Зиморович у своїй праці „Потрійний Львів“ називає „винахідником машин для здобування фортець“, приділяв велику увагу укріпленню свого центру. Саме князь Лев, дбаючи „поміж польським ковадлом і татарським молотом про власну безпеку і про захист майна простолюддя […] з великою пильністю і значним коштом“, — як пише ґданський домініканець Мартин Груневеґ, продовжив спорудження мурованої фортеці на Високому замку.

Мурований Високий замок, імовірно, постав на верхівці однойменної гори ще за князя Лева (позначено фрагмент, що збергіся)

Детальні археологічні дослідження на Високому замку 1955-1956 р. під час спорудження телецентру виявили лише залишки дерев’яних споруд і нечисленний археологічний матеріал X-XІІІ ст. (енколпіони, вістря стріл до лука, арбалетні вістря, кресала, шпори, ножі і т. ін.).

Навіть у перебудованому у пізніший час стані, навіть у стані руїн, львівський Високий замок становив неповторну реліквію.

Високий замок стан на к. ХІХ ст.

На жаль, безвідповідальні попередники залишили нам від нього лише фрагмент муру пригородку.

Наразі від колись потужного замку залишився лише фрагмент стіни пригородку

Як зазначав керівник розкопок О. Ратич, більша частина пам’ятки практично повністю знищена під час спорудження 1869 р. пам’ятного кіпця (кургану) „на честь 300-ліття Люблінської унії“. Тож, піднімаючися на курган Люблінської унії, що здійснює майже кожний відвідувач Львова, не забудьте оглянути фрагмент пригородку, який збергіся. Цей релікт старовини, який вищирився бійницями на таких неввічливих до нього нащадків. Зверніть увагу також на кам’яну обкладку кургану – усе це каміння з розібраного Високого замку.

Пам’ятний курган „на честь 300-ліття Люблінської унії“

Застерігаємо читача у цьому місці від антипольського випаду. Адже одним з найпалкіших противників знищення тутешнього історичного середовища був саме польський дослідник А. Шнайдер. Першокласний знавець старовини, він не зміг припинити беззаконня. Проте майже щодня, як він сам пише, спостерігав за земельними роботами на Високому замку і вихоплював з-під лопат речі, які могли бути безповоротно втрачені.

А. Шнайдер – кропіткий дослідник Львова, який намагався врятувати знахідки з Високого Замку

В 1876 р. А. Шнайдер писав, що при підготовці майдану під курган „було знайдено дуже багато старожитностей, більшість з яких розійшлася по руках робітників, які собі їх самочинно привласнювали, або ж була потовчена та розлупана і зсипана в найближчі яруги разом із землею і сміттям. Нікому навіть на думку не прийшло скласти, – писав А. Шнайдер, – бодай — схематичний план того звалища. Для нащадків важко буде вгадати навіть місце, на якому стояв колись такий славний в нашій історії Високий замок“. Під час насипання сумнозвісного кіпця виявлено чимало людських кісток. Серед них А. Шнайдер віднайшов два людські черепи, пробиті стрілами. У першого залізне вістря стріли аж до половини „засіло“ у скроні; у другого кістяна татарська стріла пробила ліву очницю. Ці черепи 1875 р. передано до музею Оссолінських, де була велика колекція знахідок з рятівних робіт А. Шнайдера на Високому Замку. Останній пише про велику шафу, яку він доверху заклав речами, знайденими ним під час насипання кургану. Там було, крім усього іншого, багато залізних предметів: вістря списів, стріли, військові і господарські підкови, остроги, мечі, потовчене венеціанське скло й черепки.

Знахідки під час розкопок на Високому Замку 1955-1956 р.

Цікаво, що М. Груневег застав під час свого візиту у XVІ ст. до Львова у замку каплицю, в якій зберігалися фрески на руський лад. Невідомо, чи збереглися вони з княжого періоду. Адже король Ягайло, а потім Казимир Ягелончик також полюбляли мистецтво у візантійському стилі, про що свідчать тогочасні розписи замкової каплиці у Любліні та каплиць Вавельського кафедрального собору.

Про те, як була розписана церква у Високому Замку у Львові, може дати нам уявлення замкова каплиця у Любліні

Розкопками 2017 р. виявлено ще один фрагмент муру замку (нижня частина). Також деякі дослідники припускають, що в основі сучасного кургану знаходиться найстаріша вежа-донжон.

Там під Львівським замком…

Навколо Замкової гори наявна пласка зручна для будівництва тераса, на якій, як припускають, розбудувався “окольний город”. Тут начебто розташувалися княжий двір, боярські тереми та садиби багатих «містичів». Окольний город також було обнесено укріпленнями, що складалися з валів та частоколів і спадали до теперішньої вул. Хмельницького (тоді Волинський шлях та гостинець на березі Полтви). Як вказує І. Крип`яквич, 1900 р. навіть було знайдено під час земляних робіт підземний хід завширшки й заввишки півтора метри, що вів з Княжої гори впоперек вул. Татарської і Хмельницького і виходив на вул. Гайдамацьку. З яких часів цей хід – залишилося нез’ясованим.

Вид на терасу при основі Княжої гори, де, імовірно, розбудувався окольний город

Наразі ми можемо зорієнтуватися, де розташовувалася брама тутешніх укріплень. Адже її маркує колишня вуличка Під брамкою – тепер пішохідний узвіз, що збігає до території торгово-ремісничого посаду над р. Полтвою. Центр посаду у свою чергу маркують Старий Ринок та церква св. Миколая.

Колишня львівська вуличка «Під брамкою» маркує розташування брами “окольного городу”

Потреба укріплення терас під вершиною Княжої гори була зумовлена необхідністю забезпечити їх перед зайняттям ворогом, який міг би звідси вести осаду. У літературі наявна інформація, що у північній частині вул. Замкової, на пагорбі (ми ще точно не встановили, де він знаходиться) висотою 15 м виявлено розвал споруди з білого вапняку. За знахідками кераміки її датовано ХІ ст. Але за своєю технікою, імовірно, вона була побудована ХІІІ ст. У західній частині пагорба простежено контур круглої споруди діаметром 10-12 м. Припускають, що “окольний город” займав територію, обмежену вулицями Замковою, Кривоноса та Княжою та верхні тераси кол. монастиря бенедиктинок.

Схема розташування головних складових княжого міста за існуючими на сьогодні відомостями на сучасній мапі Львова: 1 – Стовп (пізніше – замок) на Високому замку, 2 – П’ятницька церква, 3 – церква св. Анни (вірменська), 4 – давня церква на місці монастиря св. Онуфрія, 5 – костел Марії Сніжної, 6 – Старий ринок, 7 – церква св. Федора Тірона, 8 – Церква св. Миколая, 9 – Вуличка Під брамкою, 10 – Костел Іоанна Хрестителя, 11 – Школа № 19, на території якої розкопаний культурний шар часів Русі, 12 – Місце розкопок кварталу Посаду над р. Полтвою (суч. Ринок «Добробут»), 13 – Низький замок, 14 – Місце, де розкопаний зруб на вул. Вірменській, 15 – Місце, де стояв палац князя Лева (припускається, що рештки його вцілили), 16 – Місце імовірної церкви на площі Івана Підкови

Місцем, де ми можемо доторкнутися до решток “окольного городу”, є сад СШ № 19 на вул. Замковій, 4. Розкопками Р. Багрія 1975 р. у саду виявлено потужний шар ХІ-ХІV ст., в якому знайдено численні уламки амфор, два вістря стріл до арбалета, фрагмент витого скляного браслета і цілий бронзовий стилос — унікальне давньоруське знаряддя для письма на воскових табличках. Прямих аналогій цьому стилосу у найближчих до Львова давньоукраїнських центрах княжого періоду й досі немає.

Середня школа № 19 на вул. Замковій, 4 розташована на терасі “окольного города”, який тягнувся до вул. М. Кривоноса

Проте найбільшу площу першого Львова займав торгівельно-ремісничий посад. Розпочнемо подорож ним від церкви св. Миколая, що вважається найдавнішою львівською спорудою, що дійшла до нашого часу. Низка грамот, у тому числі, й фальсифікатів, князя Лева, які фігурують у судових книгах під час боротьби за поновлення та збереження прав і привілеїв кафедри у XV-XVII ст., засвідчує збереження у середовищі місцевого духовенства, шляхти та міщан пам’яті про князівські фундаторські традиції цього храму.

Розписи церкви св. Миколая на тему виникнення Львова та закладання церкви св. Миколая

За переказом, повторюваним свідченням однієї з фальсифікованих грамот Лева Даниловича від 8 жовтня 1292 р., найдавніша відома львівська церква св. Миколая Мир Лікійських Чудотворця, могла бути заснованою ще Данилом Романовичем і користувалася особливою опікою великокняжого двору. Через місцеві обставини, вона була також княжим храмом-усипальницею. Хоча, звичайно, вона значно менша за розмірами, ніж типові головні храми столичних давньоруських міст.

Церква св. Миколая у XIII-XIV ст. Реконструкція І. Базарника

Церква вимурувана з тесаних блоків білого вапняку, що було характерно для галицького церковного будівництва, не пізніше другої половини XIII ст.

Фрагмент первинної кладки церкви св. Миколая

Археологічними розкопками 1977 р. під церквою виявлено міцні фундаменти завтовшки 3,10 м. В окремих місцях фундамент церкви Святого Миколи „перерізав“ більш ранні за часом поховання, які могли походити від попередньої мурованої церкви. Таку ймовірність підтверджують також знахідки у фундаментному рові і між блоками каменя, двох уламків плінфи і двох фрагментів керамічних плиток підлоги церкви-попередниці.

Церква св. Миколая і дитинець, реконструкція І. Качора

Свій первісний вигляд церква зберігала аж до перебудови к. XVI ст. і такою увінчана у скромній заставці Львівського Требника 1668 р.

Церква св. Миколая, суч. вигляд

Цікаво, що галицькі традиції церковного будівництва знайшли своє втілення у пізніших будовах Львова. Так, у техниці білокам’яних соборів Галичини був виконаний Вірменський собор, який вважається найдавнішою збереженою спорудою сучасного Львова.

Вірменський собор у XIV ст. Графічна реконструкція 1932 р.

Вірменський собор, суч. вигляд.

Вказується також, що у давньоруський час могли бути засновані церкви: св. Федора Тирона (стояла на суч площі св. Федора) та П’ятницька (перша на місці сучасної). Щодо останньої припускають, що вона могла бути головною приходською церквою посаду так, як Пирогоща у Києві чи П’ятницька церква на Торгу у Чернігові.

Площа св. Федора, де колись стояла однойменна церква

П’ятницька церква зведена, скоріше за все, на місці своєї давньоруської попередниці

Загалом, на Підзамчі виявлено низку пам’яток княжого часу, ХІІІ–І п. ХІV ст. Прогуляємося недалеко від св. Миколи до садиби Святоонуфріївського храму і монастиря, що неподалік. Тут розкопками 1975 і 1986 рр. під керівництвом Р. Багрія відкрито житло і господарські споруди XI-XIІІ ст. Знайдено складний ніж із фігурним кістяним руків’ям, бронзовий енколпіон (хрест з двох половинок) та інші речі домонгольського часу. Вказується також, що тут було виявлено злиток свинцю від згорілої давньої церкви.

Садиба суч. Онуфрієвського монастиря була активно заселена у княжий період

Чи не з цією церквою пов’язана давня легенда про зберігання тут ікони, яку намалював на кипарисовій дошці євангеліст Лука. Цей образ імператор Костянтин переніс до своєї столиці. З Константинополя разом з посагом візантійської цесарівни Анни він потрапив до Києва.

Легенда говорить про зберігання Честенховської Божої матері в Онуфрієвському монастирі у Львові

Через триста років зображення Богородиці дісталося Романовичам, а Лев І передав його до монастиря василіан св. Онуфрія. Влодислав Опольський як спадкоємець князів і королівський намісник, забрав образ з монастир та завіз у своє рідне Опольське князівство. Там на Ясній горі у Ченстохові він заснував монастир паулінів, де зараз зберігається цей найсвятіший образ Польщі.

Наразі так звана «Чорна Мадонна» зберігається на Ясній горі у Ченстохові

Втім, найчастіше вказують, що насправді ікона до свого переїзду до Польщі зберігалася у Белзькому замку.

Найстаршим римо-католицьким храмом Львова є відмічений під 1352 р. костел Марії Сніжної (на перетині вул. Сніжної та Данила Галицького). Мартин Груневег застав його у XVІ ст. дерев’яним, тому у збереженій споруді немає підстав вбачати елементів найдавнішого походження.

Сучасний костел Марії Сніжної лише маркує місце, де стояв його більш давній попередник

З найдавнішим періодом історії Львова пов’язують також фундацію костелу Іоанна Хрестителя для Констанції – доньки угорського короля Бели ІV (1235-1270). Начебто в її почті до Львова увійшли брати-проповідники з Угорщини, і вона надала їм свій двір й церковцю св. Івана Хрестителя, що розміщувалися на Старому Ринку, чи або на Музейній площі.

Пам’ятна дошка на честь княгині Констанції

Сучасні дослідники Львова не мають єдиної думки відносно часу побудови цього костелу, дату заснування якого називають від 1201 до 1370 р. Існує навіть версія, що храм був побудований 1201 р. на честь народження Данила Романовича. У 1230-х р. тут зупинялися монахи домініканської місії, і лише у 1240-50-х р. храм могли віддати ревній католичці Констанції – дружині Лева І. Після її смерті святиню передали вірменам-уніатам. Згідно ще одній версії саме вірмени біля 1370 р. збудували костел, який до кінця століття перейшов до католиків.

Костел Іоанна Хрестителя, гравюра ХІХ ст.

До нашого часу Костел Іоанна Хрестителя дійшов у дуже перебудованому стані. Проте розкопками встановлено, що кладка храму виведена із брускової цегли, зокрема, система перев’язки її швів – готична. Розкопками Р. Багрія 1984 р. безпосередньо у храмі виявлено також 38 різночасових поховань, найдавніші з яких датуються XII-І п. XIII ст.

Під підлогою церкви у центрі знайдено прямокутне заглиблення розміром 2,8х1,15 м. Його вважають за місце, де міг бути вміщений саркофаг княгині Констанції. Втім, конкретних доказів на користь цього припущення немає.

Княгиня Констанція – угорка – дружина короля Лева Даниловича була дуже побожною католичкою

Найважливішим висновком досліджень другої половини 1980-х рр. стало те, що теперішній споруді храму св. Івана Предтечі передувала більш рання за часом тридільна у плані церква афоно-візантійського кшталту: з повернутою на схід апсидою, навою і бабинцем. Вона мала постати тут на рубежі XIІ-XIІІ ст.

Костел Іоанна Хрестителя на Старому Ринку

Згідно давньої легенди у цьому храмі ХІІІ ст. зберігалася інша чудотворна ікона Богородиці, намальована св. Лукою, яка від Володимира Великого через низку князів перейшла до князя Лева І, що подарував її своїй дружині Констанції. Пізніше ця ікона перейшла до львівських домініканців (детальніше про цю ікону нижче).

Наразі у костелі Іоанна Хрестителя відкрито музей найдавніших пам’яток Львова, втім, предметів княжого періоду тут немає…

Старий Ринок – центр Торгівельно-Ремісничого посаду княжого Львова

Центром торгівельно-ремісничого посаду княжого міста був Старий Ринок. Гомонів він на кшталт Київського Подолу. Пам’ять про те, що саме це місце було колись головною торгівельною площею Львова, пережила століття. Коли навколо Нового Ринку зріс новий Львів, тутешні міщани ще довго боронили свої права і старалися додержувати суперництва з новим містом. Ще 1497 р., коли король Ян Ольбрахт хотів обмежити права старого Львова, в їх оборону стало аж 13 міст Галичини: Перемишль, Самбір, Жидачів, Стрий, Городок, Вишня, Мостиська, Бібрка, Галич, Рогатин, Буськ, Дунаїв, Гологори. Вони видали засвідчення, що міщани приналежні до Св. Яна (костелу на Старому Ринку) «від років давно минулих, поки сягає пам’ять людей», вели без перешкоди торгівлю у цілому краю.

На жаль, повномасштабну реконструкцію того, як міг виглядати княжий Львів у період свого розквіту, ми не відшукаємо на Львівських вулицях. А шкода, мандруючи від одного історичного пункту до другого на спеціальних стендах можна було б оглядати реконструкції та уявити собі всю структуру княжого міста.

Княжий Львів – гіпотетична реконструкція І. Базарника

Завдяки розкопкам на місці запланованого зведення готелю «Золотий Лев» – сучасного ринку «Добробут» (район площі Ярослава Осьмомисла) вивчено квартали міського посаду понад р. Полтвою. Адже саме тут археологам вдалося натрапити на добре збережений горизонт княжої доби XII-XIV ст. Вперше при археологічних дослідженнях Львова пощастило відкрити велику за площею ділянку дерев’яної забудови міста зі зрубними будівлями, рештками мощеної вулиці й дворами, вимощеними деревом, виробничими й господарськими спорудами ремісничого району княжого міста.

Рештки дерев’яних споруд княжого Львова

Зруби мали досить великі розміри, довжина стін іноді перевищувала 5 м. Один з них був двоярусний. Нижнє приміщення, в якому простежено вхід у вигляді східців і сліди дверей “на бігунку”, служило для господарських потреб, верхнє використовувалось як житлове. Будівля належала заможному міщанинові, бо, крім звичайних для того часу знахідок, у ній виявлено прикраси з кольорових металів, привізні амфори, бронзовий посуд, частину дерев’яного циркуля з металевою кінцівкою, велику кількість цвяхів.

Жіноче вбрання періоду Русі

Під один кут зрубу покладено символічну будівельну “жертву” – фрагмент двобічної пили. Можливо, що тут у ІІ п. XIII ст. жив майстер-будівельник. Його житло загинуло під час пожежі і на цьому ж місці зведено ще одну, трохи меншу за розмірами зрубну будівлю, що теж згоріла на п. XIV ст.

Розкопки у районі сучасного ринку «Добробут» оживили для нас гомінкий львівський посад давньоруського часу

В умовах болотистої місцевості мешканці цього району Львова дбали про чистоту своїх вулиць та дворів і тому вимощували їх дерев’яними дошками, плахтами, будували містки чи кладки через потічки, які вливалися до ріки Полтви.

Дерев’яні мостові княжого Львова

Один кінець вулиці, відкритої під час археологічних досліджень, прямує до вищеописаного костелу Івана Хрестителя. Мощена дорога викладена з двох поздовжніх лаґ, перекритих поперечними дошками, які закріплювалися дерев’яними тиблями. Протилежний кінець вулиці веде до невеликого, перекинутого через потічок містка, сліди якого чітко простежуються у вигляді піщаного намулу, нанесеного водою.

Торгівельно-ремісничий посад Львова виглядав традиційно для міст Русі

Про ремісничий характер цієї частини княжого Львова свідчать печі для виплавляння кольорових металів та три унікальні кам’яні формочки, знайдені у культурному шарі XIII ст. Вони вирізані з сірого або зеленуватого сланцю. Одна з них двобічна, призначалася для виготовлення хрестиків, з другого боку на ній відливали круглі підвіски. Ці підвіски були характерною прикрасою руських дівчат та жінок.

Кам’яні формочки для виготовлення бронзових прикрас і хрестиків, ХІІІ ст.

Ще одна формочка служила для виготовлення тонких поясних бляшок. Це однобічна форма, яка не має спеціального литка для заливання розтопленого металу. Очевидно, на ній відливали прикраси так званим способом “навиплеск”. Третя формочка складається з двох половинок, які скріплювалися металевими штифтами. Знахідки таких формочок свідчать про серійне виготовлення ювелірних виробів у Львові на продаж.

Численні прикраси були характерними елементами давньоруського жіночого одягу

Деякі знахідки княжої доби дають змогу визначити країни, з якими торгували львівські купці. Це, насамперед, амфори, які привозили з Візантії або з її причорноморських колоній. Скляні жіночі браслети, персні та намисто могли потрапити сюди з Києва. Зі столицею Русі пов’язаний також бронзовий хрест – енколпіон, складений з двох половинок. Він належить до широко розповсюдженого типу енколпіонів зі зворотними написами. На зверхньому боці бачимо зображення Христа, на звороті – Богоматері, у круглих медальйонах на кінцях рамен хреста – погрудні зображення святих. Дослідники припускають, що такі хрести почали виготовляти у Києві незадовго перед нашестям монголів. І саме тому на них з’явився напис “Свята Богородице, помагай”. Проте цілком можливо, що хрест міг бути зроблений і у Львові за глиняними зліпками з оригіналу.

Давньоруські хрести-енколпіони зі Львова, ХІІІ ст.

До рідкісних знахідок княжої доби належить також дерев’яний музичний інструмент типу сопілки.

Давньоруські музиканти, фреска Софійського собору у Києві

Середмістя

Після знайомства зі старим князівським містом достатньо у районі пл. Ярослава Осьмомисла перейти одну з приток Полтви (яка протікала приблизно трасою суч. вул. І. Гонти), та вийшовши на вул. Краківську (тут біля її початку знаходилася Татарська, а пізніше – Краківська – брама) потрапимо до Середмістя. Тут ми намагатимемося з’ясувати, що ж існувало у давньоруській час на території так званого Львівського середмістя – найбільш відвідуваної львівської місцевості навколо площі Ринок.

Польська мапа середньовічного Львова, що однозначно подає середмістя, як фундацію короля Казимира ІІІ (Великого)

Польські історики в один голос появу Середмістя відносять до початку правління польського короля Казимира ІІІ (біля 1340 р.) та надання місту Магдебурзького права. Втім, українські вчені часто опонують, що воно не тільки виникло, але і могло бути розплановане раніше. Розкопками 2017 р. виявлено шар княжих часів в багатьох пунктах Середмістя.

При цьому вказується, що сучасне Середмістя, імовірно, було укріплено разом з найстарішою частиною Львова вже під час невдалого походу Телебуги 1283 р.

Вважається, що вже 1283 р. львівське середмістя мало дерев’яні укріплення, гіпотетична реконструкція І. Качора

Укріплення міста, що виявилися неприступними для монголів, були зведені після 1259 р. та за якийсь час до зими 1287-1288 рр. Суттєве розширення міста відбулося, найімовірніше, за князя Лева Даниловича, який переніс свою резиденцію до долини Полтви, заснувавши тут замок та палац.

Лев Данилович – ініціатор подальшого піднесення Львова

Лев проводив гнучку політику, що дозволило йому у свою чергу експансувати у бік Польщі і 1292 р. приєднати до свого королівства навіть Люблінську землю.

Галицько-Волинські землі під час панування князя Лева Даниловича

Таким чином, за його правління місто сягнуло сучасної вулиці Лесі Українки. Згідно традиції, саме Лев Данилович близько 1270 р. збудував Низький Замок у долині Полтви (північно-західний кут львівського середмістя) і згодом переніс сюди свій двір із Високого замку. Там, де була розташована ця фортеця, зараз знаходяться Національний музей ім. Андрія Шептицького, Національний театр ім. Марії Заньковецької та площа театрального вернісажу. На честь зруйнованої пам’ятки архітектури названа вулиця, котра проходить між згаданими вернісажем та Національним музеєм.

Реконструкція Низького замку І. Качора

В 1340 р., коли Львів намагався захопити литовський князь Любарт, Низький Замок було дуже пошкоджено, але незабаром його відбудували. Проте 1353 р. Любарт наказує спалити місто дощенту і відбудовану фортецю знову було знищено. Через небезпеку війни з Казимиром ІІІ 1345 р. та 1349 р. у Львові за наказом Лева Юрійовича (загинув 1323 р.) було розбудовано міські укріплення та Низький замок.

Князь Лев ІІ Юрійович та його хоругва

Ще одна велика таємниця Львова пов’язана з палацом Лева Даниловича і розташованою тут церквою Петра і Павла. Чи це правда, що у сучасному Львові можна побачити ці дві найдавніші його пам’ятки? Як вказує співробітник львівського музею історії релігії М. Хмільовський, Мартин Ґруневеґ (1562-п.1618) на основі давніх актів стверджував, що князь Лев разом зі своїм двором (оточенням) надав руську церкву апостолів Петра і Павла братам-проповідникам (домініканцям), щоб вони добудували до неї монастир. З вини нерозторопного настоятеля монастиря братство Тіла Христового, що об’єднувало мулярів і теслів, добудувало до церкви Петра і Павла нову. Стара стала пресвітерієм, де молилися монахи, а у добудові братство утримувало парафію. Від назви братства нова стала називатися Тілом Христовим. На к. XVI ст. вся церква – руська й добудована – стала Тілом Христовим, а первісна посвята в ім’я апостолів Петра і Павла забулася.

Детальне креслення садиби домініканського монастиря Мартином Груневегом

Креслення садиби Домініканського монастиря з позначенням блакитним кольором імовірних решток церкви Петра і Павла (1) та решток плацу Лева Даниловича (2) за М. Хмільовським

У матеріалах судової справи домініканців з вірменами відносно землі садиби колишніх василіан, а потім домініканців, як вказує М. Хмільовський, зазначається не тільки на те, що мури міста пройшли ділянкою монастиря, на якій колись стояла ще з руських часів дзвіниця, але і було вказано розміри церкви (пресвітерію) Петра і Павла й добудованого Тіла Христового. Перша мала тридцять шість ліктів у довжину, а добудова – двадцять чотири. І сьогодні у церкві Пресвятої Євхаристії вівтарна частина (пресвітерій) має ті ж тридцять шість ліктів у довжину (22 м.), а нова, ви вже догадалися, – двадцять чотири (15 м.). Правда, тринавна готична церква стала бароковою хрестово-купольною, і там годі шукати щось від першопочатків. Навпаки, у вівтарній частині (пресвітерії) наявний матеріал дозволяє з великою імовірністю припустити, що не лише у розмірах і формах, але й у матеріалі – фундаментах і стінах – до наших днів дійшла руська церква апостолів Петра і Павла. Звичайно, що ця версія потребує детального вивчення кладки стін вівтарної частини суч. домініканського собору.

Вівтарна частина Домініканського собору може зберігати у собі рештки давньоруської церкви Петра і Павла

Ще більш таємничою є історія з розчищеними нещодавно підземеллями корпусу келій монастиря домініканців. Згідно вищенаведеному плану М. Груневега, дані підвали можуть бути рештками палацу XIII ст. У той час це був перший поверх палацу, а з часом він став сучасним підземеллям. Як вважають співробітники львівського музею історії релігії, палац Лева Даниловича будували, напевне, полонені чехи, яких Лев 1260 р. привів зі свого походу. Частина корпусу келій виконана у романському стилі з характерними білокам’яними різьбленими порталами.

Склепіння і портали у підземеллях корпусу келій монастиря домініканців

В келіях є камера з цегляним, порожнім всередині стовпом. Як вважають науковці, у чеських і моравських замках до таких прив’язували в’язнів. Імовірно, тут була катівня.

Порожні колонна у підземеллях келій монастиря домініканців

Палац служив до 1300 р., коли столиця переїхала до Володимира. При цьому палац зайняли, найімовірніше, православні монахи, про що свідчать віднайдені тут келії для затвору.

Келії, які використовувалися православними монахами для затвору

Потім тут розташувалися келії домініканців. На XV ст. ними були переважно німці. Вони 1410-1415 р. перебудовують давню споруду, ремонтують давні коридори з білого вапняку, використовуючи так звану вроцлавську червону цеглу. У ремонтних роботах використовуються також, імовірно, будвельні блоки з давнього палацу.

Наразі у забутовці стін можна виявити т. зв. вроцлавську червону цеглу та різьблені деталі з написами

Не збереглося доказів того, що вже за правління Володислава Опольського (правив від імені угорського короля) домініканці у Львові мали також свою головну реліквію новіших часів – чудотворну ікону Божої Матері Переможної, яку ми вже згадували раніше в контексті костелу Іоанна Хрестителя. Наразі ця ікона знаходиться у Ґданську в костелі святого Миколая, Див. також Гданськ для українця.

В 1377 р. васал угорського короля князь Володислав Опольський став володарем Галичини, картина С. Борейка

Хоч таку можливість немає підстав відкидати. Як показують найновіші дослідження, ікона, імовірно, походить зі спадщини візантійського малярства Венеції і виконана у XIV ст. Можливо, вона належить до раннього доробку провідного майстра Венеції середини століття Паоло Венеціано. Створена приблизно в 1340-х р. ікона могла потрапити до монастиря на початках його історії, не виключено – за угорських часів.

У Львові ж на початку XVII ст. стверджували, що це копія константинопольської «Одигітрії святого Луки» з оригіналу роботи легендарного родоначальника християнського релігійного малярства, яка була привезена князівною Констанцією з Угорщини і збергалася чи то в палаці князя Лева чи то у вищезгаданому костелі Іоанна Хрестителя.

За переказом саме у палаці Лева Даниловича зберігалася ікона Мати Божої, оригінал якої наразі зберігається у костелі св. Миколая у Гданську

Домініканська «Одигітрія» залишається найдавнішим зразком релігійного малярства, який вцілів у місті. Як і не менш відома фігурка Богородиці св. Яцка, вона акцентує роль імпорту у поширенні зорієнтованого до латинського заходу і нового не місцевого напряму мистецької творчості.

Починаючи з XVІ ст. домініканці переселяються нагору. Підземелля приходять у запустіння і замулюються. Імовірно, через них проходив водогін.

Реконструкція палацу Лева Даниловича за І. Качором

На сьогодні проведено розчистку та музеєфікацію підземель, а також надземної частини цього палацу. При цьому у товщі стіни виявлено романську аркатуру.

Романська аркатура, що, імовірно, походить з палацу Лева Даниловича

За сумою ознак палац Лева Даниловича виглядає подібним до збереженого в Іспанії романського палацу наварських королів (Palacio de los Reyes de Navarra). Проте варто пам`ятати що самих конструктивних особливостей як показує світова парктика не достатньо для точного датування споруди.

Палац Наварських королів

Хоча датування підземель келій домініканців княжими часами викликає у деяких дослідників сумніви, втім, абсолютно зрозуміло, що у будь-якому випадку йдеться про одну з найдавніших пам’яток Львова. Тим приємніше, що зусиллями колективу Музею Історії Релігії тут було відкрито туристичну трасу, що сприяє популяризації давньоруського етапу історії Львова загалом.

В іншому кінці середмістя на пл. Івана Підкови, яка знайома, напевне, кожному українцеві, який відвідував Львів, під шпитальним комплексом І п. ХІV ст. виявлено залишки цегляно-кам’яної споруди більш раннього часу. Цікаво, що на цьому місці, за словами Бенедикта Левицького, за часів руських князів була церква Святої Трійці.

На площі Івана Підкови ми можемо побачити лінії фундаментів шпитального комплексу І п. ХІV ст., під ними – залишки мурованої споруди більш раннього часу

Площа Галицька утворилася перед Галицькою брамою ще у XIII ст. — від неї розходилися шляхи на Галич, Глиняни й до карпатських перевалів та соляних копалень.

Руїни давньоруської споруди на Галицькій площі

Необхідно відзначити, що специфіка Львова, його індивідуальне обличчя як міста було від самого початку визначено його вкрай зручним географічним положенням на вододілі Чорного та Балтійського моря, Львовом проходив шлях, що з’єднував ринки Причорномор’я з ринками Прибалтики. Власне це положення і міжнародна обстановка (руйнування монголами колишніх столичних та торгових центрів) до втручання іноземних монархів, чи чиїхось цивілізаційних впливів, ще у княжі часи зумовили перетворення Львова на потужний торговий центр.

Львів своїм положенням на торговому шляху від Чорного до Балтійського моря був приречений стати розвиненим торговим центром

Дякуючи сприянню з боку пануючої князівської династії, торгівля у Львові швидко розвивалася. Тут відбувалися торги, на які приїздили заморські купці. Вочевидь, за княжих часів Львів володів правом складування товару. Це право змушувало купців зупинятися у місті на певний час та розпродавати частину товарів місцевим мешканцям. Адже 1379 р. Любарт (Дмитро) Гедимінович у листі до львівської міської ради згадує про склади у Володимирі, Луцьку та Львові, які існують там від давніх часів. Львів ще у княжий час став посередником у торгівлі між східними та північними руськими князівствами та заходом. Велике торгівельне значення Львова і Галичини пояснювали, чому про завоювання її чи не щодня думали литовські, угорські та польські монархи.

Обличчя Львова також від самого початку формувалося через його багатонаціональний характер. Зокрема, торгівельне значення Львова належним чином оцінили вірменські купці – головним чином – вихідці з Кілікійської Вірменії, для яких середземноморська торгівля була головним засобом існування. Вірмени з’явилися у Галичині ще начебто до Романовичів. У Львові вони спочатку мешкали на Підзамчі. Найстаріше свідчення вірменської присутності у Львові – могильний камінь 1277 р., що був у церкві св. Анни на передмісті біля комплексу церкви Св. Онуфрія. Як засвідчують старовинні джерела, неіснуючий тепер вірменський храм Св. Анни було зведено 1183 або 1185 р. У ХІХ ст. єпископ Захаріасевич писав, що на кладовищі біля церкви були вірменські нагробки з 1130, 1184, 1200 і 1254 рр.

Місце, де стояла найдавніша відома Вірменська церква св. Анни

Згодом вірмени перебралися поближче до дороги, що з’єднувала палац князя Лева з Низьким замком – траси суч. вулиці Вірменської.

Траса, що з’єднувала палац та замок, згодом перетворилася на суч. вул. Вірменську

Як вказує Зиморович, тут розміщувалася дільниця міста для вірмен та татар. Район вул. Вірменської та колишньої Татарської (Краківської), імовірно, сформувалися ще до закладки Казимирового Львова. Ці квартали мають планування згідно візантійським стопам (мірний еталон, рівний 32 см).

Дерев’яний зруб, виявлений на вул. Вірменській

На подвір’ї будинку на вул. Вірменській було виявлено прекрасно збережений дерев’яний зруб ХI ст. Дерев’яна споруда складалася з масивних стовбурів дерев. На жаль, ця унікальна знахідка не була музеєфікована, а отже, ми втратили ще одну можливість побачити давньоруський Львів наживо. Наразі тут розташовується ще одне кафе, яких так багато у Львові. Немає навіть інформаційного стенду, як і жодного зображення цього зрубу в Інтернеті. Тож, дійсно, і де той княжий Львів?

Той самий двір на Вірменській, де виявлено давньоруський зруб

Ще одну цікаву знахідку було зроблено неподалік на розі вул. Краківської і Вірменської. У цьому випадку археологам дуже пощастило, адже більшість ділянок тут вибирали під котловани під час будівництва у пізніші часи. Втім, вдалося розкопати невелику ділянку шириною півтора метра і довжиною 2,5 м., яка протягом століть не була забудована, і виявити тут артефакти, що датуються к. ХІІ–п. ХІІІ ст.

Пряслице та ніж – давньоруські знахідки у серці Середмістя

Подекуди стверджується, що закладка сучасної структури середмістя, характерної для міст, що мали магдебурзьке право, відбулася з наданням князем Левом І війтівства Бертольдові Штехеру і пов’язане з існуванням окремої німецької общини. Дійсно, німці заявилися у княжому Львові з Сілезії, міст півдня Польщі (Краків, Сандомир), а потім з міст Буковини та Молдови. Першому війту Львова Бертольду Штехеру, зокрема, належали млини над Полтвою на північній околиці міста і с. Малі Винники з млином, ставком та корчмою. Як встановила М. Долинська, перший з цих млинів був у межах перетину суч. вул. Хімічної та Лемківської.

Місце розташування млину Бертольда Штехера

Незважаючи на присутність німецьких колоній, насправді жодне місто Русі не мало такого «магдебурзького» планування. Тому винекнення сучасного регулярного плануванння Середмістя, найімовірніше, пов’язано з німецькими переселенцями за Казимира ІІІ. Втім, виникло воно не на порожньому місці і інтегрувало вже існуючі квартали, зокрема, у північній частині середмістя.

Формування центральної частини міста в останній чверті XIII-XIV ст. Реконструкція А. Рудницького: 1. – Високий замок, 2 – Дитинець, 3 – Княжі або боярські тереми, 4 – Головна торгова площа міста – «Старий Ринок», 5 – Головна міська церква Миколая, 6 – Костел Івана Хрестителя, 7 – Церква Хреста (вірменська, збудована ХІ ст.), 8 – Церква Федора, 9 – Костел Марії Сніжної, 10 – Фортифікації міського посаду (гіпотеза), 11 – П’ятницька церква, 12 – лінія фортифікації нового міського району, збудованого у ІІ п. ХІІІ ст., 13 – Низький Замок, 14 – Татарські ворота, 15 – Галицькі ворота, 16 – Площа Ринок. Примітка: вулична сітка у найдавнішій частині міста дана станом на ХІХ ст.

З княжих часів у Львові також мешкали євреї. Старе єврейське кладовище у Львові є одним з найдавніших у Східній Європі. Припускають, що певна частина євреїв переселилася до Львова із зруйнованого монголами Києва. Разом із залишками стін Високого Замку і церквою святого Миколая єврейське кладовище було однією з небагатьох пам’яток княжих часів у Львові, що збереглися до ХХ ст. Історик М. Балабан (М. Balaban) вважав, що кладовище могло існувати з кінця XIII ст. і вважалося найдавнішим в усій Червоній Русі. Воно розміщувалося між сучасними вулицями Раппопорта, Клепарівською, Броварною та Базарною (суч. Краківський ринок).

Про євреїв та схожих на них сарацинів (напевне, караїмів) згадує Бартоломей Зиморович від закладання міста. Караїми мешкали на Підзамчі і мали свій цвинтар, т. з. Старе Окопище при Клепарівській вулиці. Вважається, що після закладки «Казимирового» Львова караїми, а також татари були з міста вигнані. Останні, зокрема, були звинувачені у крадіжках дітей і виселені за мури міста 1403 р. Реліктами після них залишалися назви вул. Караїмська (наразі існує на Підзамчі) та Татарська (cуч. Краківська). В сучасному Львові також існує вул. Татарська.

Святий Юр

З якого часу стоїть на високій горі (321 м. н.р.м.) понад долиною однієї з приток Полтви величний собор св. Юра ніхто точно не знає. Імовірно, він зайняв це місце на лівому березі Полтви ще у давньоруські часи.

Вид на Святоюрську гору, XIX ст. (мал. К.Ауера) і зараз

Згідно з давньою легендою це місце було заселене приблизно 1280 р. Тоді ж тут існувала таємнича печера. Досі не з’ясовано, була вона штучною чи природною. У ній усамітнився чернець Василь (Василиск), який у постійних молитвах спокутував земні гріхи. Походить ця легенда з давніх-давен, але вперше записана дослідником Львова Бартоломеєм Зиморовичем XVII ст.: «Під той час Василиск, стрий Лева, князь жорстокого духа, але, як часто буває у греків, через молоді літа, проведені безжурно, на старість постригся добровільно в ченці й оселився в наїженій терном печері, що стояла отвором на схилі пагорба, котрий підносився над спиною міста. Був він більше подібний до фавна, ніж до людини – щетинястий, нечесаний, з великими бровами, худий, зарослий, з запущеною до колін бородою, що закривала наготу тіла, як щит або килим. Такою нелюдською строгістю життя спокутував він нелюдську різню бранців, до якої дійшло за його проводом перед двадцятьма роками в Судомирі, так загально говорено. За його порадою Лев побудував на верху того пагорба букову церкву, обвів її чернечими келіями та віддав під опіку святого Юрія, старійшини війська святих, вождя для себе проти поляків і співтовариша для стрия, що боровся з примарами пекла».

Князь Василько Романович

Як вважав Володимир Січинський, у легенді про загадкового Василиска дивним чином переплутались у часі окремі події та особи. Справді добре відомий з літописів князь Василько Романович 1259 р. не з власної волі супроводжував до Судомира (Сандомира) ворожі загони монголо-татарського полководця Бурундая. Трапилося це після того, як князь змушений був добровільно здати чужинцям і навіть «розкидати» та попалити міські укріплення Володимира на Волині. Як повідомляє літописець, внаслідок походу татар на Судомир загинуло майже все його населення (див. Бастіони русько-польського Прикордоння – Завихост і Сандомир). Проте не підлягають сумніву літописні свідчення про те, що князь Василько Романович помер значно раніше за вказану у легенді дату і ще 1269 р. був похований у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Холмі.

Розкопки на Високій Гірці у Холмі, 2012 р.

Тому особа загадкового Василиска має різні, неоднозначні тлумачення. Наприклад, польський дослідник О. Чоловський вслід за істориком І. Шараневичем ідентифікував Василиска як Лавриша Римонта, сина Тройденового. Щодо заснування святоюрської церкви існують й інші версії. Її засновниками називають і князя Лева Даниловича, який начебто 1282 р. до вже існуючого тут у Львові монастиря переніс із Галича тіло свого батька — князя Данила Романовича. Хоч і Святоюрська гора не виділялася так активно, як Замкова гора на протилежному березі Полтви, — ні з огляду на абсолютні висотні позначки, ні з огляду на загальну територію, придатну для будівництва, проте, згідно з інформацією М. Ґруневеґа, почутою ним від старожилів, саме ця гора привернула увагу князівських слуг, коли вони почали будувати замок. Потім за розпорядженням князя тут була вимурувана церква на честь святого Юра. М. Ґруневеґ навіть зробив висновок, що «…церква Юра була першою будівлею міста після замку». Серед інших імовірних засновників монастиря є також ім’я князя Юрія Львовича. Втім, жодна з вказаних версій документального підтвердження не має.

Князь Юрій Львович та його штандарт

Припускають, що віддалений від головних міських укріплень Святий Юр мав власні фортифікації, втім, це на завадило хижому королю Казимиру ІІІ під час пограбування Львова спалити церкву. Має Святий Юр і глибоко символічне значення. Адже, на думку новітнього дослідника І. Мицька, саме тут, у Святоюрській церкві, 7 квітня 1340 р. відбулось отруєння останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича), що відкрило полякам дорогу на Галичину.

Юрій ІІ (Болеслав Тройденович) – останній самостійний князь Галицько-Волинської держави

Після смерті Юрія ІІ, Казимир ІІІ Великий захопив Львів. Під час нападу, за давніми переказами, у вогні великої пожежі згорів перший храм святого Юра і перед загибеллю храму монастирські ченці ніби то протягом певного часу боронилися від нападників, але сили були нерівними. Інші автори вбачали у цій інформації вигадку, не підтверджену фактами, а відповідальність за масштабні руйнації у місті покладали на литовські загони, які теж претендували на княжу спадщину у Галичині.

Та перше справжнє свідчення існування храму святого Юра ще й досі перебуває тут же на дзвіниці соборного комплексу. Мідний дзвін, який зберігається тут, є чи не найдавнішою Львівською пам’яткою. Давній кириличний текст на ньому зазначає: «В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм. А писал Скора Іяков».

Дзвін церкви Св. Юра – найдавніша пам’ятка Львова, 1341 р.

Кириличний напис на дзвоні церкви св. Юра

Дмитро – боярин Дмитро Дядько з Перемишля – правив у Львові від імені литовського князя Любарта (Дмитра) Гедеміновича. Не виключено, що саме Любарт, як стверджують пізніші джерела, вже 1341 р. спорудив муровану ротонду на місці давнішого храму св. Юра. Так підтримано започаткований у Львові, правдоподібно ще за короля Юрія Львовича, культ святого, в якому є всі підстави вбачати покровителя волинських Романовичів. Імовірно, саме для цієї церкви і було відлито вищевказаний дзвін.

Церква св. Юра XIV ст.

В 1363 р. архітектор Доринг добудував до ротонди наву, сформувавши храм, який проіснував аж до 1743 р.

Не пізніше к. XІV ст. на Святоюрській горі вже стояла мурована церква

Головною святинею храму є ікона Матері Божої Теребовлянської. Відвідуючи цю пам’ятку, не забудемо оглянути дзвіницю, де досі висить вище згадуваний дзвін майстра Скори, відлитий за управителя Руських земель – боярина Детька.

Дзвіниця, на якій знаходиться дзвін майстра Скори

Сторожовий пост у Кривчицях

Щоб побачити ще одну оригінальну пам’ятку давньоруського часу, що дійшла до нас, відправимося на північно-східну околицю суч. міста. Глинянським трактом з вул. Личаківської дістанемося с. Кривчиці, де розшукаємо зовні непоказну церкву св. Іллі (вул. Кривчицька дорога, 113.). Вона розташована на піднесенні, що контролює навколишню місцевість. Як писав Андрій Дорош, “невеличка церковця Св. Іллі, яка на той час (час заснування – авт.) належала до рідко у нас спотиканої категорії дводільних церков. У львівських околицях аналогічне планування мала тільки церква Успіння Анни на Голоську. Сьогодні обидві церкви капітально перебудовані”. Сучасний храм УГКЦ св. Іллі збудований на місці первісної дерев’яної церкви (перша згадка про яку датується 1698 р.). Проте мало кому з львів’ян та відвідувачів міста відомо, що первісний храм утворився на основі давньоруської оборонної вежі XІII-п. XIV ст. Вважається, що взагалі-то ще раніше на даному підвищенні було поганське капище, де поклонялися Перуну. Загалом пагорби Знесіння подекуди фігурують як осердя іншого – дохристиянського Львова.

Кривчицька церква св. Іллі

Археологічні розкопки 1995 р. показали, що ще у княжі часи тут височіла мурована вежа-фортеця у вигляді ротонди. Нава сучасної церкви базується на залишках шестикутної оборонної руської вежі-донжона романського або ранньоготичного періоду XIII-XIV ст., які сягають глибини 3 м. Виявлено залишки оборонного рову з ескарпованим схилом та рештки зруйнованих поховань. Зовні грані вежі мають ширину 515-525 см., тобто 9 хелмінських ліктів (дорівнює 57,6 см.), що може вказувати на ймовірний час побудови в 1300-1320 р.

Фундаменти стін вежі (шестигранної форми) служать основою нинішнього храму

Археологом М. Бандрівським поблизу також були розкопані уламки побутових речей з ХІІІ ст. Загалом оборонні стовпи були характерною рисою фортифікаційної культури Галицько-Волинської Русі, їх нараховується тут близько 4 десятків. Найближчим є Стовп у П’ятничанах, а найбільш відомими є вежа у Столп`є під Холмом (суч. Польща) та Каменецька вежа біля Берестя на території Білорусі.

П’ятничанська вежа – оборонний стовп Галицько-Волинської Русі

Старовинне зображення Кам`янецької вежі

Тож не пошкодуйте часу і доторкніться до сивої пам’ятки княжих часів.

Кінець княжого міста і втрачені скарби

Станом на початок XIV ст. Львів знаходився приблизно між проспектом В’ячеслава Чорновола, яким протікає підземне русло р. Полтва, вул. Театральною, вул. Підвальною та Замковою. Ареал ранньо-середньовічного міста поширювався, напевне, також на Знесіння. Через місто приблизно лінією сучасної вул. Богдана Хмельницького проходив центральний Волинський гостинець. У районі ж вулиці Гонти він переходив невелику притоку Полтви і через Татарську (згодом Краківську) браму і потрапляв на територію сучасного Середмістя.

Давньоруський Львів, реконструкція І. Качора

Кінець княжого Львова і Галицько-Волинської держави не був миттєвим і був сповнений глибокого драматизму. Сьомого квітня 1340 р., на перший день Великодня, був отруєний, як ми вже вказували – найімовірніше у церкві св. Юра, праправнук короля Данила „князь Руського королівства” Юрій ІІ. Бояри піднесли князеві келих з отрутою. Отрута була настільки сильною, що розпалося тіло. Смерть останнього галицького князя Юрія ІІ стала сигналом для хижого польського короля Казимира ІІІ.

Нагробок Казимира ІІІ у Вавельскому кафедральному соборі у Кракові

В 1340 р. його війська рушають на Львів. Необхідно зазначити, що про Галичину мріяв також ще один сусід Русі – угорці. На допомогу Казимиру, Людовик Угорський навіть висилає свій полк. Казимир захоплює місто без бою і забирає зі скарбниці: „золото, срібло, перли, дорогоцінне каміння та клейноди, зокрема два золоті хрести і дві корони, що були оздоблені дорогоцінними каміннями і перлами. А також шатро, дорогу мантію і розкішний трон всі в золоті і каміннях”.

Головною метою загарбницького походу Казимира був грабунок скарбів руських князів, рис. І. Качора

Аби позбавити можливості надалі обороняти місто, польський король «відсік безмежним вогнем» Високий Замок і спалив церкву Юра. Заохочений тою легкістю, з якою пограбував Львів, Казимир вирішує приєднати землі Руського Королівства до Польської Корони. Проте під час другого з кінця червня походу на Львів Казимир зазнає нищівної поразки від руських воїнів під проводом бояр Детька і Данила з Острога.

Дмитро Детько – “провізор” або управитель Руської землі

Поляків виганяють не тільки з Галичини, але переслідують до етнічної Польщі, сплюндрувавши її приграниччя.

У часи правління боярина Детька галичани вміли постояти за себе

Казимир тікає до Кракова, на дев’ять років (1340-1349 р.) на терени Західної Русі повертається мир і спокій. Галичиною править Руська Боярська рада на чолі з вже згадуваним боярином Детьком. Верховну владу здійснює князь Дмитрій (Любарт). За часів Боярської ради Львів знову піднімається з руїн. Завдяки „льготним грамотам” Детька до міста почали з’їздитися купці і ремісники, розквітає торгівля і ремісництво.

Грамота боярина Дмитра Детька до магістрату та купців міста Торуня, 1341 р.

Дбає Боярська рада і про оборонну здатність міста, 1342 р. відновлює пошкоджені дерев’яні конструкції Високого Замку і його структура, аж до розвитку вогнепальної зброї у XV ст. не змінювалася. Після смерті боярина Детька і праправнучки короля Данила Агрипини, Казимир знову висуває свої династичні претензії на Західну Русь.

Кінний монумент Казимирові ІІІ, званому у Польщі Великим, у Бидгощі, на нашу думку, якнайкраще передає дух цього володаря

В 1349 р., Казимир захоплює Львів, Галичину і більшу частину Волині. Дослідники констатують відсутність повідомлень про оборону міста. Втім, не виключено, що вона була. Відсутність чітких даних підживлює художню уяву. Так, на картині М. Добронравова бачимо жорстоку боротьбу біля церкви св. Миколая.

Оборона Львова від Казиміра ІІІ 1349 р. Художник М. Добронравов

Та у боротьбу за Львів вступає князь Дмитро (Любарт, згадаймо його замок у Луцьку) аж до укладання остаточного миру 1366 р., згідно якому Львів і вся Галичина остаточно відійшли Польщі, тоді як литовці утримали за собою Волинь.

Литовський князь Любарт-Дмитро пробував відірвати давньоруські землі Галичини від Польщі

Саме під час нападу Любарта 1355 р., як вважають, дощенту було спалено все те, що лишалося від княжого Львова.

Ще за правління польського короля Казимира III центром міста стала нинішня площа Ринок. Тоді ж вірмени залишилися у північній частині середмістя, німці й поляки заселили західну, євреї – південну, а українці (тоді їх називали русинами) були витіснені до південно-східної. Центром української дільниці стала вулиця Руська. І цю назву вулиця пронесла крізь віки.

Грамота 1388 р., в якій Владислав Ягайло оголошує Львів містом, що належить польським королям

Через більш ніж 200 років після викрадення Казиміром корони Данила Романовича, про неї з’являються перші згадки. За однією з версій, корона була перероблена на митру і подарована 1557 р. перемишльському єпископові Антонієві Радиловському польським королем Сигизмундом-Августом. Єпископ належав до когорти найшановніших владик і здобув повагу і прихильність польського короля за його велику духовність і пошану у народі. Корона слугувала за митру перемишльським епіскопам до першої світової війни.

Так виглядала митра перемишльських єпископів, імовірно, перероблена з корони Данила Романовича

В 1915 р. під час заняття Галичини російськими царськими військами корону-митру забрав до Санкт-Петербургу царський генерал Є. Шмурло. За умовами Ризького мирного договору Радянська Росія вимушена була повернути культурні цінності, вивезені з Польщі. В 1922 р. митра повертається до Польщі до державного архіву. Після довгих і тривалих переговорів з польською владою, митра знов повертається законним власникам до Перемишля 1926 р. З початком Другої Світової війни 1939 р. сліди корони губляться, але пошуки тривають. Існує також версія, що ця, подарована королем Сигизмундом корона, була тільки копією корони Данила. При сприянні Магістра Ордену „Короля Данила”, нещодавно відновлено, згідно віднайдених описів, копію корони короля Данила. Сучасна гіпотетична версія корони короля Данила створена із золота та коштовного каміння українськими ювелірами на підставі зображень із печатки Юрія I та перемишльської митри греко-католицьких єпископів. Втім, на жаль, навіть копія корони зберігається не у Львові, а у віддаленому від нього Золочівському замку.

Копія корони Данила Романовича – поважний привід, щоб відвідати Золочівський замок

До коронаційних клейнодів належав також викрадений Казимиром ІІІ дорогоцінний Золотий Хрест з вставленими частинами дерева Чесного Хреста Господнього. За однією з версій, Хрест дістався Роману Мстиславовичу і його нащадкам внаслідок шлюбу Романа з дочкою Візантійського імператора Ісаака ІІ. Ця Реліквія належала Василевсам (візантійським імператорам). Зараз цей золотий хрест зберігається у різниці Собору Паризької Богоматері (до другої світової війни перебував, імовірно, з іншими реліквіями у Вавельському соборі у Кракові).

«До-тамтен» Львів

Все минає, минає і слава. Після могутніх володарів залишається прах, а нове покоління продовжує по-своєму осмислювати раніш очевидну історію.

Відкриття гробу короля Казимира ІІІ, мал. Яна Матейка

Бартоломій Зиморович створив у свідомості поляків міф про княжий град, що «загаладений Левом, княжичем руським, а швидше розпочатий ніж збудований, і тому як і всі творіння давнини, безформний, незугарний, грубий, більше до військових укріплень ніж до міста подібний, спочатку Львигородом називаний». Зрозуміло, що впродовж століть русини-українці були категорично проти такої оцінки діяльності галицько-волинських князів та пам’ятали про витоки княжого Львова. Втім, вже зараз у часи, коли належність Львова до України викликає сумніви лише у невеликої ультра-радикальної групи польського суспільства, не зроблено практично нічого щодо розкриття пересічному туристові давньоруського періоду історії міста. Туристи увозять з собою враження про так званий «тамтен» – тобто польський довоєнний Львів, як правило, не отримавши жодної уяви про Львів «до-тамтен» – тобто початковий – княжий. У цьому ми переконались, особисто відвідуючи львівські музеї та пам’ятні міста. Навіть в історичному музеї, що на Ринку, незважаючи на розгорнуту експозицію, присвячену цьому періоду, в експозиції виразно бракує оригінальних артефактів княжого періоду, що походять зі Львова.

Львівський історичний музей, експозиція найдавнішої історії

Обмаль їх і в археологічному музеї наукового Товариства імені Траса Шевченка, що на вул. Винниченка, 24. До того ж і сам музей є важкодоступним, бо потрапити сюди можна лише за попередньою домовленістю з його куратором.

Ще раз підкреслимо той факт, що львівські музеї не мають навіть копій легендарних королівських регалій та дорогоцінних предметів галицько-волинських князів, які або відомі за зображеннями, або збереглися за межами нашої країни. Зрозуміло, що наочне демонстрування цих символів незалежності українських земель їх рівності європейським державам у цей час краще впливає на психологію людей, ніж сухі рядки у підручниках. Адже навіть відтворена корона Данила Романовича експонується не у Львові, а у віддаленому від нього Золочеві, куди далеко не всі добираються. Взагалі принцип матеріалізації історичної пам’яті, який наразі активно поширюється в Європі, найбільш туристичного з усіх українських міст – Львова, здається, зовсім не торкнувся.

Що нам заважає, наприклад, відмітити пам’ятними знаками місця, де стояли визначні об’єкти минулого, як давньоруського, так і пізнішого періодів так, як це, наприклад, зроблено з втраченими об’єктами міської оборонної системи у Кракові.

Пам’ятні знаки встановлені на місці кожної з башт і брам системи середньовічних укріплень Кракова

А найбільш привабливою і вражаючою для відвідувачів є, як відомо, музеєфікація ділянок археологічних розкопів. Шкода, що так бездарно втрачено можливість музеєфікації розкопаного кварталу за театром Марії Заньковецької і це при тому, що будівництва готелю там так і не відбулося. Хіба не можна виділити інше місце для ринку «Добробут»? Так само втрачено можливість музеєфікувати унікальний зруб у львівському середмісті.

Комплекс підземелля Ринку у Кракові, розкопана археологами садиба золотаря XIII ст.

З цього приводу слід відмітити поки що єдину добру ініціативу з відкриття доступу до підземель корпусу келій Домініканського собору, які, як припускають, відповідають перебудованим частинам романського палацу Лева Даниловича.

У підземеллях монастиря домініканців наразі можна відчути дух стародавнього Львова

Без таких конкретних заходів з демонстрації пам’яток давньоруської доби усі заяви про український Львів залишаються не підкріпленими достатніми наочними свідченнями, досяжними до огляду всім бажаючим, а, отже, не переконливими.

Автор дякує Г. Заворотній, І. Дикому за допомогу у підготовці цієї статті

Використані джерела:

Фото А. Сьлєнзак-Парнікози, Р. Ясинського, W. Kryski, Р. Гречко, ілюстрації І. Качора.

Історія Львова Під ред. В.В. Секретарюка та ін. – К.: Наукова думка, 1984. – 414 с.

Історія Львова: Т. 1. 1265-1772 / Під ред. Я. Ісаєвич. М. Литвин, Ф. Стеблій. – Львів: Центр Європи, 2006. – 296 с.

Качор І., Качор Л. Середньовічний Львів. Фортифікації. – Львів: Апріорі, 2009. – 64 с.

Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. – Львів: Центр Єропи, 2004. – 240 с.

Смірнов Ю. Вірменські церкви Підзамча // Галицька Брама. – № 3-4. – (195-196) – с. 12-13.

Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Апріорі, 2009. – 116 с.

Музей археології при Інституті українознавства ім. І Крип’якевича НАН України Адреса: м. Львів, вул. Винниченка, 24, 2-й пов. Телефон: +38 (032) 276-51-61, 276-51-56/ Веб сторінка: www.inst-ukr.lviv.ua

Adamek T. 1997. Kaplica zamkowa sw. Trojcy w Lubline i jej polichromie, w Radzik T., Wituski A.A. (red.), 1997, Lublin w dziejach I kulturze Polski, Polske Towarzystwo Historyczne Oddzial w lubline, Krajowa Agencija wydawnicza – Lublin sp. z.o.o., Lublin, s. 7-21.

Долинська Мар’яна. Історична топографія Львова XIV–XIX ст. – Львів: Видавництво Національногоуніверситету “Львівська політехніка”, 2006. – 356 с.

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.

Вперше опубліковано: