Садиба Мечникових
Тетяна Романова
Розмір зображення: 800:611 піксел
Залишки будинку для прислуги (людська) Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Харківська область. . Великобурлуцька, Вільхуватська, Дворічанська, Шевченківська територіальні громади. – Харків: 2021 р., с. 128.
Залишки родинної садиби мечникова І. І., кін. 18 – поч. 19 ст. (іст.). Вул. Мечникова.
Наказом від 9 черв. 1712 та грамотами від 11 та 30 жовт. 1718 Георгію Степановичу Мілешту було передано у вічне володіння місцевість від с. Новомлинськ (тепер Дворічанська тергромада, Куп’янський р-н, Харківська обл.) до с. Арапівка (Луганська обл.).
В селах Іванівка та Панасівка Дворічанської вол. Куп’янського пов., які входили в дачу сл. Новомлинськ, були розташовані маєтки батька І. Мечникова – полковника і кавалера І. Мечникова.
Маєток Мечникових знаходився біля великого ставка, який зберігся до нашого часу. На в’їзді в село, праворуч від дороги, знаходились цех для виготовлення цегли, печі для випалювання, стайні та сад, що сягав до двору великого П-подібного півтораповерхового цегляного будинку, критого бляхою. У дитинстві І. Мечников змалював цей будинок з балконом, з великими вікнами кімнат та невеличкими вікнами підвальних приміщень. За 40–50 м на північний схід від будинку, в кручі – ставок, до якого вели дерев’яні сходи. За ставком, під гору, було розташоване льодосховище, в яке взимку закладали лід із ставка і вкривали товстим шаром соломи та землі. Лід використовували в теплу пору року для охолодження молока на молочарні. Нижче льодосховища, за 200–250 м на південь, була винокурня. На алеях саду знаходились альтанки з лавами для відпочинку.
На в’їзді в село, ліворуч від дороги, знаходились магазин, комори для збіжжя, крупорушка, олійниця. Вище будинку, на північний схід, знаходились великий винний підвал і цегляний флігель, у дворі флігеля – колодязь. У флігелі (людська) готували їжу для найманих робітників, де вони і жили під час сезонних робіт.
Тут пройшло дитинство І. Мечникова пройшло, де в нього пробудились любов до природи та інтерес до природничих наук, який формувався під впливом студента-медика, домашнього вчителя старшого брата Лева.
Батько – Ілля Іванович служив офіцером військ царської охорони в м. Санкт-Петербург (РФ). Одружився дуже рано на донці купця Л. Неваховича, Емілії Львівні, матері вченого. Родина мала окрім Іллі, ще 3 синів та доньку.
До нашого часу з родинного маєтку Мечникових збереглися залишки одноповерхового цегляного будинку (людська), в якому, імовірно, мешкала прислуга. Тут у 1960–80-х рр. містилася початкова школа. Споруда (8,8 × 10 м) займає ділянку 88 кв. м.
Також у доброму стані зберігся цегляний погріб на околиці села, в якому, ймовірно, І. Мечников проводив свої перші дослідження по різному сквашуванню молока. Споруда (4,7 × 7,5 × 2,5 м) займає ділянку 135 кв. м.
Література
Залишки родинної садиби Нобелівського лауреата І. І. Мечникова: напівзруйнований будинок для прислуги (людська). Харківська обл., Дворічанський р-н, с. Мечнікове, вул. Мечникова / Обласний комунальний заклад «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»: облікова картка об’єкта культурної спадщини; В. М. Пашко. – 28.10.2015.
Залишки родинної садиби Нобелівського лауреата І. І. Мечникова: погріб унікальної цегляної кладки. Харківська обл., Дворічанський р-н, с. Мечнікове, вул. Мечникова / Обласний комунальний заклад «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»: облікова картка об’єкта культурної спадщини; В. М. Пашко. – 28.10.2015.
Матеріали місцевих краєзнавців: Капустіної Алли Михайлівни, Мєшкової Олени Борисівни, Алєксєєва Володимира Івановича.
Наконечна С. М. Крізь терни до зірок, життєвий та науковий шлях І. І. Мечникова до визнання. – Х.: приватне підприємство «Стиль-Іздат», 2015.
Парамонов А. Ф. Історія Дворічанського району до 1917 року. – Х.: Райдер, 2003.
Парамонов А. Ф. Харківський історичний альманах. – Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2002.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Харківська область. . Великобурлуцька, Вільхуватська, Дворічанська, Шевченківська територіальні громади. – Харків: 2021 р., с. 127 – 128.