2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Успенський собор, 1759 – 75 (архіт.). Мурований однобанний собор міститься над селом на терасі біля підніжжя плато високого правого берега р. Псьол. Схили плато й тераса заросли листяним лісом, унаслідок чого собор значною мірою втратив композиційну роль містобудівної домінанти.

Мурований храм було засновано 1759 на замовлення і коштом місцевого уродженця Луки Білоуса, архімандрита Києво-Печерської лаври, як соборний храм сотенного містечка Межиріч. Зразком правив Успенський собор в Охтирці (1728-38, не зберігся). Завершений собор було освячено 1775.

Первісно був зведений головний кубічний однобанний об’єм. Він хрестовокупольний, тринавовий, дев’ятикамерний, чотиристовпний. Дещо пізніше до нього з заходу прибудували прямокутний у плані видовжений бабинець, що за шириною дорівнює середній наві. Від решти будівлі бабинець відділено осадочним швом. У 19 ст. до бабинця з заходу прибудували масивну багатоярусну дзвіницю, а перед північними та південними дверима собору – відкриті двоколонні ганки.

У 1928 Успенський собор почали руйнувати. Щоправда, руйнування не довели до кінця, але знищили дзвіницю, вінчання бані, закомари на фасадах, північну стіну бабинця й іконостас. Після другої світової війни зруйновані стіни були частково домуровані, на причілках рамен ризалітів та бабинця з’явилися трикутні фронтони, зашиті дошками.

Об’ємно-просторова структура храму характерна для групи монументальних будівель Слобожанщини сер. 18 ст.: до основного об’єму зі сходу прилягає півкругла вівтарна апсида, а з заходу – бабинець. Загальна композиція будівлі має хрещатий характер унаслідок того, що трансепту відповідають ризаліти на південному й північному фасадах.

Кожен з них вінчався півциркульною закомарою, що закривала з фасаду циліндричне склепіння трансепта. У тимпані кожної закомари було кругле вікно-розетка. Усі компартименти були підведені під єдиний, енергійно профільований розкріпований карниз значного виносу. Так само енергійно був прорисований між’ярусний гурт.

Наріжники підкреслені широкими пілястрами. Великі прямокутні вікна з лучковими перемичками розташовані в два яруси. Вони мають масивні наличники складного профілю, над ними – енергійно прорисовані лучкові сандрики. Храм вінчав світловий восьмерик бані з високим наметовим завершенням вишуканого барокового обрису. Зараз восьмерик накрито невисоким восьмигранним наметовим дахом.

Фасадна пластика характерна для пізнього етапу розвитку стилю бароко. Найкраще збереглися архітектурні форми й декор на східному фасаді, гірше – на південному й північному: там утрачені не тільки закомари, а й частково – карниз, міжповерховий гурт, декор деяких вікон. Західний фасад у теперішньому вигляді виник після 1928, коли зруйнували дзвіницю. Високий арковий отвір по центру фасаду раніше з’єднував об’єми бабинця та дзвіниці.

В інтер’єрі підкреслена центричність будівлі. Чотири хрещаті стовпи за допомогою злегка стрілчастих підпружних арок і плоских трикутних пандативів несуть світловий восьмерик, первісно увінчаний восьмилотковим купольним склепінням, а нині зашитий фанерою.

Завдяки восьми вікнам підбанний простір добре освітлюється. Середня нава й трансепт мають однакову ширину й перекриті коробовими склепіннями, що утворюють просторовий хрест. Бічні нави мають таку ж висоту, як середня, але вдвічі вужчі. Їх наріжні компартименти перекриті хрестовими склепіннями. Апсида має конхове склепіння з центральною розпалубкою. Бабинець перекрито стелею по дерев’яних балках.

У ньому є великі хори на дерев’яних балках. Усі арки мають парні залізні затяжки. Стіни в інтер’єрі побілено. Під побілкою виявлено олійні мальовання 18 – 19 ст., що не досліджувалися.

Головним мистецьким акцентом цього інтер’єру був іконостас, створений 1775. Він займав усю ширину трьох нав храму, а його верхняк сягав верху підбанника. Іконостас тридільний, ламаний у плані, п’ятиярусний, дуже динамічної композиції, що контрастувала з пуританським інтер’єром собору. За стилістикою цей іконостас може вважатися перехідною ланкою від рококо до класицизму: він ще по-бароковому заламаний у плані, але в пластичному його вирішенні вже домінують великі білі площини, з якими контрастують позолочені накладні деталі, іконні рами й рокайлеві картуші.

Різьблення має площинний характер й застосоване досить скупо. Теперішній іконостас, створений після другої світової війни, не має мистецької вартості.

Успенський собор у Межирічі є видатною пам’яткою української національної архітектури доби бароко. Належить до рідкісного регіонального храмового типу, властивого Слобожанщині у 18 ст. Попри руйнування і втрати, яких собор зазнав протягом 20 ст., повністю зберіг свою історико-архітектурну вартість. Собор поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним №135-См.

[Державний архів Сумської обл., ф. 803, оп. 1, спр. 16, арк. 20; Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона / В. В. Вечерський. – К., 2001. – С. 152, 195; Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. В. Вечерський. – К., 2002. – С. 312-313; Вечерський B. В. До питання типології української церковної архітектури доби Гетьманщини / В. В. Вечерський // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – Вип. 8. – К., 2001. – С. 129-136; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. – К., 2005. – C. 408-410; Філарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Отд. III. – М., 1857. – С. 498-500; Логвин Г. Н. По Україні / Г. Н. Логвин. – К., 1968. – С. 418.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 726 – 727.