2010 р. Мгарський монастир. Гламурна обитель

Вадим Войтик

Дата: 08.11.2010

Неподалік від старовинного міста Лубни над мальовничою річкою Сула височить Мгарська гора. Кажуть, що перші монахи оселились тут ще в часи Київської Русі. Тож не дивно, що намолене місце знову обрали для заснування монастиря на початку XVII століття.

Опікувався тою справою митрополит Ісая Копинський, на той час – настоятель Межигір’я (монастиря, а не резиденції). Діло це було церковнику знайоме: адже за його участі на запрошення Михайла Вишнивецького вже засновувались Густинський та Ладинський монастирі.

Ісая вважається одним із засновників майбутньої Києво-Могилянської Академії. Проте більшу частину свого життя святий отець провів у конфесійних політиках. Він очолював промосковську течію Української церкви, на противагу Петру Могилі, якого підтримував польський уряд.

Заснування православного монастиря теж було політикою, спрямованою проти уніатства і католицизму. Тоді, та власне як і тепер українську віру роздирали протиріччя. Та що далеко ходити. Кошти на фондування монастиря дала Раїна Вишневецька (між іншим двоюрідна сестра Петра Могили), у той час як її всемогутній син, власник величезних земель лівобережжя, Ярема Вишневецький був католиком.

Власну партію в тій релігійно-політичній грі виконує Константинополь. На тамтешній патріарший престол саме як змагався митрополит Фессалонікійський, він же тимчасовий патріарх Афанасій III. Після кількох заходів, Афанасій мало не стає римо-католицьким кардиналом. Але згодом вирушає на схід, за підтримкою молдовського господаря, українського гетьмана і російського царя.

Патріарх в екзилі намагається ініціювати мало не хрестовий похід на турків, приваблюючи царя Олексія Михайловича царьградським престолом. Увесь в клопотах, Афанасій в 1654-му зупиняється в Мгарському монастирі, де віддає Богу душу. Там же, згідно волі новопреставленого, його й ховають. Причому сидячи, як це належить для Константинопольських патріархів.

Канонізація Афанасія, нині відомого як Лубенського чудотворця, відбувалась довго і непросто. Це взагалі складна процедура: дива треба доводити, діяння святого описувати. Проте почитання почалося дуже скоро після смерті.

На місці дерев’яного храму в 1684-92-му будується великий Свято-Преображенський собор. Авторство приписують польсько-німецькому архітектору Йоганну-Баптисту Зауеру. Зодчий трудився спершу в Кракові, згодом у Вільнюсі, Каунасі, Чернігові. До робіт у Мгарі його запрошує гетьман Іван Самойлович.

Мгарському монастрю не бракувало уваги та високої підтримки. Крім вже згаданих можновладців, фінансували обитель, а також видавали охоронні універсали Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Скоропадський, Петро I, Єлизавета Петрівна.

Це дозволило у надзвичайно стислі терміни відбудувати монастир після сильної пожежі 1736-го. Відновлений головний храм обителі став п’ятиглавим, проте зберіг головні риси так званого козацького бароко.

Класичну дзвіницю будували доволі довго й завершили аж в 1844-му. Ніби як на тому самому місці, де полюбляв молитися патріарх-вигнанець Афанасій. (Вона на першому знімку.)

Монастирський комплекс включав в себе також корпус келій. Починав проект ще Зауер, та згодом захворів і помер. Бав також дім настоятеля та странноприємниця (готель) – ці будівлі до наших днів не дожили.

Неподалік було засновано також скит з келіями та Благовіщенською церквою. Вже в кінці XIX століття скит відмежували від монастирського саду кам’яною огорожею, а також збудували новий кам’яний храм.

Всі ці споруди за радянської влади чудово підійшли для облаштування в’язниці та військових складів. Першу партію монахів більшовики розстріляли в 1919-му. Репресії продовжувались і далі, одночасно з пограбуванням монастиря.

Сама лише срібна рака (труна) з мощами Афанасія важила від 5 до 10 пудів (залежно від фантазії оповідача). Аби захистити святі мощі монахи вели нон-стоп службу, на яку з’їхалися тисячі вірян з навколишніх сіл. Конфіскувати коштовності більшовики змогли лише з початком жнив, коли люди роз’їхалися по домівках.

В 1930-х обитель остаточно розігнали. Тут розмістили спершу виховний табір для «ворогів народу», а згодом – дисциплінарний батальйон. Військові пішли з території монастиря в 1985-му, тоді його переобладнали під піонерський табір.

Церкві монастир повернули в 1993-му. Тоді ж за ініціативи письменника і драматурга Олексія Коломійця на сусідньому пагорбі спорудили меморіал народної скорботи «Голодомор-1933». Напис по колу дзвона такий: «Коли помирає одна людина, з нею помирає світ. Коли ж мільйони йдуть в безвість, тоді помирає вже ціла Галактика».

Важко сказати, що з побаченого автентичне, а що новодільне. У відбудову обителі вкладено чималі кошти, вже зараз вона виглядає як картинка. Гламуру додають пави та новітні технологічні тенденції. Відвідувачі тепер можуть придбати іконку за допомогою платіжної картки.

Спасо-Преображенський монастир відвідують тисячі туристів та паломників. Для них неподалік збудували гуртожиток.

Окрім пав і звіринцю монастир має чимале господарство. 240 гектарів землі, тваринницькі ферми, пасіку – прямо як в дореволюційні часи.

По завершенню реконструкцій монастир сподівається отримати мощі патріарха Афанасія, що нині зберігаються в харківському Благовіщенському соборі.

Скоро про непросте минуле Мгару нагадуватиме хіба могила розстріляних монахів та дзвін Голодомору.