2007 р. Надсянськими слідами композитора українського гімну
Юрій Гаврилюк, Більськ, Польща
Українцям, які перетнуть кордон із Польщею в Краковці, рекомендую через декілька кілометрів на дороговказі з написом “Mlyny” (Млини) повернути праворуч. Звичайна сільська дорога заведе їх до каплиці-пантеону, спорудженого над збереженою донині могилою священика-композитора Михайла Вербицького.
У розташованій неподалік церкві він багато років був парохом – саме тоді й виникла музика до вірша наддніпрянця Павла Чубинського, яка нині бринить по всьому українському світу.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в священичій родині в Явірнику Руському (село на південний захід від Перемишля). Згодом його батько переселився до недалекого від Явірника села Улюч, отже, доки не віднайшли церковної метрики, вважали композитора уродженцем цього села над берегом Сяну. Сільське дитинство було, однак, коротке: 1825 року помер батько, й Михайло, неначе мандруючи течією Сяну, переселився до Перемишля, адже взяв його під свою опіку перемиський єпископ Іван Снігурський, один з ініціаторів українського національного відродження в Галичині. Хлопець учився в перемиській гімназії та співав у заснованому 1828 року кафедральному хорі. Саме тут почалося формування його музичних зацікавлень: хор мав у своєму репертуарі твори і віденських класиків – Й. Гайдна та В. А. Моцарта, і композиторів “золотої доби” української церковної музики – М. Березовського та Д. Бортнянського (творчість останнього мала великий вплив на розвиток багатоголосого церковного співу в Галичині, в чому була немала заслуга й самого Вербицького).
Своїх зв’язків із музикою Михайло не поривав і тоді, коли 1834-го почав студії в духовній семінарії у Львові, які через численні перерви тривали аж до 1850 року. Після висвячення о. Михайло Вербицький адміністрував парафії в Завадові та Залужжі-Стрілках біля Яворова, а 1856-го став парохом Покровської церкви в Млинах, де перебував аж до смерті.
Уже під час навчання у Львівській духовній семінарії, крім суто церковних, бачимо у творчій палітрі М. Вербицького також світські композиції, от хоч би патріотичний хоровий твір “Тост до Русі” (зрозуміло, до галицької Русі-України). У 1840-1860-х компонував також музику до п’єс, які ставили українські театри в Перемишлі та Львові. Однак двері до безсмертної слави відкрилися перед композитором, коли в його руки потрапив вірш Павла Чубинського (написаний, мабуть, 1862-го), який починався словами “Ще не вмерла Україна” та закреслював її межі саме “від Сяну…”
І так завдяки особливій спорідненості таланту православного наддніпрянця та галичанина-греко-католика виникла пісня, яка стала гімном нації, одним з основних завдань котрої, навіть і сьогодні, є здолання чорної спадщини розколу – замуровування тріщини, яка проходить через майже всі сфери українського життя. До речі, під час цьогорічного вшанування 60-річчя акції “Вісла” в Перемишлі організаторам так і не вдалося домовитися з православними та греко-католиками, щоб ті спільно відслужили панахиду на Українському військовому цвинтарі, де спочивають галицькі та наддніпрянські учасники визвольних змагань 1917-1921 років і вояки УПА.
Офіційно вважають, що перше публічне виконання майбутнього гімну відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі під час першого на західноукраїнських землях Шевченківського концерту (композитор сам співав у хорі, яким диригував Анатолій Вахнянин). Пісня швидко здобувала популярність, зокрема серед молоді, але автор музики не довго радів її успіхом – 7 грудня 1870 року о. Михайло Вербицький помер.
Спочатку на могилі композитора, похованого неподалік млинівської церкви, поставили лише дубовий хрест. У 1930-х могилу стараннями громадськості впорядкували, там поставили кам’яний пам’ятник у формі ліри, з прізвищем і роками життя композитора та написом: “Піонірові української пісні – Громадянство” (окремий напис сповіщає, що зроблено це “Заходом Академічного хору “Бандурист” у Львові”).
Після Другої світової Млини розділили долю всього Перемиського краю – українських мешканців села виселили, а їхнє місце зайняли польські переселенці з територій на схід від нового польсько-радянського кордону. Пам’ятник на могилі композитора щасливо вцілів. Збереглася й Покровська церква, ремонт якої в польських ЗМІ часто подають як приклад польсько-українського примирення.
Римсько-католицька млинівська громада після виселення українців вирішила, що не будуватиме нового костелу, а відремонтує церкву – щоб зберегти безперервність традиції. Крім ремонту самої будівлі, реставрували старовинний іконопис, який, потрапивши до рук перемиської спеціалістки Маргарити Давидюк, став своєрідною сенсацією. Виявилося, що частина ікон, датованих XVIII століттям, має ще давніші шари іконопису – з XVII, а деякі навіть із XVI століть.
Після здобуття Україною незалежності Млини знову стали місцем вшанування пам’яті о. Михайла Вербицького, в чому, крім української громади Надсяння, є значний внесок громадськості Яворівського району (до 1939-го село належало до Яворівського повіту). 2004-го з ініціативи Львівської облдержадміністрації, науково-культурних, мистецьких об’єднань і товариств Галичини та за сприяння органів державної влади й місцевого самоврядування Підкарпатського воєводства на могилі композитора почали споруджувати відкриту каплицю-пантеон, яку спроектував львівський архітектор Іван Коваленко. Її урочисто відкрили 12 квітня 2005 року за участю Президента Віктора Ющенка. Дещо раніше, 27 лютого 2005-го, з’явилося президентське розпорядження про святкування 140-ї річниці першого публічного виконання національного гімну та 190-ї річниці з дня народження Михайла Вербицького. Той візит до Млинів і Перемишля, де в Народному домі відбулася зустріч з українською громадою Польщі, започаткував серію президентських поїздок до Польщі, пов’язаних із відзначенням роковин історичних подій на Закерзонні.
Отже, й ви скористайтеся нагодою побувати на місці вічного спочинку композитора, вслухайтеся в голос дерев, які, може, шуміли й над його вухом, придивіться до лінивого, але могутнього нурту, щоб почути “голос землі”, яка зродила музику української “вічної пісні”…