Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Остромирове євангеліє – не єдиний твір, що дає уявлення про мистецтво книжкової мініатюри XI століття. Насамперед тут слід згадати так званий Ізборник Святослава, що його написав у 1073 році дяк Іоанн на замовлення Ізяслава [нині рукопис зберігається в Державному історичному музеї у Москві]. Найцікавішою ілюстрацією цього рукопису є груповий портрет родини князя Святослава Ярославовича. Усіх членів князівської родини художник зобразив на весь зріст і розташував двома рядами так, що постаті переднього ряду частково закривають тих, що стоять позаду. На першому плані мініатюри – князь Святослав та його дружина, перед якою стоїть їхній маленький син. У другому ряду стоять чотири дорослі сини Святослава. Князя зображено людиною середнього віку, з чорними звислими вусами, у плащі – корзно темно-синього кольору, в шапці з хутряною опушкою; під плащем видно довгий каптан, на ногах – зелені сап’янові чоботи. В руках Святослав тримає книгу. Княгиня одягнена у вбрання з довгими рукавами і підперезана золотим поясом. На головах княжичів – високі шапки, опушені хутром. Цікаво відзначити, що подібні шапки у стародавніх творах образотворчого мистецтва завжди були ознаками руського князівського одягу.

Композиція мініатюри характеризується фронтальністю і статичністю. Дослідники, звичайно, не звертають уваги на фантастичне чудовисько ліворуч групового портрета родини Святослава Ярославовича. Хоч зображення цього крилатого дволапого створіння з собачою головою збереглося не повністю, але порівняння його з відомими творами скульптури, живопису та ужиткового мистецтва дає всі підстави вважати, що цей крилатий дволапий дракон з собачою головою – стародавній бог дохристиянської епохи Сімаргл, охоронець дерева життя, на якому росло насіння всіх рослин. Зображення чудовиська поряд з груповим князівським портретом наводить на думку, що це міг бути герб династії князів Святославовичів та їхніх нащадків – чернігівських князів Давидовичів і Ольговичів. Цей здогад підтверджується тим, що на придворному храмі чернігівських князів XII століття – Борисоглібському соборі, який стояв на «красному» чернігівському дворі, було вміщено скульптурне білокам’яне зображення подібного чудовиська. Можливо, що скульптура прикрашала головний вхід собору.

Ізборник Святослава оздоблено також чотирма мініатюрами декоративного типу, так званими архітектурними фронтиспісами. На кожній мініатюрі зображено стилізовану будівлю типу храму з групою святих на першому плані. Вважають, що композиція першого фронтиспісу являє собою груповий портрет авторів, твори яких увійшли до Ізборника [А. Н. Свирин. Искусство книги древней Руси XI – XVII вв. М., 1964, стор. 57]. Фронтиспіси оздоблено фантастичними рослинами, звірами, зайчиками, що стрибають, птахами, серед яких можна розпізнати павичів, куріпок і фазанів.

Дуже цікаві малюнки на полях рукопису, які уособлюють знаки зодіаку. На одному з них зображено «стрільця» – символ, що прийшов на Русь із Стародавньої Греції. Але, зображуючи цей знак зодіаку, художник показує стрільця у вигляді руського воїна в довгій сорочці з підібраними полами. Особливо виразне його обличчя – з довгим волоссям і широкою бородою, воно схоже на обличчя звичайного русича середнього віку. Цей воїн дуже скидається на багатьох персонажів із сцен полювання та ігор скоморохів на фрескових картинах, що прикрашають стіни сходів у вежах Софійського собору в Києві.

Очевидно, навколишнє життя підказало, як відтворити інший знак зодіаку – «діву». Художник зобразив кругловиду рум’яну руську дівчину з довгим пишним волоссям, у головному уборі – кокошнику. На ній – кофточка з короткими рукавами. У правій руці вона тримає берло, у лівій – сувій.

Великою життєвістю відзначається ще один малюнок Ізборника Святослава – уособлення знака зодіаку – «водолія» (за підписом на мініатюрі). Це поясне зображення чоловіка анфас з грубуватим обличчям, надутими щоками – він виливає воду з рота.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 342 – 346.