1966 р. Історія українського мистецтва
До надзвичайно цікавих книжкових мініатюр кінця XII – початку XIII століття належить зображення руського князя (судячи з уривків напису – Бориса), що збереглося в так званому «Слові Іполита» [рукопис зберігається в Державному історичному музеї у Москві]. На мініатюрі в обрамленні п’ятилопатевої арки з кілеподібним верхом і синім фоном на весь зріст подано руського юного безбородого князя в типовому для тих часів князівському одязі. У правій руці він тримає хрест, а в лівій – модель одноверхого храму.
Довгий ясно-зеленого кольору одяг князя з дорогої візантійської тканини оздоблено круглими орнаментальними медальйонами, вміщеними в обрамлені синіми смугами квадрати. Медальйони зафарбовано вохрою. Князь одягнений у корзно, на якому збереглася позолота. Внутрішній бік корзна – червоно-коричневого кольору з паралельними рядами вертикально розташованих чорно-синіх штрихів. Можливо, так художник хотів передати хутро. На голові у князя – вкрита орнаментом шапка, закруглена вгорі, з широким зеленим околишем, з боків якого видно щось подібне до навушників з хутра.
Кольорів у мініатюрі мало. Тут є синя, зелена, червона, коричнева і чорна фарби. Всі вони неяскраві. Контури і малюнок носа, очей і рота виконано червоно-коричневим кольором. На зеленуватому обличчі ясно видно червону пляму рум’янця. Тим же зеленуватим кольором намальовано руки.
Мініатюра з «Слова Іполита» – один з найкращих творів давньоруського мистецтва. Велика майстерність її автора виявляється у вдалій композиції, в ув’язці постаті князя з обрамленням, а також у струнких і витончених пропорціях людської фігури. Площинний, статичний малюнок – гранично простий і ясний у деталях. Кольорова гама – стримана, досить темна, без різких контрастів, проте з чітким розчленуванням на окремі кольорові площини.
Дослідники вважають, що цю мініатюру створено десь наприкінці XII – на початку XIII століття. Гадають, що до часу її написання вже склався той іконографічний тип, який є на розглянутій мініатюрі, і що з Вишгородом і, в усякому разі, з Києвом можна пов’язати й саме написання рукопису, оскільки в його руському правописі немає слідів північної (новгородської) говірки [В. Н. Лазарев висловлює думку, що цей рукопис можна пов’язати з владимиро-суздальською школою. Див.: В. Н. Лазарев. Живопись Владимиро-Суздальской Руси. – У кн.: История русского искусства, т. І, М., 1953, стор. 477].
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 346 – 351.