1966 р. Історія українського мистецтва
Зіставлення відомої ікони «Ярославська Оранта», або «Велика панагія» (зберігається в Третьяковській галереї), з мозаїками Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (наприклад, з Дмитром Солунським і Стефаном) свідчить про безперечну стилістичну подібність цих творів. Це дає серйозну підставу вважати «Оранту» з Ярославля (іл. 262) за ікону київської школи. В. І. Антонова датує її початком XII століття (близько 1114 р.). В цій іконі зображення богоматері дістало найбільш урочистої форми, тому її можна пов’язувати з другою київською школою, що сформувалася в монастирі Києво-Печерської лаври, а також, можливо, навіть з ім’ям Аліпія [В.И.Антонова, Н.Е.Мнева. Каталог древнерусской живописи XI – начала XVIII вв., т. І. М., 1963, стор. 51 – 54. Більшість дослідників датують ікону XIII ст., В. М. Лазарев – 20-ми pp. XIII ст. Див.: В. Н. Лазарев. Живопись Владимиро-Суздальского княжества. – У кн.: История русского искусства, т. I, М., 1953, стор. 490 – 491]. Постать богоматері з важкими складками розкритого мафорія і драпіровками нижнього одягу дуже велична, разом з тим її витончена маленька голівка з невеликими мигдалевидними очима ніжна й лірична. Обличчя і шию підкреслено різкою лінією мафорія. Яскравий свіжий рум’янець, дещо асиметричний розподіл світла на обличчі надають йому своєрідної чарівності. Білий на золотому тлі німб богоматері з’єднано із світлим німбом немовляти, обличчя якого приваблює своєю дитячою наївністю і привітністю. Вміщені в медальйони по кутах фігури ангелів у білому вбранні з білими німбами полегшують верх ікони. Це ще більше підкреслює монументальність постаті Марії. Сміливо й енергійно малює художник драпіровки, висвітлюючи їх широкими золотими пробілами, які то лягають еластичними бганками, обрисовуючи форми тіла, то спадають віялоподібними прямими лініями, нагадуючи золоте світло на мафорії Оранти в Софії Київській. Вони надають урочистої піднесеності іконі, що прославляє богоматір. Візерункові прикраси на рукавах, орнаментований («позем» (умовне зображення землі) відбивають прагнення до узорчатості, що було притаманне давньоруському мистецтву.
Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 326 – 328.