1996 р. Культурний центр України у Москві

О.Курочкіна

Культурний центр України у Москві, рекострукцію якого розпочали у квітні 1994 р., – це колишній прибутковий будинок № 9 на Арбаті. Він розташований по червоній лінії вулиці неподалік Арбатської площі. Архітектурний вигляд споруди дійшов до нас без значних втрат, сформувався на початку XX ст. в результаті тривалого будівництва. У першій половині XIX ст. будинок домінував у міській садибі, а з другої половини століття до жовтневого перевороту 1917 р. використовувся як прибутковий будинок: помешкання верхніх поверхів здавали по найму, приміщення першого арендували під магазини, у підвалі знаходився „рейнський погреб”.

За проведеними історико-архівними та бібліографічними дослідженнями можна визначити чотири основні будівельні періоди: побудова первісного, двоповерхового об’єму по червоній лінії Арбату у східній частині двору (1800 – 1802 рр.); надбудова мезоніну та розширення будинку у глибину ділянки (1818 – 1824 рр.); зведення за проектом архітектора Д.Гущина окремо триповерхового будинку у західній частині двору по червоній лінії Арбату (1872 – 1873 рр.); перенесення фасадної стіни східного корпусу на нову затверджену червону лінію Арбату, надбудова третього поверху та з’єднання із збудованим у 1873 р. корпусом переходом з проїзною аркою на першому поверсі (1897 – 1898 рр.).

Встановлено авторів проектів будинку № 9. Автором проекту західної частини споруди (1873 р.) був архітектор Д.Гущін. Саме його розробки зумовили декоративне рішення всього будинку у формах так званої класичної електики. Останню перебудову у 1897 – 1898 рр. здійснив військовий інженер І.Бургардт. Фасад будинку з боку Арбату мав розкішне декоративне вбрання, витримане у характерних для другої половини XIX ст. електичних формах. Прямокутні вікна першого і третього поверхів мали складні профільовані обрамлення, напів-циркульні вікна другого поверху – розкішні архівольти, доповнені гірляндами. Під вікнами першого та другого поверхів зроблено фільонки. Простінки поміж вікнами першого поверху були рустовані, на другому поверсі – декоровані іонічними колонами, а на третьому – ошатними лопатками. Вінчаючий та міжповерхові карнізи також мали складний і різноманітний малюнок.

Щодо історії будинку у 1930 – 1960 рр. архівних документів майже не збереглося. За останні тридцять років значних перебудов у будинку не було, плани суттєво не змінювались. За останні три роки (до початку будівництва Культурного центру України) горішні поверхи будинку не експлуатувались, з’явилися значні втрати: було зруйновано більшість груб, ліпнини та столярних заповнень. Будівля № 9, яка добре зберегла історичну композицію та обробку фасаду, мала значну архітектурну цінність, виконувала важливу містоформуючу роль, фіксуючи червону лінію заповідної вулиці.

Будинок також дуже цікавий з точки зору історії та культури Москви, з ним пов’язано імена багатьох діячів російської культури ХІХ – ХХ ст. – Л.Толстого, А.Чехова, С.Єсеніна, В.Маяковського та інших.

За постановою уряду Москви № 763 від 15.09.92 р. будівлю по вулиці Арбат, 9 передано у довгострокову оренду (25 років) урядові України для розміщення Культурного центру. Він має виконувати просвітницьку роль України в Росії, стати об’єднуючим центром для української діаспори, а також здійснювати культурні зв’язки з представниками інших країн.

Реконструкцію цього об’єкту розпочали за проектом київського інституту „Укрпроектреставрація” і завершено у 1996 р. Проект розроблено на основі договору № 1000 з Культурним центром України у Москві, архітектурно-розпланувального завдання і реставраційного завдання Управління державного контролю, охорони та використання пам’яток історії і культури Москви. Автори проекту архітектори Є.Рубцов, Н.Єльчиць, головний конструктор Л.Шевчук.

Розробка науково-проектної документації і проведення ремонтно-реставраційних та будівельних робіт на даному об’єкті має ряд особливостей. В роботі над проектом брали участь: інститут „Укрпроектреставрація” (генеральний проектувальник); фірма „ІРТРУ” (субпідрядник); інститут „Мосінжпроект” (субпідрядник).

Інститут „Укрпроектреставрація” виконав науково-дослідні та проекті роботи з реставрації та пристосування будинку під сучасну функцію – Культурний центр України у Москві. Проектне рішення інженерного і технологічного обладнання будинку, згідно з контрактом, виконує фірма „ІРТРУ” (Сербія). Проектування зовнішніх мереж здійснює інститут „Мосінжпроект”. Ремонтно-реставраційні монтажні роботи проводить фірма „ІРТРУ”. Оздоблюють будинок із застосуванням технологій і матеріалів, які надає ця фірма.

Проект ремонтно-реставраційних робіт будівлі по вулиці Арбат, 9 у Москві складається з проектних рішень з реставрації існуючої фасадної стіни та підвалу у правій частині будинку, а також архітектурно-будівельних рішень щодо будівництва об’єму у межах плями будинку, що збереглася, з пристосуванням його для розміщення Культурного центру України.

Під час ескізного проектування було запропоновано три варіанти поверхності будинку: чотири поверхи з частковим використанням горішніх приміщень. Зрештою затверджено третуй варіант.

Стисла характеристика прийнятих архітектурно-будівельних рішень.

Результати натурних, архівно-бібліографічних, інженерних, хіміко-технологічних досліджень виявили, що у проекті необхідно передбачити: збереження і реставрацію підвалів у правій частині будинку з подальшим пристосуванням їх для розміщення ресторану; влаштування підвала під усім об’ємом лівої частини будинку; збереження і реставрацію зовнішньої стіни головного фасаду; реконструкцію об’єму будинку для пристосування його під Культурний центр України; часткове використання горішнього простору (з боку двору).

Споруда Культурного центру України має унікальну поліфункціональну структуру. У збережених підвалах правої частини будинку, які мають історичну цінність, буде ресторан на 75 місць, у лівій частині підвалу – технічні та підсобні приміщення, теплопункт, електрощитова.

На першому поверсі будинку розташовані вестибюль, гардеробна для відвідувачів, галерея мистецтв, кафе-бар на 40 місць, магазини подарунків та сувенірів, магазин „Українська книга”, а також частково кухонно-виробничі приміщення для ресторану і кафе. Експозиційний зал і галерея мистецтв освітлюються крізь вітражі з художнього скла, які виходять у внутрішній двір будинку. Колони цих приміщень мають стилізовані капітелі. Плафон є удаваним хрестовим склепінням. У центрі плафона влаштовується світловий ліхтар з полірованого скла (він також включений у інтер’єр фойє поліфункціонального залу на третьому поверсі). Галерею мистецтв оздоблено мармуровим, штукатурним та гіпсовим декором; вишуканий малюнок мармурової підлоги нагадує підлогу в італійських палацах. Інтер’єри вестибюлю, магазинів і кафе також мають декоративне гіпсове і дерев’яне оздоблення та мармурові підлоги складного килимового малюнка.

На другому поверсі будинку розміщено експозиційний зал (антресолі), центральний хол, інформаційний центр, домову церкву, недільну школу, дитячу студію мистецтв, приміщення громадських організацій, адміністративно-господарчий комплекс.

На третьому поверсі розташовані клуб меценатів, фойє, багатофункціональний зал (площа 276,5 кв.м), де можна показувати кінофільми, проводити концерти та вистави, бали й презентації; інтер’єр цього показного приміщення передбачається оздоблювати з залученням відомих майстрів живопису, гобелена, меблярів та ліпників.

На четвертому поверсі будівлі і в горішньому просторі з боку двору запропоновано розмістити апартаменти для відпочинку і короткочасного перебування гостей Культурного центру (25 місць).

Усі названі приміщення необхідно оздобити згідно з найвищими сучасними вимогами до інтер’єрів будинків даного класу (люкс).

Особливості конструктивного рішення

Конструктивну схему розроблено згіцно з об’ємно-розпланувальним рішенням споруди. Враховуючи його складність, нерівномірне завантаження елементів каркаса і стін будинку, проектанти передбачили влаштування монолітних залізобетонних фундаментних стрічок.

Для реставрації і збереження стіни головного фасаду застосовано спеціальні металеві конструкції, які тримали стіну і з часом були використані як риштування для проведення реставраційних робіт на фасаді. Для забезпечення стійкості стіни передбачено підведення монолітної залізобетонної стіни підвалу фундаменту з одночасною цементацією існуючого фундаменту фасадної стіни на даній ділянці. Одночасно було здійснено обіймання грунтів основи, яке зменшить можливі деформації при експлуатації будинку.

Для раціональної ув’язки конструкцій будинку з його об’ємно-розпланувальним рішенням проектом передбачено влаштування внутрішнього монолітного залізобетонного каркаса, який складається з колон перерізом 400:400 мм, з’єднаних між собою балочною монолітною плитою перекриття завтовшки 100-150 мм. Крок колон розрізнений і становить 3.15, 4.40, 4.70, 5.30 м.

Приміщення поліфункціонального залу перекрите металевими фермами з паралельними поясами прольотом 14,1 м. По нижньому поясу ферм укладено збірні залізобетонні плити покриття завтовшки 100 мм індивідуального виготовлення. За допомогою системи металевих балок до нижнього поясу цих ферм (над залом) закріплено підвісну стелю. По верхньому поясу металевих ферм встановлено полегшене покриття типу „сендвіч”.

Конструкції даху – металеві будівельні ферми, виконані з прокатних сталевих елементів. Двошаровий дах над будинком укритий оцинкованою покрівельною сталлю завтовшки 0,7 мм, викладеною по дерев’яним латам.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 269 – 272.