Могила Трояна М.В.

Микола Олашин

Розмір зображення: 601:796 піксел

Могила Трояна М.В. (іст.). На міському кладовищі «Косівка», вул. Іршавська.

На могилі встановлений андезитовий закритий надгробок зі стелою в узголів’ї, на якій вгорі зображено портрет науковця, а нижче – розкрита книга, де на сторінці напис імені та років життя з віршованим рядком Т. Шевченка поруч: «Троян Михайло Васильович. 19.06.1923 – 20.05.1987. «Раз добром нагріте серце – вік не прохолоне». Тарас Шевченко».

Троян Михайло Васильович (19.06.1923, с. Вишні Ремети, Берегівський р-н – 20.05.1987, м. Мукачево, Закарпатська обл.) – український історик, краєзнавець, громадський діяч. Народився в селянській сім’ї. Кандидат (1954), доктор (1971) історичних наук; доцент (1962), професор (1972). Відмінник народної освіти (1954).

Заслужений працівник вищої школи УРСР (1975). Після Берегівської гімназії (1934-1939) закінчив історичний факультет Львівського державного (нині національний) університету ім. І. Франка (1948) та однорічну аспірантуру по кафедрі історії СРСР Київського державного (нині національний) університету ім. Т.Г.Шевченка (1952). Навчався на філософському факультеті Будапештського університету (1942-1944).

Трудову діяльність розпочав викладачем Мукачівського кооперативного технікуму (1944-1948). Потім працював заступником директора Хустського педучилища по навчальній роботі (1948-1949), заступником директора Мукачівського педучилища по заочному навчанню (1949-1952), старшим викладачем 2-річної партшколи при Закарпатському обкомі Компартії України (1952-1953), завідувачем Закарпатського обласного відділу народної освіти (1953-1955). З вересня 1953 – на історичному факультеті Ужгородського університету: старший викладач (1953-1955, за сумісництвом); 1955-1961), доцент (1961-1969), професор (1969-1976) кафедри історії СРСР; завідувач кафедри історії УРСР, історіографії та джерелознавства (1976-1987). Помер в Мукачеві.

Досліджував актуальні питання вітчизняної та зарубіжної історії, зокрема, боротьбу трудящого населення Закарпаття за соціальне і національне визволення та возз’єднання з УРСР, визволення краю від окупантів у 1944, значення Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, історію замків регіону та ін. Важливе місце у його науковій спадщині займають студії з історії Угорщини початку новітнього часу.

Викладав нормативні курси: «Історія України», «Методика викладання історії та суспільствознавства в школі» та спецкурс «Возз’єднання українських земель в єдину Українську Радянську соціалістичну державу».305 Серед наукових праць М. Трояна – монографії «Угорська комуна 1919 року» (Львів, 1970), «40 незабутніх днів» (Ужгород, 1967, у співавторстві (1969 – угорською мовою); «Торжество історичної справедливості: Закономірність возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі (Львів, 1968, у співавторстві); «Угорська комуна 1919 р.» (Львів, 1970); розділ в 3-му томі «Истории Венгрии» (Москва, 1972); «Шляхом до щастя: Нариси історії Закарпаття (Ужгород, 1973, у співавторстві); «Закарпаття в роки війни» (Ужгород, 1990, розділ у співавторстві); «Того дня зійшло сонце возз’єднання» (Ужгород, 1979), «Двадцятиріччя возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною» (Київ, 1965), «В авангарді боротьби за возз’єднання» (Київ, 1985), а також десятки статей, повідомлень, тез, рецензій тощо.

Автор наукових розвідок по краєзнавству, зокрема, «Мукачівський замок» (1977), «Хустський замок» (1980) та багатьох інших.

Джерела і література

Довганич О.Д. Михайло Троян. Педагоги-науковці. Част.І. –Ужгород, 1997. – С. 109-113; Довганич О.Д. Троян Михайло Васильович. – Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. – Ужгород: Видавництво «Гражда», 2007. – С. 327; М.В.Олашин. Троян Михайло Васильович. – Історичний факультет Ужгородського національного університету: Бібліографічний довідник. – Ужгород: Видавництво «Гражда», 2010. – С.229-231; Данилюк Д., Олашин М. Жити, аби творити добрі справи. – Новини Закарпаття. – 2003. – 19 червня.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Закарпатська область. – К.: 2017 р., с. 304 – 305.