2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Мури та башти відокремлюють комплекс від довкілля і надають йому цілісності. Первісно монастирську територію оперезували земляні вали з сухим ровом. У 1680 р. завершено спорудження цегляних фортечних мурів з чотирма наріжними баштами та трьома баштами вїзного вузла. При цьому старі земляні вали були розкопані, а нові мури зведено з зовнішнього боку колишніх валів, завдяки чому значно розширилася монастирська територія.
Високі мури загальним периметром понад 800 м, що оточують територію, мають неоднакове архітектурне вирішення. Найбагатше декоровано західний мур, обернений до міста: стіну ритмічно членують пілястри, у завершенні – масивна аркатура й розвинений карниз.
Посеред північного прясла муру була півкругла в плані башта типу бастеї, а посеред західного прясла – унікальний за структурою головний в’їзний вузол, який називався Спаською (Святою) брамою. У його складі була восьмигранна башта XVI ст., яка мала два яруси бійниць та кругову дерев’яну бойову галерею у верхньому ярусі й увінчувалася наметовим дахом. Перед нею був широкий трапецієподібний у плані курдонер, фланкований двома круглими баштами, які муром з’єднувалися з надбрамною баштою. Це забезпечувало ефективне прострілювання підступів до брами. Під головним проїздом брами був підвал, з якого крізь бійниці можна було прострілювати широкий сухий рів з укосами, обкладеними цеглою. З цього ж підвалу йшло кілька підземних ходів за межі укріплень.
Наріжні башти – чотиригранні, двоярусні, з високими наметовими дахами. Вони значно виступали за лінію мурів, чим забезпечувався фланговий обстріл підошви стін. З внутрішнього боку мурів проходила дерев’яна бойова галерея консольної конструкції.
У кінці XVII ст. з дворового боку до надбрамної башти прибудували двоярусну аркаду, яка дещо пом’якшила суворість цієї оборонної споруди. На верхньому ярусі влаштували широкі аркові вирізи й повісили дзвони, перетворивши башту на дзвіницю.
У середині XVIII ст. монастирські оборонні споруди втрачають військове значення і дерев’яна бойова галерея поступово руйнується. У кінці XVIII – на початку XIX ст. верхню частину мурів з рештками бойового хода зубцями-мерлонами й бійницями розібрали, а натомість спорудили декоративний аттик; бійниці наріжних башт переробили на вікна. У 1830-1832 рр. наметові дахи всіх башт замінено шоломоподібними покриттями, а на Спаській брамі – ще й з високим шпилем. У 1850 р. сухий рів перед Спаською брамою засипали.
Свята (Спаська) брама, або надбрамна дзвіниця – найоригінальніша оборонна споруда ансамблю. З боку поля це – гранчаста триярусна башта з шоломоподібним покриттям, ліхтариком і високим шпилем. Архітектура її сувора, і лише декоративне оформлення брами дещо пом’якшує це враження. Арка проїзду фланкована тоненькими півколонками, над нею в орнаментованих рамках – три великі ніші, розділені півколонками. Така композиція нагадує середнє поле традиційного українського іконостаса. Це підкреслюється ще й тим, що в нішах колись був живопис, причому в середній ніші – композиція “Преображення”. З монастирського двору основний триярусний восьмерик введений у двоярусний прямокутний у плані об’єм, 1-й ярус якого – трипрогонова аркада. Над нею – декоративний пояс з дванадцяти аркових ніш, над якими – низенька аркада на масивних стовпчиках, що огороджує гульбище 2-го ярусу. Всі приміщення перекриті циліндричними склепіннями.
За своєю архітектурою ця споруда не має аналогів в Україні. Оригінальний декор синтезує традиції українського й російського зодчества: карнизи та клинчастий орнамент восьмерика за характером наближаються до псковської архітектури, а солярні знаки на гранях восьмерика і тризуби на ребрах граней нагадують декоративні прийоми українського дерев’яного будівництва.
Циліндричні башточки, що фланкують курдонер, мають у 1-му ярусі п’ять радіально розташованих рушничних бійниць з дубовими горизонтальними перемичками. Між’ярусне перекриття – плоске по дерев’яних балках. Ці башточки відзначаються пишним декором: поле стіни поділене пілястрами й завершується глухим аркатурним пояском з розвиненим карнизом. Між пілястрами – прямокутні ніші з профільованими наличниками й різноманітними сандриками. У нішах колись були теракотові рельєфи сакральної тематики. Один з них – “Богоматір Знамення” – зараз зберігається в місцевому краєзнавчому музеї.
Наріжні башти зберегли бійниці 1-го ярусу. У 2-му ярусі – великі прямокутні вікна з сегментними перемичками й скромними наличниками, що є наслідком перебудов. Стіни розчленовані пілястрами, які в 1-му ярусі рустовані. Башти мають розвинений профільований карниз вінчання і такі ж міжповерхові гурти. Всі перекриття всередині плоскі, по дерев’яних балках.
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 305 – 307.