2007 р. На Закарпатті може запрацювати 300-річний водяний млин

Павло Білецький

Дата: 13.07.2007

Селяни закарпатського селища Нижній Бистрий, що на Хустщині, мають намір відновити роботу старого потужного млина, котрий свого часу годував майже піврайону. Цікаво, як цей природний експонат виглядає до реконструкції і чи можна з 300-річного ветерана зробити повнофункціональний млин?

Батьківщина старовинного закарпатського млина у 35-х кілометрах від Хуста і 24-х – від сусіднього райцентру – Міжгір’я. Власне, Нижній Бистрий простягся на всі 10 кілометрів уздовж річки. Я зупиняюся на кілометрі дев’ятому. Місцева молодиця каже, що млин – метрів за ЗО над потоком.

Переходжу дерев’яний підвісний міст. Йти, хитаючись, досить моторошно. Однак згодом з’ясовую, що через цей місток навіть автівки їздять. Про підводи й не кажу…

Господаркою млина є 87-річна бабця Феодосія Росоха. Вона каже, що до війни та й кілька років після неї млин слугував їм із чоловіком (уже покійним) за домівку. «Тут ми жили», – показує бабуся на стареньку дерев’яну прибудову до млина, котра нині є коморою. «Мій Іван розказував, що аби, якось вижити, батько його діда вирішив спорудити на потоці дерев’яний млин. Він, як і решта поселенців Нижнього Бистрого, родом був із Польщі.

Точніше цій державі належала нинішня Галичина. Майбутні бистрянці спочатку наймалися обробляти землю нямешам (ґаздам) сіл Березова та Тегзама. За поденну роботу ті наділяли зайд кметів (батраків) землею вгору по річці від Березова», – згадує старенька. Бабця Росоханя каже, що територія під млином була заселена однією з перших.

За два-три метри від давньої споруди – потік, званий тут Шелестяком. За словами старенької Феодосії, він ще два роки тому крутив жорна старого годувальника. Сам млин зроблений з каменю. Має дерев’яну, нині аварійну стелю й такий же дах. Збоку – величезний металевий барабан, усередині до якого прикріплене жорно. Останнє крутиться всередині колеса, зверху на якому є отвір для засипання зерна, а знизу – для мішка на готове борошно.

Вода, падаючи на зовнішній барабан приводила його в рух, а він через міцний ремінь – жорно. Нині всі ці частини млина виглядають досить жалюгідно. Намагаюся зрушити з місця металеве колесо, яке колись «крутив» невеличкий потічок. Нічого не виходить – заіржавіло. Тут, міркую, хіба коня прив’язати…

Ґаздиня млина каже, що він без роботи вже другий рік. «До 1961-го був дерев’яним. Деталі дуже зносилися, тому чоловік вирішив замінити їх, зокрема барабани й жорно, на металеві. «Після війни, коли в Нижньому Бистрому настали голодні часи, до нас носили молоти переважно боби, з яких тоді майже у всьому районі пекли хліб», – розповідає бабуся.

Вже по голодові за роботу брали 12 кілограмів з метра (100 кг). А останнім часом узагалі шість. Адже борошна в 70-80-х у Нижньому Бистрому, за словами бабці, було вдосталь. Тому й носити стали менше. Хіба що ті, хто повертався із заробітків з пшеницею замість грошей. Ще дехто – на годівлю свиней, корів чи кіз.

«Серед тих поодиноких, хто молов у нас останнім часом, ніхто жодного разу не скаржився на якість борошна, – запевняє бабуся, – навпаки, казали, що наш млин не перепалює й надає муці якогось особливого аромату».

Феодосія Росоха розповідає, що подивитися на млин щороку, особливо посеред літа, приїжджає чимало туристів та істориків із Чехії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини. Однак просто дивляться, каже старенька, і хитають головою, мовляв, яка краса. Але ніхто й словом не обмовився про відновлення тієї «краси». Разом з тим, у селі, за словами бабці, вже скучили за запашним борошном, тому мають намір відновити млин.

Попередньо порахували, що на це вистачить близько тисячі гривень. Частину зберуть самотужки, щось, сподіваються, виділить сільрада, дещо – інвестори, і вперед – на реставрацію.