2018 р. Звід пам’яток України
Успенська церква (мур.) 1653 р., розташована на вершины високого пагорба.
Яскравий твір волинської архітектурної школи, видатний зразок культового будівництва України середини 17 століття. Саме цей храм поклав своєрідний початок будівництва ряду визначних п’ятикамерних п’ятиверхих хрещатих у плані храмів, які наприкінці 17 – у 18 ст. під впливом дерев’яної народної архітектури сформувались у новий викінчений досконалий тип храму. Але він розвинувся в інших регіонах України – на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині.
Будучи видатним зразком українського зодчества 17 ст., пам’ятка широко відома в історії архітектури, представляє варіант п’ятикамерної споруди, який рідко зустрічається на Волині.
Цегляна, оштукатурена, п’ятикамерна, хрестова в плані, з квадратним західним боковим приділом і напівкруглими іншими, п’ятиглава. Бічні приділи перекриті напівсферичними куполами, які спираються на стіни. Центральний купол на порівняно високому барабані спирається на широкі арки, які зв’язують бічні приміщення з центральним. Фасади розчленовані лопатками, з трьома різьбленими ренесансними білокамінними порталами.
Первісний дах на банях храму був гонтовий, із заломами. Наприкінці 19 століття він був замінений на металевий, який повторює форми давнього. А на початку 20 ст. храм був знову перекритий. Сучасний дах – синьо-жовтих кольорів.
В інтер’єрі домінує центричність і висотне розкриття простору засобами ренесансної архітектурно-конструктивної системи. Елементами скромного внутрішнього оздоблення служать карнизи на рівні низу підбанника центрального верху та низу бань бічних верхів. Внутрішню поверхню всіх бань радіально розділяють вісім тонких орнаментованих ребер.
У храмі збереглися зразки скульптури і прикладного мистецтва, в тому числі портрет київського воєводи Адама Киселя. Це скульптурне поколінне зображення засновника храму, розміщене в ніші південно-західного пілона середохрестя, становить велику художню цінність. Нішу обрамляє барокова композиція з елементами військової арматури та орнаменту. Традиційні рицарські лати, в які закуто постать небіжчика, та булава в лівій руці (нині втрачена) підкреслювали його значне соціальне становище. Поза та вираз обличчя передають владність і підступну вдачу, а реалістична манера зображення свідчить про творче засвоєння досягнень ренесансної скульптури.
Частково збереглися фрески 17 ст. Всупереч усталеному канону, замість традиційного зображення Євангелістів, вітрила декоровані великими ліпними гербами. Це родинні герби Киселів, обрамлені пишними рослинним орнаментом.
Раніше у храмі знаходився старовинний монументальний бароковий двоярусний іконостас. Основою його композиції були дві пари колон трансформованого коринфського ордера, які стояли на високому цоколі.
Колони підтримували масивний розкріпований антаблемент з розвиненим карнизом. Завершення невеликого другого ярусу мало криволінійну форму.
Іконостас органічно доповнювали Царські врата, оздоблені пишним рослинним різьбленим орнаментом. Наприкінці 20 – на початку 21 ст. було виготовлено новий багатоярусний іконостас, який прикрашає храм і нині.
Що ж до історії побудови церкви, то варто зазначити, що святиня збудовано коштом і стараннями відомого політичного діяча і православного магната Речі Посполитої Адама Киселя. У 1643 р. він заснував у Низкиничах родинний монастир, який за наступні віки не розбудувався, а так і залишився по-домашньому камерним і затишним. Після смерті у 1653 р. фундатора поховано у щойно зведеній Свято-Успенській церкві монастиря. Також тут поховано його дружину Анастасію (дочку київського шляхтича Філона Гулковича).
Монастир посідав стратегічно вигідне місце за межами села. Оборонні укріплення бастіонного типу складалися з земляного валу та сухого рову, які доповнювали природні захисні рубежі. Вони оточували квадратне в плані монастирське подвір’я з чотирма бастіонами. Розміри куртин квадратного бастіонного замку, розміщених паралельно стінам Успнського храму, отже, орієнтованих за сторонами світу, становили близько 60 м. Площа монастирського подвір’я невелика – приблизно 0,3 га. В’їзд розташовувався в південній куртині, поблизу південно-західного бастіону, який значно відрізняється від інших наріжних бастіонів висотою, більшими розмірами та формою плану. У плані він наближається до овалу, а три інші первісно були ромбоподібними. Завдяки цьому південно-західний бастіон мав вигляд невеликого кургану з крутими схилами. Це наводить на думку, що він служив основою високої дерев’яної дозорної башти.
Ще задовго до заснування обителі Кисіль почав у своєму маєтку будівництво нового мурованого храму, оскільки попередній – дерев’яний, розміщений поза оборонними валами, – вже тоді називався «старим». Для належного утримання іноків й для завершення будівництва головної святині протягом десяти років Адам Кисіль вносив чималі пожертви для нової обителі.
Загострення тиску римо-католицької церкви поклало свій відбиток на адміністративному статусі обителі. Знаючи про відступлення представників колишніх православних родів від прадідівської віри, Адам Кисіль всупереч загальному правилу категорично відмовився від права «патронату» над своїм дітищем, фактично позбавивши своїх потомків і власників маєтку від будь-якого управління обителлю. Окрім того, що прагнув закінчити своє життя, визначаючи «Єдине хрещення, єдиного Бога й одну Церкву», особисто засвідчивши про утиски православної віри, вчинив для місцевих іноків ще один правничий захист, адміністративно підпорядкувавши їх владі Києво-Печерського Архімандрита й оголосив монастир філіалом Києво-Печерської Лаври.
Першопочатково у монастирі проживало 12 ченців, з яких 7 носило священний сан. Поміж ними один ігумен, казнодій-проповідник і п’ять пресвітерів. Для щоденного звершення двох літургій: ранньої – у Старій церкві, або каплицях святого Миколая, великомученика Георгія й пізньої – виключно у головному храмі. Четверо отців несли послух хористів, а п’ятеро були уставщиками.
Характерною особливістю тогочасності були вибори ігумена, який визначався вільним голосуванням з числа усієї братії і ним міг що три роки стати будь-хто, гідний цього звання, тільки з однією умовою, якщо останній був вченим мужем й у аскетичних подвигах досконалий. Втім, ім’я першого настоятеля Низкиницького монастиря невідоме. Можливо, ним був «велебний отець Сильвестр Бучський», який згадується у документах під 1660 р.
В ті часи у монастирі знаходилась чудотворна ікона Богоматері та святого великомученика Георгія – на честь них щорічно звершувалися святкові відпусти. У храмі знаходились також портрети батьків воєводи – Григорія та Єфросинії Киселів. Сам Адам Кисіль помер на 53-му році життя й був похований, згідно із заповітом, в приділі святого Георгія, а точніше у склепі, що знаходився під ним. Через 6 років померла і його дружина Анастасія.
Дзвіниця Успенської церкви (дер.) 17 ст., розташована біля південно-західного рогу невисокої цегляної огорожі.
Дзвіниця дерев’яна, прямокутна в плані, двоярусна, перекрита чотирисхилим наметом. По осі південь-північ нижнього рубленого ярусу дзвіниці розташовується проїзд, обабіч нього – симетрично розміщені два вузькі приміщення. Менший за об’ємом верхній каркасний ярус, відділений від нижнього масивним дахом, вертикально обшитий дошками. У його південній і північній гранях влаштовано по три отвори з лучковими перемичками, а в західній і східній – по одному отвору. Дзвіниця Успенської церкви належить до найкращих споруд цього типу на Волині.
Пам’ятку оточує невисока цегляна огорожа, споруджена у 17 ст. В огорожу включена дзвіниця, яка служить головним входом.
Джерела та література:
Бабич Л. Храми Волині: фото збірник / Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2004. – 130 с.;
Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – К. : Техніка, 2004. – 173 с.;
Годованюк Г. Особливості розвитку центричних мурованих храмів Волині. Велика Волинь. Науково-популярні краєзнавчі праці. Т. 15. – Житомир, 1994. – С. 81;
Державний реєстр національного культурного надбання: (пам’ятники містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України: історія і культура. – 1999. – № 2–3. – С. 49;
Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – К., Вид-во Акад. наук УРСР, 1970. – 746 с.;
Мазурик Ю. Городище доби пізнього середньовіччя в с. Низкиничі на Волині // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Київ, 2003. – Вип. 12 – С. 67 – 72;
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справ.-каталог). В 4-х т. – К. : Будівельник, 1985 – Т. 2;
Успенська церква 1643 – до 1653 р. / Українська Церковна Архітектура // [Електронний ресурс].
Цинкаловський О. Воротнів / О. Цинкаловський / Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзн. словник – від найдавніш. часів до 1914 р.). – Вінніпег, 1984. – Т. 1. – С. 261.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. Пам’ятки архітектури і містобудування. – К.: 2018 р., с. 168 – 175.