2009 р. Тиціан чи Тінторетто?

Володимир Кудлач

Дата: 29.12.2009

У Одеському музеї західного і східного мистецтва (ОМЗСМ) демонструвалося одне-єдине полотно – «Портрет дожа Джироламо Приулі», твір, авторство якого відтепер схильні приписувати Тиціану. Існують вагомі аргументи і на користь інших митців доби Відродження. Полотно Тиціана в Одесі? Гіпотезу про авторство Тиціана висунуто ще в 1960-ті роки. Піонером у цій справі був тодішній заступник директора з наукової частини музею Василь Данилович Власов.

Приблизно тоді ж під час московської реставрації картини на ній були виявлені надписи «TIZIANO» та літери T.I. (над плечем портретованого). До цього часу згадане полотно приписували колу Тиціана. Нагадаємо, що на сьогодні в Україні є лише одне полотно, яке впевнено ідентифікують як роботу геніального венеціанця – «Чоловічий портрет» (Львівська картинна галерея). Смілива гіпотеза півстоліття тому обговорювалася на засіданнях в ОМЗСМ, а також в Ермітажі (думки тоді розділилися).

Посилений інтерес до цього полотна виник чотири роки тому. Щоб розвіяти сумніви, одесити звернулися до київських експертів Національного науково-дослідного реставраційного центру, які провели рентгенологічні дослідження одеської картини. Її результати було оприлюднено на згаданій виставці. Вони засвідчили, що портрет створений у XVI ст. венеціанським майстром, а окремі живописні прийоми, застосовані при його написанні, подібні тиціанівським. Із цим висновком погодилися і деякі спеціалісти з Ермітажу, зокрема Л. В’яземська – старший науковий співробітник відділу експертиз.

Що змусило співробітників ОМЗСМ піти на цей крок? Звісно, сенсаційне викрадення твору Караваджіо до певної міри ослабило харизму музею і стимулювало подібні пошуки, але бажання встановити істину, довести до логічного кінця колись розпочату справу безумовно превалює. Навіть якщо це дійсно твір Тиціана, то чи вдасться мистецтвознавцям провінційного міста в конкурентному європейському середовищі довести авторство «короля живописців і живописця королів»? Адже є серйозні контраргументи.

Варіантними зображеннями венеціанського дожа володіють декілька музеїв, зокрема Детройта (Інститут мистецтв) і Венеції (Академія). Авторство цих портретів приписується Тінторетто, який вже за життя Тиціана перехопив право на отримання офіційного замовлення венеціанських правителів (так звана сенсерія). Це сталося після його перемоги в конкурсі на розпис Скуоло ді Сан-Рокко 1564 року.

Окремі факти вказують, що саме під час правління Дж. Приулі (правив до 1567) сенсерія переходить до менш меркантильного Тінторетто. Та не виключено, що портрет Приулі був виконаний Тиціаном у перші роки його урядування (після 1559). Тінторетто зображував наступників Приулі – П’єтро Лоредано (1568-1570) та Альвізе Моченіго (1575-1576).

Про те, що існують інші зображення Дж. Приулі, виконані Тінторетто, визнає і заступник директора ОМЗСМ Людмила Сауленко: «Це, зокрема, фреска в Палаці дожів, написана Тінторетто. На ній є зображення Джироламо Приулі, за правління якого у Венеціанській республіці запанували спокій і благодать».

Пані Сауленко належить і першість у встановлені імені зображуваного, яке вона зробила чисто візуальним методом порівнянь. Більше ясності в атрибуцію картини внесло б ознайомлення з каталогами рентгенознімків робіт Тиціана та Тінторетто, яким володіє Ермітаж. Поступ у цій справі уможливив би доступ до результатів експертизи інших варіантів портретів Дж. Приулі (що вкрай проблематично), а також організації закордонної виставки наявних портретів з метою безпосереднього їхнього порівняння.

«Домогтися відповіді, чи проводилася експертиза згаданих творів, а тим більше ознайомитися з результатами хімічних аналізів чи рентгеноскопією – це надзвичайно складна річ, як і проведення безпосереднього візуального порівняння», – пояснює Людмила Сауленко. Той факт, що загальна думка в атрибуції портретів Джироламо Приулі є на користь Тінторетто, не бентежить мистецтвознавця.

«Ось у мене цікава книга, видана в Німеччині 1911 року, – продовжує науковець. – Тоді німецьке мистецтвознавство було на дуже високому рівні. Скільки тут портретів! Але на сьогодні атрибуція багатьох з них змінилась на користь інших митців і портретованих: що приписувалося, наприклад, Тиціану, нині вважається роботою Тинторетто і т.п. Можливі й протилежні висновки – це все процесуально…».

Ускладнює атрибуцію і усталеність іконографії репрезентативного портрету, до яких належать портрети дожів, а також те, що писати в манері Тиціана тоді було модно. Різновид парадного портрету еволюціонував від «парсуни» (з її скутістю персонажу і графічною інтерпретацією) до невимушених реалістичних зображень, наділених характерністю та психологізмом.

В одеському портреті дожа є певна сухість, скутість і напруженість в передачі владної особи, нетипово для др. пол. XVI ст. автор відмовився від зображення рук. Лише пізнішим урізанням країв полотна це не пояснити. Певна сухість виконання пояснюється обставинами: адже замовні портрети доводилося писати при обмеженій кількості сеансів, більше за начерками.

Якщо на картині Дж. Панніні, що передає інтер’єр галереї кардинала С-В. Гонзаги, дійсно зображений саме «наш Приулі», то біографію картини можна прослідкувати досить впевнено. У каталозі зібрань Гонзаги (XVIII ст.) композиційно подібне зображення значиться як «Портрет в манері Тиціана», збігається навіть інвентарний номер на звороті – 453.

Не виключено, що саме це полотно на одному із аукціонів придбав князь Лев Кочубей. 1949 року картина була передана із Ермітажу до одеського музею. Цікаво, що як і у випадку з полотном Караваджіо «Взяття Христа під варту», придбаного у свій час дипломатом О. Базилевським, колекціонер мав українське походження.

Зазначимо, що в «одеського Тиціана» є не лише прихильники, але й опоненти, наприклад, співдиректор «Італійського Ермітажу» в Феррарі Ірина Артем’єва. Серйозний опонент, звісно, й більше мобілізує. Обнадіює, що свою письмову згоду на приїзд до Одеси дала професор Вікторія Маркова (Москва). Зрештою, значний поступ у цій справі можливий після детального ознайомлення з картиною науковців з Ермітажу.

Процес, пов’язаний із ідентифікацією твору, що за чотириста літ змінив не одного власника, досить складний, вимагає не лише послідовності, але й доброї волі усіх зацікавлених сторін. Частину цього шляху вже пройдено…

Джерело: “День”