Архітектурні об’єкти

А. С. Ароян

Архітектурна спадщина Карлівщини представлена окремими будівлями кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Цілісне містобудівне середовище містечка Карлівки було знищене новітньою розбудовою, а також внаслідок антирелігійної істерії 1930-х рр.

Містечковим осередком виступала територия колишньої Карлівської фортеці, що знаходилася південніше вул. Полтавський Шлях та на схід по схилу від вул. Радевича. Залишки фортеці не збереглися: вали виявилися розпланованими, рови закиданими до кін. ХІХ ст.

Одним із найвизначніших об’єктів міста була Успенська церква, зведена у 1817 р. в стилі класицизму [482]. Хрестокупольна, але прямокутної форми, зі слабко вираженим трансептом. Фасади членувалися пілястрами доричного ордеру. Три входи оформлювалися доричними портиками, до яких вели сходи. Вівтарна абсида була напівкруглою. Середохрестя увінчувалося великим циліндричним барабаном із напівсферичним куполом. Портик західного фасаду фланкувався двома баштами-дзвіницями прямокутної форми під напівсферичними банями. Церква була однією із найяскравіших пам’яток доби класицизму на Полтавщині. Остаточно зруйнована за атеїстичної істерії у 1937 р.

Серед втрачених архітектурних об’єктів соціальної інфраструктури увагу привертали будівлі міністерських училищ (чоловічого та жіночого), а також сиротинець. Дитячий сиротинець відкрито в 1881 р. Він призначався для 30–35 дітей. Будівля була доволі оригінальною, судячи за фотознімком: дерев’яна конструкція, обкладена цеглою, під очеретяним вальмовим дахом. Невеликі вікна мали прямокутну форму й аркове обрамлення по цегляному фасаду.

Карлівське двокласне чоловіче Міністерське училище було відкрите в 1878 р. У 1885 р. побудована його нова будівля. Як і аналогічна жіночого училища, вони виступали зразками історизуючої архітектури, з відсиланнями до італійських взірців. Скромні, але витончені обралення прямокутних вікон, фронтони над фасадами, фланковані цегляними стовпчиками, що завершували кутові пілястри, – усі ці рішення надавали будівлям гарних пропорцій і не вимагали значних витрат на спорудження. Жіноче училище мало декоративну композицію (можливо, гербову) на фронтоні. Проте, ці будівлі не збереглися на сер. ХХ ст.

Важливу роль у сприйнятті міста відігравала й архітектура промислових об’єктів: заводів, млинів та допоміжних інфраструктурних будівель. Більшість із них виявилися зруйнованими протягом 1941–1943 рр. До нашого часу дійшли окремі будинки, зокрема, гуртожиток машинобудівного заводу, який, швидше за все, є дуже перебудованою поміщицькою садибою сер. ХІХ ст. (див. ст. № 20) Будівля залізничної станції «Карлівка» залишається яскравим взірцем архітектури неоренесансу або «бозару». Зведена протягом 1895–1896 рр., вона урочисто відкрита разом із залізничною гілкою Полтава – Карлівка (власне спрямованою саме до Карлівського маєтку) 5 жовтня 1896 р. Капітально відремонтована в 2011 р. [483], звісно ж, з порушеннями автентичності невеликого провінційного вокзалу. На сьогодні це, швидше, своєрідний символ епохи, з долученням численних новацій поч. ХХІ ст. Проте, в ній збереглося чимало елементів від будівлі кін. ХІХ ст., що після дослідження та вирішення питання статусу архітектурного об’єкта, може претендувати на включення до Списку об’єктів культурної спадщини Полтавської області.

Цікавими об’єктами архітектури рубежу ХІХ–ХХ ст. є будівлі історико-краєзнавчого музею (поштово-телеграфної контори) та дитячої бібліотеки (колишньої аптеки) по вул. Полтавський Шлях. Одноповерхові будівлі з простим цегляним декором надають уявлення про історичне тло колишньої забудови центральної частини міста [484] (див. ст. №№ 21, 25).

Серед архітектурних об’єктів довоєнного періоду особливу увагу привертав старий Будинок культури, збудований у стилі радянського конструктивізму в 1936 р. Загальний кубічний об’єм фойє акцентувався лоджією на два поверхи із великими вікнами. По боках розташовувалися сходові клітини, акцентовані вузькими високими вікнами. Нависання аттикового поверху підтримувалося двома циліндричними колонами, через які на рівні перекриття першого поверху проходила балконна плита на ширину всієї лоджії. Найдавніше відоме фото цієї будови датоване 1936 р. Існують фотознімоки 1943 і 1954 рр. Будівля була знесена в кін. 1980-х рр. Новий Будинок культури також виявився цікавим в архітектурному плані: це виразний зразок радянського модернізму з великим заскленим фойє, зовнішніми евакуаційними сходами, що надають виразності бічним фасадам. Про визнання його пам’яткою мають подбати наступні покоління пам’яткоохоронців.

Необхідно нагадати й про інші збережені об’єкти архітектури на Карлівщині – всі на території Ланнівської територіальної громади. Їх кілька, вони надзвичайно яскраві й заслуговують найпильнішої уваги не тільки фахівців, а й широких кіл громадськості. Перш за все, це церква Благовіщення Пресвятої Богородиці на плато правого високого берега р. Орчика у правобережній частині Федорівки (див. ст. № 234), збудована 1828 р. коштом графині Марії Григорівни Розумовської. Вона є виразною пам’яткою російського класицизму [485].

Мурована, хрещата у плані, однобанна. Розробка середохрестя відсилає до стилістики римської барокової архітектури XVII–XVIII ст. Про це нагадують дугоподібні внутрішні абриси стовпів зі спареними доричними колонами. У підкупольному просторі практично відсутні паруси, що є невід’ємною складовою хрестокупольного храму. Отже, композиція і пропорції архітектурних елементів інтер’єру споруди доволі рідкісні для Полтавщини і зближують її з групою місцевих церков-ротонд у Диканьці і Вергунах. Бічні гілки храму перекриті коробчастими склепіннями. Центральний простір середохрестя вкритий напівсферичним куполом на циліндричному світловому барабані, в якому розміщені вісім аркових вікон. Барабан має розвинутий карниз із великим виносом і декоративно вирізняється спареними тричетвертними колонами доричного ордеру. Усі чотири фасади церкви свого часу були акцентовані чотириколонними доричними портиками скомпонованих попарно колон, що завершувалися трикутними фронтонами [486]. У 1878 р. із західного боку поряд із храмом зведено двоярусну дзвіницю, з’єднану із об’ємом церкви стилістично витриманою вставкою. Для цього було розібрано західний портик. Усі фасади першого ярусу дзвіниці мають невисокі трикутні фронтони. Кути другого ярусу оформлені скосами, що утворюють так званий «восьмерик» і надають її стриманому силуету більш витончену пластику. Форма куполу дзвіниці восьмигранна, на відміну від напівсферичного куполу церкви. Оформлення інтер’єру олійним живописом свого часу створювало ілюзію кессонного куполу. На парусах містилися зображення євангелістів487.

У 1930-х та 1962 рр. церкву неоднарозово закривали, пізніше використовуючи для господарських потреб як склад мінеральних добрив. Серйозні руйнування спричинила пожежа, що виникла в результаті потрапляння блискавки у 1970-ті рр. Враховуючи унікальність споруди, постановою Ради Міністрів УРСР від 26.09.1979 р. № 442 Благовіщенська церква була взята під охорону держави як пам’ятка республіканського значення [488], що підтверджене Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 02.06.1999 р. № 128. Наразі церква є пам’яткою архітектури національного значення, з охоронним № 1479. Проте й досі будівля знаходиться в аварійному стані, а розпочаті в 2000-х рр. реставраційні роботи не отримали продовження. Питання збереження цього архітектурного шедевру повинне стати нагальним не тільки для жителів Ланнівської громади, а й для переважної більшості карлівчан. Адже такої церкви не мають жодна із сусідніх територіальних громад.

Не менш цікавим є будинок земської школи у с. Климівці (див. ст. № 161), споруджений Костянтиноградським земством 1914 р. Це одноповерхова цегляна будівля, що стилістично відповідає стилю модерн (так званому «цегляному стилю»), котрий притаманний кільком школам колишнього повіту. Вона симетрична Ш-подібна, з виступами трьох ризалітів із головного фасаду. Ризаліти обрамлені пілястрами й увінчані ступінчастими парапетами з декоративними елементами із фігурної та різаної цегли. Характер декору та абриси парапетів нагадують взірці східнонімецької архітектури. Вікна оздоблені сандриками із замковими елементами з фігурної цегли. Центральний ризаліт має три вікна, що нагадують модифіковані «венеційські вікна» з центральною широкою частиною і двома вузькими по боках. Будівля має коридорне планування із поздовжними несучими стінами.

Високий ступінь збереженості архітектурних елементів фасадів, відсутність значних пошкоджень кладки і прибудов дозволяє розглядати школу як потенційну пам’ятку архітектури місцевого значення. Цьому сприяє й використання будівлі в якості амбулаторії загальної практики сімейної медицини [489].

Таким чином, невелика кількість існуючих архітектурних об’єктів істотно доповнює пам’ятковий потенціал Карлівщини, впливаючи на його різноманіття та створюючи прецедент до розширення. Звісно, в умовах повністю перебудованого в післявоєнний час невеликого міста й сучасної забудови сіл важко відшукати автентичні архітектурні вкраплення попередніх століть. Хоча такі дослідження потрібні і вони обов’язково дадуть результати. Згадаємо, принаймні, добре відому низку магазинів у центрі Карлівки – так званий торговий ряд, що збудований на поч. ХХ ст. на місці колишнього кутка Красилівки. У відбудованих і черговий раз перебудованих на поч. ХХІ ст. приміщеннях вочевидь можна впізнати рештки ряду типових «лавок»-крамничок 1900-х рр., що залишалися своєрідною візитівкою повсякденного життя містечка у складні 1930-ті рр. Деякі з них зберегли залишки колишніх архітектурних рішень фасаду, більшість – тільки несучі стіни.

Цікавими можуть бути й зразки збережених громадських будівель поч. – 2-ї чв. ХХ ст., зокрема, 1911 р., переобладнана під Св. Пантелеймонівську церкву (аналог у с. Климівці), колишня будівля міської ради (можливо 1902 р.) тощо.

482 Полтавщина: енциклопедичний довідник. – С. 328.

483 Україна. Атлас залізниць. – Мірило 1: 750 000. – К.: Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», 2008. – 80 с.

484 Карлівський історико-краєзнавчий музей. – [Електронний ресурс].

485 ЦДІАУ. – Ф. 1632. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 22;

Державний архів Полтавської області. – Ф.Р.-4085. – Оп. 16. – Спр. 181. – Арк. 1–21, 24, 26, 29, 30; Спр. 205. – Арк. 2–4, 6.

486 Мокляк В. О., Павленко В. А., Пилипець В. А., Пустовіт Т. П. Федорівка с., Карлівський р-н. Православної Церкви (з 1990-х – УПЦ МП) громада. Благовіщенська церква // Полтавіка. Полтавська енциклопедія: у 12 тт. – Т. 12: Релігія і церква. – С. 657–658.

487 [Павленко В. А.]. Благовіщенська церква // Полтавщина: енциклопедичний довідник. – С. 68.

488 Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: каталог-справочник. – К.: Будівельник, 1985. – Т. 3. – С. 290.

489 Полтавіка. Полтавська енциклопедія: у 12 тт. / Полтавіка. Полтавська енциклопедія: у 12 тт. / [гол. ред. О. А. Білоусько]; Центр дослідж. істор. Полтавщини Полтав. обл. ради. – Полтава: – Т. 6: Освіта і наука. – Кн. 1: Абаза – Крекотень. – Полтава: ПЦ «Мозаїка», 2017. – С. 1058–1059.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Полтавська область. Карлівщина Карлівська, Ланнівська та Мартинівська територіальні громади). – К.: 2021 р., с. 106 – 110.