2008 р. Давній осередок демократії на Поділлі

Ксенія Жужа

Дата: 18.07.2008

На шляху із Дунаївців до Нової Ушиці, що на Хмельниччині, розкинулася мальовнича долина, в якій протікає річка Ушиця. А навколо, на пагорбах лежать села, які двісті років тому входили у Миньківецьку державу. Серед них – і село Отроків, до якого пролягає наша мандрівка. Отроків поєднує дивовижні речі: красиву природу, славну історію та архітектуру, занедбану у наші дні, і надію на відродження.

Наприкінці XVIII століття граф Ігнатій Сцибор-Мархоцький отримав у спадок кільканадцять сіл Ушицького повіту і володів ними, доки не помер у 1827 році. Коли Поділля відійшло до Російської імперії, Мархоцький оголосив існування Миньковецької держави, поставив прикордонні стовпчики, що відокремлювали державу від інших земель. Ця держава, як не дивно, проіснувала 30 років.

Будучи людиною оригінальною, ексцентричною та прогресивною, Мархоцький встановлював у своїх володіннях нетрадиційні порядки: проголошував перед селянами проповіді, які сам складав; будував язичницькі храми, хоча і був католиком; друкував для внутрішнього обігу власні гроші; чинив правосуддя у власному суді.

Граф мав власну друкарню, де друкував не лише книги, а й власні накази та проповіді (до речі, “Гамлет” Шекспіра був вперше перекладений на польську та надрукований тут – прим. авт.). Найпрогресивнішим вчинком Ігнатія Мархоцького була відміна кріпосного права для його селян (на 66 років раніше, ніж загалом у Російській імперії – прим. авт.) та встановлення самоврядування.

Граф любив будувати, він велів звести для себе чотири маєтки, окремий для кожної пори року. Найгарніша резиденція розташовувалася в Отрокові посеред розкішного парку, прикрашеного статуями та колонами. Зараз від палацу залишилася одна стіна, до неї прилаштований дах, і ця імпровізована споруда використовується для сушіння табаку. Поряд залишки площі Форум, зараз це свинарник. Дуже символічно: посеред історичного місця бігають свині, що відображає ставлення сучасних людей до старовинних пам’яток.

За будівлями – глибокий яр, в якому тече потічок. На схилі ростуть розкішні високі ялинки, на іншій стороні – черешні, вишні, інші плодові дерева. Яр помережений стежками, серед яких можна годинами замріяно блукати та ненароком загубитися… у часі. Неподалік, серед поля над урвищем, стоїть тріумфальна арка солідних розмірів. Колись праворуч від неї стояв замок, від якого залишився лише фундамент.

На цьому принади Отрокова не закінчуються. Якщо спуститися повз арку в долину, опинишся біля так званого нижнього гроту. Це штучна печера довжиною в кілька десятків метрів, над нею – руїни одного з храмів, які будував Мархоцький.

Якщо піднятися від гроту досить крутою стежкою вгору, опинишся ще біля однієї печери. Зовні вона нагадує людську голову з обличчям, добре вгадується ніс, очі, а зсередини це галерея довжиною майже в півсотню метрів. Галерея витягнута з півночі на південь, має кілька входів, над одним з них прямо зі стелі падає вода, утворюючи невеличкий водоспад. Дуже гарне та таємниче видовище: довгий темний коридор, вкінці якого світло, каміння блищить від води, тиша, і лише падіння крапель наповнює світ дивовижною музикою…

Цілком ймовірно, що тут існував скельний монастир. Археологічні знахідки свідчать, що скит діяв десь у XV-XVІІ столітті. Історичних відомостей про монастир немає, але є легенда про те, що село заснували три монахи-отроки. Від цього може походити і назва села.

І наостанок кілька слів про відродження Отрокова. Підприємець та краєзнавець Ігор Скальський планує розвивати туризм в даному регіоні, створити в Отрокові музей, присвячений занедбаним пам’яткам архітектури, та провести фестиваль, метою якого буде відродження Миньковецької держави. “Під час фестивалю, 14-17 серпня, буде відновлена держава з власними грошима, законами. Будемо дарувати людям свободу: свободу польотів, творчості… ” – сказав Ігор Віталійович.