Святилище Алігор-1

О.В. Лисенко

Римський час. Об’єкт знаходиться на північно-східній окраїні смт Партеніт, на східній скелі діабазово-порфіритового масиву Алігор, на висоті близько 85 м над рівнем моря, за 0,7 км від берега моря.

Пам’ятник виявлений у 1994 р. місцевими жителями і тоді ж частково розграбований. У тому ж році протягом більш ніж двох місяців цей об’єкт вивчався Партенітським загоном Гірсько-Кримської експедиції Кримської філії Інституту археології НАНУ (кер. С.М. Жук) і був розкопаний повністю (0,0076 га). Попередня інформація про результати досліджень святилища опублікована [Миц та ін., 1997, с. 202– 204]. Перші повідомлення про пам’ятник з’явились у друкованих виданнях у 1994 р. В них він помилково інтерпретується як некрополь із похованнями624 за обрядом кремації [Сидоренко, 1994а, с. 13–14; Сидоренко, 1994б, с. 68; Айбабін, 1999а, с. 14; Айбабін, 1999б, с. 244–245].

Об’єкт займає невелику сідловину, із заходу і сходу обмежовану виходами скелі, з півночі та півдня – стрімчастими схилами. Він являє собою ділянку культурного шару площею близько 0,008 га. Функціональний центр святилища, який, видно, розташовувався у вищій точці сідловини, якими-небудь штучними структурами не виділений.

Артефакти римського часу виявлені в нашаруваннях коричневого суглинку. При розкопках яких-небудь прошарків у цих відкладеннях не зафіксовано, у зв’язку з чим можна припускати, що вони накопичувались поступово. Товщина культурних нашарувань та їхня насиченість всякого роду предметами на різних ділянках пам’ятника не однакова. Шар найменшої потужності (до 0,1 м) простежений безпосередньо на сідловині, де виявлена порівняно велика кількість деревних вуглин і артефактів, що побували у вогні.

Видимо, тут розташовувався жертовник (не зберігся). Найбільша потужність культурних відкладень (до 0,3 м) і максимальна концентрація знахідок, пов’язаних із функціонуванням святилища, простежені у верхній частині південного схилу сідловини. Тут шар місцями являв собою суцільний навал уламків керамічного і скляного посуду, серед яких зустрінута деяка кількість деревних вуглинок, скляні та бронзові прикраси, більшість монет (in situ знайдено 6). Останні, за словами очевидців, залягали на порівняно невеликій площі (близько 6 кв. м), у декількох випадках «купками». Окремі фрагменти кераміки обпалені вдруге, а уламки скляних виробів деформовані під дією високої температури. Ймовірно, ці нашарування сформувались у процесі перманентного розчищення сідловини від залишків жертвоприношень і звалювання їх за її межами.

В цій же частині пам’ятника зафіксовано кілька невеликих поглиблень, які впущені у шар римського часу, видно, на різних стадіях його формування і, принаймні у двох випадках, прорізають усі культурні нашарування, що лежать нижче. Ямки округлої в плані форми, діаметром 0,2-0,3 м, завглибшки до 0,2 м, заповнені грунтом, що за кольором і фактурою не відрізняється від того, в який вони були впущені. В поглибленнях виявлено досить велику кількість деревних вуглин, фрагменти червонолакових і скляних посудин (що часто бували у вогні), скляні намистини. Аналіз особливостей залягання цих предметів дає можливість припускати, що ямки заповнювалися за один захід.

До часу дослідження культурні відкладення римського часу були значною мірою порушені – в епоху середньовіччя при облаштуванні плитової могили та в новітній час при господарському використанні сідловини, а потім при цілеспрямованому пограбуванні пам’ятника (в процесі цього з шару вийнято більшу частину нумізматичного матеріалу).

Остеологічний матеріал у культурних відкладеннях римського часу відсутній. Більша частина виявлених у шарі артефактів – предмети утилітарного призначення. Серед них переважають уламки амфорної тари (27–30 посудин) і посуду (більше сотні червонолакових глечиків і скляних стаканів, а також декількох ліпних посудин), що, певно, використовувалися для приготування та споживання обрядової їжі. Крім того, знайдені артефакти,625 що, ймовірно, являли собою вотиви. В їх числі фрагмент дзеркала-підвіски, бронзові фібули, 4 персні (один скляний), браслет, уламок шибки.

Найбільш численні намистини (враховано 40) і монети (більше 60). Вдалося оглянути лише частину нумізматичного комплексу (приблизно 15–20 %). Монети випущені наприкінці II – початку IV ст. н.е. Рим – 47,8 %, Боспор – 47,8 % (статери друг. пол. III – поч. IV ст.), невизначені – 4,4 %. До екстраутилітарних виробів, видимо, можна віднести не менше 30 невеликих ліпних чашоподібних посудин («плошки»), що, ймовірно, використовувались як одноразові світильники. За артефактами пам’ятник датується II – початком IV ст. Його культурна приналежність не визначена.

Матеріали розкопок зберігаються в Кримської філії Інституту археології НАНУ та Алуштинській філії Кримського республіканського краєзнавчого музею.

Література:

Мыц В.Л., Жук С.М., Лысенко А.В., Татарцев С.В., Тесленко И.Б. Об охранных работах в Партените. // АИК 1994 год. – Симферополь, 1997.

Сидоренко В.А. Некоторые ключевые моменты раннесредневековой истории Таврики // Тез. конф. “Византия и народы Причерноморья и Средиземноморья в раннее средневековье (IV–IX вв.) – Симферополь, 1994.

Айбабин А.И. О дате вторжения германцев в Крым // Сто лет черняховской культуре. – К., 1999а.

Айбабин А.И. Этническая история ранневизантийского Крыма. – Симферополь, 1999б.

Джерело: Матеріали до тому «Звід пам’яток історії та культури України. ». – К.: 2015 р., с. 623 – 625.