Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Відкриваючи Харківщину…

Мирослава Заєць

Дата: 25.06.2008

[Перед тим – про Шарівку]

Пархомівка – невелике село з унікальним історико-художнім музеєм, у якому зберігаються оригінали (!) робіт видатних художників: Пікассо, Мане, Гогена, Боровиковського, Шишкіна, Сєрова, Рєпіна, Айвазовського, Реріха та цілого ряду інших відомих та маловідомих особистостей.

Церква в Пархомівці неподалік музею.

А почалося все 1947 року з ідеї звичайного сільського вчителя Афанасія Лунєва створити галерею у місцевій школі. Причому він не лише зміг переконати керівництво у необхідності цього кроку, а й передати цей запал своїм учням. Школярі власноруч готували приміщення майбутнього музею, ходили по жителях Пархомівки та місцевих сіл, збирали ікони, старовинні книги, різні побутові речі. Дещо приносили самі селяни, навіть не здогадуючись про справжню цінність деяких експонатів, дещо доводилось купувати.

І хоча Лунєв пів-життя буквально прокидався і засинав з думкою про музей, але результатом його праці стало величезне надбання, яке уже просто не вміщувалось в одній класній кімнаті. Звичайно, Лунєв клопотався про інше, просторіше приміщення. Таке знайшлося у колишньому заводському бараці. Правда, воно було зовсім непридатним для зберігання експонатів: площа не опалювалась та мало освітлювалась. І тільки у 1926 році музей переїхав у графський маєток 18 століття, побудований генерал-поручиком російської армії Іваном Подгорічані.

Звичайно, у читача виникає логічне недовірливе запитання: «Яким чином у такому Богом забутому місці опинилися оригінали робіт? Не копії, не фальшивки, а саме оригінали?!!» Річ у тім, що коли шкільна галерея стала досить відомою, Лунєв почав надсилати листи до різних музеїв з проханням допомогти експонатами, мовляв, у архівах припадають пилом безліч шедеврів, а так вони стали б доступними для багатьох людей, небайдужих до мистецтва.

Як не дивно, але на цей заклик відгукнулися харківські художники, подарувавши деякі свої роботи, потім – більше: художній та історичний музеї Харкова, Державний Ермітаж, Музей образотворчих мистецтв ім.О.Пушкіна, Третьяковська галерея! Школярів запрошували відвідати музеї, з яких вони, як правило, не поверталися з пустими руками, так само до «сільського Ермітажу» приїжджало чимало колекціонерів, художників, інших митців. Пізніше встановили зв’язки і з іноземними музеями – Дрезденською картинною галереєю та Німецьким історичним музеєм (Берлін), звідки надійшла гіпсова копія бюсту славнозвісної цариці Єгипту Нефертіті, яку сьогодні можуть побачити всі бажаючі.

Зараз у музеї налічується близько шести тисяч експонатів, лише частина їх виставлена у музейних кімнатах, кожна з яких присвячених якійсь історичні епосі Екскурсоводи розповідають не тільки про особливості того чи іншого жанру, життя художників чи скульпторів, а й про історію потрапляння деяких речей до музею.

Наприклад, саме у Пархомівці знаходиться робота Пікасо «Голубка з оливковою гілкою», більше відома як «Голуб миру» – символ міжнародного антивоєнного руху. Подарував її радянський письменник Ілля Еренбург, який прихильно ставився до сільського музею. Цей факт засвідчується словами одного з листів до художника: «Вибач, Пабло, твої роботи я подарував одному сільському вчителю, до його сільської галереї. Я думаю, вони там потрібніші…»

Крім цього, тут знаходяться ще три роботи Пікасо: малюнок «портрет Жоліо-Кюрі», декоративна таріль «Пірнальники», ваза «Сова». Відомо, що Пікасо створював усе в одному екземплярі, не роблячи навіть замальовок та схем. Так що кожне творіння рук майстра – унікальне та неповторне в прямому значенні цього слова.

У колекції музею знаходяться два малюнки Тараса Шевченка «Покинутий млин» та «Хутір на Київщині».

В одній із зал, присвяченій радянському мистецтву, увагу привертають дві графічні В. Маяковського: «Сім пар чистих», на якій зображено буржуазію, яка втікає, очевидно, під наступом робітничого класу, та «Сім пар нечистих» – власне, цей самий робітничий клас. Цікаво, що це не просто карикатури, а ескізи костюмів, намальовані поетом до своєї п’єси «Містерія Буфф».

Є й зала східного мистецтва, у якій виставлені уже вищезгаданий гіпсовий бюст Нефертіті, а також сувої з надписами на давньокитайській мові. У цій кімнаті на особливу увагу заслуговує китайська куля-статуя зі слонової кістки. Унікальна вона тим, що шляхом поступового видряпування та шліфування одна в одній утворюється кілька кульок, діаметр найменшої становить усього пару міліметрів! Навіть не віриться, що таке диво виготовлене людськими руками!

Та чи не найулюбленішим експонатом відвідувачів є музична скринька, яка знаходиться в залі українського побуту, – такий собі прообраз грамофонів. На платівці (а це просто металевий плаский диск) на різній відстані – продовгуваті дірочки. Вставляємо платівку у скриньку, кілька разів прокручуємо ключ і… все! Можна насолоджуватись мелодією, бо звучання як для такого апарату – просто відмінне! До речі, у фонді музею зберігається близько 30 таких платівок із різними піснями, які екскурсоводи час від часу міняють. Донедавна грали «У сусіда хата біла», а тепер перейшли на романс «Не брани меня, родная…».

За весь час існування музею двічі його намагалися пограбувати, причому останній випадок трапився порівняно недавно. Мабуть, з міркувань безпеки фотографувати у музеї забороняють, тож, на жаль, світлин з Пархомівки тут немає. Хоча, з іншого боку, чим не стимул на власні очі побачити усе щойно прочитане?

Ось така вона – Харківщина… Промислова, стереотипна, та від того не менш приваблива. Її краса не обмежується лише Шарівкою чи Пархомівкою, недалеко знаходиться маєток Наталівка, побудований цукрозаводчиком Харитоненком на честь своєї доньки, «співаючі» тераси з неперевершеною акустикою у Глобівці, палац у Старому Мерчику. Пізнавати тут є що. Головне – не зважати на стереотипи.

Джерело: “ХайВей”