1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Переяслав у XI – XII ст. був столицею величезного князівства, межі якого на півночі проходили по річках Остру, Сулі, Пслу і Ворсклі, з укріпленими поселеннями – Вир, Локня, Путивль і Курськ. З сходу межі князівства проходили по р. Ворсклі, що впадає в Дніпро, а на заході та півночі воно межувало з Чернігівським і Київським князівством, доходячи до Борисполя. Переяславська земля була форпостом проти кочових народів. Літописи рясніють звістками про їх напади. В 992 році «…печеніги з’явилися від р. Сули. Володимир пішов проти них і перестрів їх на Трубежі, на броді, де тепер Переяслав. І став Володимир на цьому боці, а печеніги на тому и не осмілилися на той бік, ні на цей». Печеніги запропонували поєдинок двох вояків: чий буде поборений, та сторона вважатиме себе переможеною. У печенігів був велетень, а в нашому війську не знаходилося йому противника. Володимир засмутився. Та прийшов до нього ремісник-кожум’яка і сказав, що його син може боротись. А щоб перевірити його силу він попросив щоб роздратували і пустили бика. Коли бик побіг, юнак вхопив ного за бік і вирвав шкуру з м’ясом, скільки вхопила рука. І от на Другий день, як оповідає літописець, «печеніги вислали свого чоловіка що був дуже великий і страшний». Виступив і кожум’яка: «побачив його печеніг і розсміявся, бо був середнього росту. Розмірили простір поміж обома полками і пустили їх проти себе; вони вхопилися і стали битися кріпко. І задушив він печеніга в руках на смерть і ударив ним об землю. Закричали тоді печеніги й кинулися тікати, а русь їх погнала. Володимир же радів, заложив город на тім броді й назвав його Переяслав, бо перейняв славу», – розповідає літописець.
Археологічні дослідження розкрили жахливу картину татарського погрому в 1239 році. У вогні і руїні загинули десятки храмів, палаци і житла. З будівель домонгольських часів у Переяславі нічого не збереглося. Рештки споруд показують, що Переяслав мав свою мистецьку школу, свою високу культуру і літописання, сліди якого збереглися в пізніших джерелах. Розкопаний в дитинці великий п’ятинефний храм Михаїла мало чим поступався перед Софією Київською. Навколо дитинця з соборам тяглися укріплення з мурованою брамою і з церквою над нею. В місті розкопано велику Успенську церкву, збудовану, очевидно, Володимиром Мономахом, і дві невеликі церкви, а на посаді – шестистовповий тринефний храм з оригінальними восьмигранними західними стовпами та невеличку каплицю-усипальницю.
Розташування міста дуже мальовниче. Для нього було обрано невисокий трикутний мис між ріками Альтою і Трубежем, що створювало добрі умови не тільки для оборони, а і для життя. Головні монументальні споруди завдяки радіально-півкільцевому плануванню розташовувалися віялом від центру до периферії. Над усім містом панував велетенський силует п’ятинефного собору дитинця.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 64 – 69.