Курганний могильник «Стайчин Верх»

Євген Осадчий, Олексій Коротя

Курганний могильник «Стайчин Верх» (археол ). Мис правого берега р. Хмелівка. Місце, де вона впадає в р. Сула. Територія колишнього с. Оксютинці. За 0,12 км на північний схід від північної околиці села Загребелля, та за 0,7 км на північний схід від північної околиці села Пустовйтівка, в урочищі Стайчин Верх.

Вперше був зображений на карті Речі Посполитої Г.Л. де Боплана у 1648. У 1876 пам’ятка була вкрита лісом, а після передачі землі місцевим селянам південна його частина була вирубана та розорана. У північній частині, що лишалася вкритою лісом викопані межові рови.

Вперше був описаний І.Лінниченком та О.Бобринським. У 1876 Т.Кибальчич розпочав дослідження найбільшого насипу – Старшої Могили. Під час розкопок ним було зрізано вершину кургану та закладено колодязь для пошуку поховання. Розкопками виявлено південно-західний кут дерев’яної гробниці, але Т.Кибальчич перервав дослідження.

У 1888 на могильнику розпочав роботи Д.Самоквасов. На момент початку робіт ліс у південній частині був вирубаний, а більша частина невеликих насипів була майже знищена. Вченим зазначалося, що на могильнику є 13 великих насипів, що обведені ровами та валами, близько 300 курганів менших розмірів і 50 насипів, що майже розорані. На 1888 Д.Самоквасов відзначав лише 15 насипів, що виділялися на могильнику.

З 1888 по 1889 рр. Д.Самоквасовим було досліджено 20 курганів, що містили поховання раннього періоду скіфської лісостепової культури. Розкопки велися колодязем. Верхня частина кургану знімалася на третину, а потім колодязем розкопувалася решта насипу.

Вперше топографічна зйомка могильника була проведена співробітниками Роменського краєзнавчого музею під керівництвом М.Семенчика. У 1927 було знято план, що нараховував близько 300 насипів. Але на поч. 20 ст. був знятий загальний план кількох могильників в урочищах Стайчин Верх та Солодка.

У 1958 експедицією Інституту археології АН УРСР проведено топографічну зйомку могильника, а новий план співставлено з попереднім. У результаті було зафіксовано руйнування значної частини насипів, що були зафіксовані у 1927 і виявлений ряд нових об’єктів. Було складено таблицю з зазначенням номера кургану, його діаметра та висоти. Всього топографом Є.Ірицьким було зафіксовано 84 насипи.

У 2-ій пол. 20 ст. могильник неодноразово згадувався на сторінках фахової літератури у дискусії, щодо розташування скіфського Герросу.

У 2006 могильник було обстежено Г.Жаровим, однак результати робіт лишилися неопублікованими. У 2009 та 2015 О.Коротею та Є.Осадчим були проведені топографічні роботи. Було створено новий план, у якому зафіксовано 107 насипів.

У результаті останніх досліджень виявлено наступне. Могильник розташований на мисах і мисоподібних виступах правого корінного берега р. Сула. Висота над рівнем заплави становить 50 м. Складається із 107 насипів. Вони поділяються на кілька видів. Найбільші – округлої, конусоподібної форми. Вершини зрізані на третину розкопками 1888 – 89 рр.

По центру знаходяться задерновані ями від розкопок колодязем. Схили стрімкі. Висота збереженої частини насипів становить 4,5 – 8,0 м, діаметр – 40 – 65 м. Навколо насипів знаходяться рови шириною 3,0 – 5,0 м і глибиною 0,5 – 1,0 м та вали шириною 4,0 – 5,0 м і висотою 0,5 – 1,0 м. Насипи задерновані та вкриті кущами.

На полі заходяться насипи, що зазнали розорювання. Вони округлої, напівсферичної форми. Їх діаметр коливається від 25 м до 50 м, а висота – 1,0 – 2,0 м.

У лісі збереглися невеликі кургани. Вони округлої, напівсферичної форми діаметром 5,0 – 8,0 м і висотою від 1,0 до 2,0 м. Найменші насипи зафіксовані у лісі у північній частині могильника. Їх діаметр становить 3,0 – 5,0 м, висота – 0,5 – 0,7 м.

[Самоквасов Д.Я. Могилы русской земли / Д.Я.Самоквасов. – М.: Синодальная типография, 1908. – С. 95 – 109; В.А.Ильинская Скифы Днепровского лесостепного Левобережья (курганы Посулья) / В.А.Ильинская. – К.: Наукова думка, 1968. – С. 8 – 9.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1096 – 1097.