Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Про шкоду крайнощів

Дата: 08.04.2009

Днями стало відомо: в місті Рубіжне, що на Луганщині невідомі підірвали пам’ятник Леніну. Вибух було вчинено вибуховим пристроєм. Очевидці кажуть, пам’ятник встояв, але в ньому утворилася дірка – «трохи нижче спини». На ситуація відразу відреагували місцеві комуністи – вони вимагають від міської влади відновити постамент до 22 квітня – дня народження вождя пролетаріату.

Цікаво, що схожий напад на пам’ятник Леніну було скоєно 1 квітня у Санкт-Петербурзі. За допомогою вибухового пристою там теж було пробито діру в бронзовій статуї на тому самому місці.

Як класифікувати такі дії невідомих «активістів» – звичайне хуліганство чи своєрідна підпільна боротьба з пам’ятками тоталітарного минулого? Чи, може, це реакція суспільства на бездіяльність нинішньої влади, яка не вживає заходів по ліквідації численних згадок про епоху комунізму в нашій країні?

Євген Головаха, доктор філософських наук, професор, заступник директора Інституту соціології НАНУ: – Я б не говорив про те, що ця акція глобально спрямована на знищення не лише пам’ятки, а й пам’яті про тоталітарне минуле. Якщо дійсно набридли ці всі пам’ятки тоталітарної епохи, то їх треба ліквідувати проявами народного незадоволення, демонстраціями та тиском на владу, акціями громадянського суспільства. І це була б більш доречна форма боротьби.

Коли громадянське суспільство дозріє до цього, то просто вийде і скаже, що ми не хочемо більше, щоб тут такі пам’ятки стояли. Ну, а така форма боротьби, як підрив, елементарно становить загрозу для здоров’я і життя людей і є нічим іншим, як хуліганством. Радикальні засоби погані тим, що можуть постраждати люди. Індивідуальний терор – це не засіб вирішення соціальних проблем. Індивідуальний терор проти окремої постаті, навіть проти творця тоталітарної держави – це не засіб змінити ситуацію.

Ну, а поведінка комуністів, які вимагають термінового відновлення пам’ятника, мені взагалі не зрозуміла. Реклама постатей комуністичної епохи недоречна в сучасному суспільстві. Як можна в сучасному цивілізованому світі дбати про такі зловісні постаті? Вони вважають себе спадкоємцями… Між іншим, в ситуації, що складається, в них можуть визріти нові шанси. Нестабільна економічна ситуація – це завжди підгрунтя для посилення позицій ліворадикальних, або праворадикальних сил.

Підривати пам’ятки – це прояв правого радикалізму, а наполягати, щоб всі ці анахронічні символи відновлювались – це лівий радикалізм. Крайнощі, яких демократичне суспільство має уникати.

Джерело: “День”