1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України
С. Таранушенко
Церква Покрови, збудована в 1715 р.
[Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии, стор. 717]
[62]Пам’ятка в плані тридільна, з гранчастим вівтарем, квадратними бабинцем і центром, одноверха.
Збудовано церкву з соснового бруса товщиною 13 см. Зруб стін вівтаря має в плані форму шестикутника. Він мало не вполовину нижчий за зруб стін центральної дільниці. Зруб стін вівтаря нахилу всередину не має. Перекрито його всередині стелею з дощок, насланих по сволоку, укладеному в напрямку схід- захід. Вікон троє: в східній і двох суміжних гранях. Розміщені низько над землею, вони непропорційно великі, вгорі закінчуються викружкою. В інтер’єрі просвіт бокових вікон уздовж прикриває кована залізна з зазублинами штаба; східне вікно зсередини має шестикутний наличник, поверх якого також набито, але не одну, а дві уздовж і дві впоперек ковані залізні штаби з великими зазубринами. Треба думати, що бокові, відмінні від серед[63]нього, вікна не первісні, а прорізані або розширені пізніше. З центральною дільницею вівтар сполучається без заплечиків, вінці обох зрубів сполучені в кут без остатку. До південної стіни вівтаря прибудовано паламарню згодом, бо лутки вхідних до неї дверей зовні почорніли; це показує, що раніше вони виходили назовні.
Найбільших змін зазнав бабинець. Зараз це витягнутий на захід чотирикутний зруб шириною такою, як і вівтар, невисокий, перекритий стелею з дощок на чотирьох поперечних сволоках. Він освітлюється двома вікнами, розміщеними посередині південної і північної стін.
Найцікавіша і найкраще збереглася всередині висока струнка центральна дільниця будови. Нижня частина зрубу стін має форму чотиригранника. На рівні стелі вівтаря кутки чотиригранника зрізають короткі стінки і вище зруб набуває вже форми восьмигранника. Пазухи в кутках зрубу, де переходить четверик у восьмигранник, зашито знизу горизонтальними дерев’яними трикутниками. Такий засіб переходу чотиригранного зрубу у восьмигранний ми зустріли ще в таких заміряних нами церквах: Миколи в Вільшані, Різдва Богородиці в Мені, в Ізбицькому, а також в Валуйках [в церквах в Вільшані та Ізбицькому зрізано кути чотиригранного зрубу на половині висоти не центральної дільниці, а бабинця і вівтаря; в Мені зрізано кути лише в бабинці].
[64]Відтворено цей засіб, очевидно за зразком дерев’яних церков, також в мурованій трапезній Введенської церкви Троїцького монастиря в Чернігові (центральна дільниця) та в домовій церкві Чернігівського колегіума (центральна дільниця). Ці пам’ятки датуються кінцем XVII – початком XVIII ст. Можна думати, що цей засіб в районі Чернігова та його околиць був поширений. В дерев’яних церквах він був конструктивно доцільним, бо дозволяв використовувати коротшу деревину у тих, що лежать вище, менш навантажених вінцях зрубу, тоді як низ зрубу, більш навантажений, мав мінімальну кількість кутів, що забезпечувало йому максимальну жорсткість. Раптовий перехід об’єму чотиригранної призми у восьмигранну створював виразний художній ефект, підкреслюючи динамічність, порушуючи інертність зрубу.
Стіни центрального зрубу Покровської церкви в Седневі орієнтовані по сторонах світу. Вони на 1 м нижче початку першого залому і зміц[65]нені ригелями. Коротші стіни також закріплені ригелями, але останні закладені вище перших, на границі переходу зрубу стін в залом. Зруб стін центральної дільниці має невеликий нахил всередину. Восьмигранник зрубу стін переходить за допомогою першого, трохи опукловатого залому в перший восьмерик. Грані восьмерика на вигляд енергійно звужуються в напрямку вверх, але обмірні кресленики цього не стверджують: він в плані зберігає співвідношення граней восьмигранника зрубу стін. У восьмерику прорізано четверо вікон (в масивних лутках) по сторонах світу. Ригелі у восьмерику стягують лише вузькі простінки. Другий залом засклеплено крутіше першого; він нижчий за перший і переходить у глухий низенький, можливо, укорочений внаслідок ремонтів), майже правильний в плані восьмигранний ліхтар.
Центральна дільниця має двоє дверей – в південній і північній стінах. Лутки їх шестигранної форми і оздоблені різьбленими овами, [66]облямованими зовні разком теж різьблених намистин. Виходили двері раніше на двір. Згодом з півдня приточено до них закритий притвор, а з півночі – відкритий ґанок.
Вікон в зрубі стін центральної дільниці четверо. В північній стіні прорізане одне вікно у верхній восьмигранній частині зрубу; в південній – одне вікно, відповідне північному, та ще двоє, мабуть, пізніше прорізаних, по обидва боки дверей.
Зовнішній вигляд церкви виявляє найбільше слідів ремонту середини XIX ст. Дзвіниця, зокрема форма її вікон, портик з фронтоном на чотирьох колонках, форма верху дзвіниці, а також форма вікон вівтаря – все це продукт творчості провінціальних єпархіальних архітекторів.
Зруби стін бабинця, центра і вівтаря обшито дошками горизонтально, а восьмерика центра і дзвіниці – вертикально. Центральний верх увінчує прекрасної роботи залізний кований хрест з лілеями та променями.
Ознайомимося з пропорціями будови. Це особливо важливо тому, що в цій пам’ятці відбилися принципи композиції дерев’яних церков XVII ст. (очевидно, майстер почав працювати ще в XVII ст.), а також і тому, що це одна з найстаріших будов XVIII ст., яких збереглось дуже мало.:
Вихідний розмір в побудові плану – сторона центрального квадрата. Вівтар – шестикутник, повна його довжина дорівнює повній ширині, а також половині діагоналі центрального квадрата. Довжина східної грані вівтаря дорівнює половині ширини центра. Бабинець, певно, зазнав змін; він має ширину таку ж, як і вівтар (точніше, вужчий на товщину бруса), а завдовжки він був, певно, такий, як і вівтар, що ми спостерігаємо в численних пам’ятках подібного типу [до цього планового типу належать церкви: Трійці 1732 р. в Степанівці, Миколи 1746 р. в скиту кол. Крупецького монастиря, Миколи 1748 р. в Синявці, Воскресенська 1750 р. в Зінькові, Вознесенська 1754 р. в Васильківці, церкви 1757 р. в Бобруйках, Вознесенська 70-х рр. XVIII ст. в Путивлі, Миколи 1772 р. в Локнистому, Миколи 1774 р. в Курманах, Онуфрія 1775 р. в Іванкові, Параскеви 1777 р. в П’ятницькому, Михайла 1778 р. в Голубівці, Юрія 1778 р. в Горбові, Покрови 1781 р. в Гудівщині, Василівська 1794 р. в Солдатському, Трьохсвятська 1795 р. в Лебедині, Катерини 1796 р. в Протопопівці. Покрови 1799 р. в Коропі, Михайла в Бездрику, церква в Онисимівці, церква в Червоній (Поповій) Горі, церква в Дяківцях, церква в Воскресенському, церква в Рудці, церква в Новому Білоусі, Різдвобогородицька в Серединці. Останні церкви, хоч точних дат побудови їх невідомо, за стилістичними ознаками побудовані в XVIII ст. З церков, що в цеглі відтворювали цей тип дерев’яних будов, можна назвати: Різдвобогородицьку в Конотопі, Трійці в Сосниці, Миколи Великоріцького в Путивлі, Благовіщенську в Борзні, Катерини в Стародубі, Благовіщенську в Баришивці, Покрови в Сулимівці, Михайла в Полонках]. Висота зрубу стін центральної дільниці визначається діагоналлю прямокутника, що становить половину квадрата плану того ж зрубу. Довжина восьмерика дорівнює довжині плану вівтаря, повна ширина восьмерика – його довжині, висота ж його і першого залому разом – половині діагоналі плану центра.
Внутрішня висота центральної дільниці (без ліхтаря) дорівнює подвійній довжині плану центра. У ліхтаря довжина дорівнює ширині, а також 1/4 ширини плану дільниці, висота – один вінець. Сучасна внутрішня висота верху дорівнює діагоналі квадрата, в який вписується шестикутник плану вівтаря.
Яку первісну внутрішню висоту мала центральна дільниця? Якщо довжина плану бабинця дорівнювала довжині вівтаря і внутрішня висота дільниці залишилася такою, якою була спочатку, то внутрішня висота центра дорівнювала апофемі рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює повній довжині плану будови. Але висота дільниці могла і змінитись. Можливо, ліхтар спочатку був вищий. Якщо припустити, що висота ліхтаря спочатку дорівнювала діагоналі квадрата з стороною, що дорівнює його довжині, як то бачимо в другій седнівській церкві Юрія, то внутрішня висота дільниці буде дорівнювати довжині плану будови. Але це лише Припущення. Зруб стін вівтаря дорівнює апофемі рівностороннього трикутника з стороною, що дорівнює довжині його плану. Верх вівтаря перероблено. Про первісний вигляд бабинця дані відсутні.
[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 62 – 66]