2007 р. Таємниці швайківського кургану

Ярина Коваль

Дата: 30.07.2007

Надзвичайно цікавий курган поблизу села Швайківці Чортківського району понад місяць досліджувала археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича під орудою кандидата історичних наук Миколи Бандрівського спільно зі студентами Тернопільського університету.

Узагалі Микола Бандрівський для археологічної науки – справді щаслива людина, ще відколи йому судилося очолити петрогліфічний (петрогліф – наскельний рисунок) загін у Карпатах, який досліджував виявлені там на величезній висоті (іноді 23 метри від підніжжя скель) давні солярні знаки. Зрештою, чого вартує парне поховання Висоцької культури XII-X століть до народження Христа, яке нині є дуже поважним і надзвичайно зворушливим експонатом Музею історії релігії (свого часу преса багато трубила про нього).

Нині, як уже писала “Газета”, в кургані (який півроку тому знайшов співробітник Державної інспекції з охорони пам’яток історії та культури Тернопільської області Василь Ільчишин) відкрили поховальний склеп VII-VІ століть до народження Христа із заупокійними дарами: залізним лускатим панциром, бойовою сокирою, великим бронзовим казаном скіфського типу, бронзовою орнаментованою чашею із вушком і набором глиняного посуду.

Для більшості такий перелік мало що скаже. Хоча йдеться про знахідки, окремі з яких унікальні для західноукраїнської археології. Скажімо, панцир лускатого типу (пробити який було практично неможливо, хіба що застосувавши прямий удар бойовою сокирою спеціального типу). За словами Миколи Бандрівського, він свідчить про участь тутешніх військових підрозділів у кампаніях на Близькому Сході, тобто на боці Ассирії, Вавилонії чи Урарту.

Зрештою, таку участь підтверджено клинописними табличками. Однак мова зараз навіть не про це. Біля Швайківців археологи знайшли близько 800 пластинок до панцира, тоді як чи не найбільшим донині вважали панцир із Перебийківців на Буковині, на який у другій половині 1970-х років натрапила західноукраїнська археологічна експедиція Ермітажу.

До “перебийківського” панцира знайшли 140 пластинок, як дуже поважну знахідку їх вивезли до Санкт-Петербурга. І в Перебийківцях, і у Швайківцях панцир був підвішений на стовпі (оскільки і там, і тут виявили обкладену камінням стовпову яму), але з плином часу він опустився на землю.

Велику радість пережили археологи, знайшовши казан скіфського типу, – другий такий на західноукраїнських теренах за всю історію археологічних досліджень (перший – на Тернопільщині 1934 року). Він має високу пустотілу ніжку, на думку дослідників, його “одягали” на якусь дерев’яну основу.

“Ми вважаємо, що казан, швидше за все, мав якесь культове призначення, – розповів “Газеті” Микола Бандрівський. – Іще Геродот писав про величезний казан володаря Аріанта (жив приблизно в VII ст. до народження Христа).

Цей володар задля потреби перепису мешканців сколотського краю наказав кожному принести один наконечник стріли. І потім із тих наконечників вилив величезний казан завтовшки три пальці. Геродот дає точні розміри казана, що його (перебуваючи тут у V столітті до народження Христа) бачив на власні очі. Хоча сучасні вчені називають розміри дещо перебільшеними”.

Вважають, що казани культового типу на заході України з’явилися в пізньому бронзовому віці під впливом близькосхідних цивілізацій, про що свідчить кілька знайдених таких предметів (теж із конічним піддоном), датованих XV-XIV століттям до народження Христа. Їх могли використовувати для приношень дарів богам чи маніпуляцій із тілом померлого.

Адже – як пише Геродот у четвертій книзі своєї “Історії” – коли помирав вождь у Скіфії (а скіфами він називав усе сколотське населення), то його тіло возили від одного племені до іншого ще сорок днів. Зрозуміло, що такий довгий час утримати тіло без додаткових зусиль у більш-менш нормальному стані було неможливо. Відтак були люди, які знали, що робити, аби тіло не розклалося швидше, ніж його поховають.

За словами Миколи Бандрівського, не виключено, що частина споруд, які сьогодні вважаємо курганами, не були курганами в повному розумінні цього слова. Це могли бути і місця, де тіла готували для вічного спочинку. Можливо, згідно з віруваннями того часу, від збереження тіла залежала доля душі.

І що цікаво, релігія в той період на цих землях, вочевидь, казала, що тіло високих можновладців не можна ховати. Бо донині не знайдено жодного підкурганного поховання, опущеного в землю. Такі поховання влаштовували в усипальницях на підвищенні. Цікаво, що і в курганах у Чернівецькій області (не лише в Перебийківцях, а й у Долинянах) не виявлено опущеної в ґрунт камери. Натомість є багато стовпів, на яких, можливо, стояв поміст із рештками померлого.

Унікальною, на думку дослідників, є і сама конструкція кургану біля Швайківців. На таку українська археологія натрапила вперше. Мова йде про надзвичайно великий курган (діаметром до 40 метрів), який споруджено, а не насипано.

“Однакова відстань між кам’яними стовпами свідчить про існування тоді модулів відстані, – захоплено оповідає Микола Бандрівський. – А отже, йдеться і про чийсь архітектурний задум. Стовпи розташовано рядами строго з півночі на південь. У ті часи орієнтація склепу стосовно подовжньої вісі точок сходу і заходу, півдня і півночі була дуже важливою, адже від цього залежав стан душі померлого. Тож із цим не жартували.

Очевидно, такі потужні усипальниці споруджували ще за життя можновладця, бо їхнє будівництво вимагало тривалого часу. Цікаво, що усипальницю у Швайківцях спорудили з каменю трьох порід, однак – що дивовижно – немісцевого походження. А це означає, що цей камінь треба було десь видобути і привезти сюди.

Цікавою є долівка склепу, викладена плитами, зверху підмащена 5-сантиметровим шаром глини та настелена деревом. На шарі трухлявини виявили залишки шкір. Треба акцентувати, що на західному Поділлі не було звичаю опускати тіло померлого в камеру вглиб землі – це було притаманно для сходу України, де був безкрайній степ. А тут споруджували усипальниці для постійного відвідування. Звичайно, якщо особа не нижча за рангом, аніж військова аристократія”.

Археолог також наголосив, що дослідження кургану тільки розпочали, отже, ймовірно, попереду ще численні відкриття, завдяки яким поменшає “білих плям” у розумінні давньої історії та життя цього краю.

Джерело: “Львівська газета”