2007 р. Від посварених археологів знахідки тікають

Ярослав Табінський

Дата: 01.08.2007

Ця пам’ятка – серед поля між селами Швайківці та Пробіжна, близько 12 кілометрів від Чорткова. У райцентрі мені порадили добиратись туди “попутнім транспортом”…

Село Швайківці отримало назву від шевського знаряддя “швайки”, тобто шила. Щоб дістатись кургану, довелось пройти кілька кілометрів полями. Археологічна експедиція радо зустріла ще одного помічника – так я і змінив «об’єктив та перо» на лопату. Як виявилося, копати треба було “правильно” – стісуючи тоненькі смужки землі. Тисячолітній курган – не город, тож розкопувати його непросто. В археології на першому місці увага та обережність.

Аби стало ясно, як працювати, щоб не зашкодити пам’ятці, керівник експедиції Микола Бандрівський – кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України – розповів, що курган це не тільки насип землі, а “стовпова конструкція, яку споруджували над поховальною камерою”. З часом, коли стовпи перегнивали, конструкція обвалювалася, і над поверхнею землі залишався лише насип.

Як виявилося, усе це мало хвилювало одного з місцевих фермерів, який навіть після заборони Тернопільської державної інспекції охорони пам’яток історії та культури переорав «Могилу від Пробіжної» та засіяв її горохом.

Втім, цей курган діаметром до 40 метрів й у радянські часи розорювали – “щоб землі не пустували”. А колись ця давня могила була такою високою, що на неї не могли зійти коні. У конструкцію Швайківської пам’ятки входили важкі кам’яні блоки, зокрема пісковики та вапняки вагою до 150 кілограмів.

Цього разу серед дослідників кургану були студенти-історики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (кожен студент історичних факультетів з вузів України зобов’язаний відпрацювати археологічну практику).

Колись ця місцина належала до західних земель Невриди – протодержавного етнокультурного утворення, назва якого перекладається з індоарійської як “годувальниця нових міст”. У період VII-VI століття до народження Христа Неврида простягалася на сході від Середнього Подніпров’я і на заході – до Верхнього Подністров’я та прилеглого Посяння на заході.

Сліди цієї культури вчені знаходять ще у пізній період епохи бронзи. Відомо, що її заселяли племена сколотів, привілейовану верству яких творила військова аристократія – агатирси. Давньогрецький історик Геродот в середині V ст. до н.е. писав про рід Агатирса, який походив із Середнього Подніпров’я.

– Такими курганами, як у нас, не можуть похвалитися Польща, Чехія, Угорщина чи Румунія, – пояснював Микола Бандрівський. – У радянський період їх створення приписували іраномовним кочовим племенам, які нібито принесли традицію створення цих курганів до нас із глибин Азії. Такий підхід нівелював яскраву і самобутню автохтонну культуру сколотів. А між тим, сколоти впроваджували традицію спорудження колосальних за величиною поховальних комплексів, “напрацьовану” на Правобережній Україні.

– Однією із пекучих проблем сьогочасної української археології є розграбування стародавніх могил так званими чорними археологами, – розповідав Микола Бандрівський. – Таких шукачів скарбів не відрізниш від флібустьєрів Карибського моря, бо як одні, так і інші прагнули тільки одного – збагатитися. Їм байдуже збагачення культури нашої держави. До рук археологів-науковців потрапляють, по суті, крихти.

Річ у тім, що сьогодні кожен може придбати закордонні металошукачі, ефективні у скарбошуканні. Правда, за їх допомогою можна натрапити і на артилерійські снаряди часів світових війн, але це нікого не хвилює. Маємо і багато прикладів, коли грабіжницькі “розкопки” закінчувалися хворобою, а то й смертю “горе-археолога”. Духовний світ, який ми все ще недооцінюємо, вміє навчити нас законослухняності у свій спосіб.

З власного досвіду можу сказати, що найкраще робити розкопки ножем, обрізаючи землю тонесенькими пластівцями, – є гарантія, що нічого вартісного для науки не пропустиш. Саме в такий спосіб мені й пощастило відшукати кілька залізних лусочок від панцира. Щоб відчути справжнє життя археолога, довелось вжитися в ритм експедиції, наприклад, вставати о 4.45 ранку і вже о пів на шосту бути на розкопі за селом (археологи жили у Швайківцях – у старій сільській школі).

Такий режим просто необхідний, бо в обід через спеку працювати в полі практично неможливо. Окрім іншого, допікають ще й оводи, або «бомки». Доводиться працювати по чотири години зранку і перед вечором. Тут кожна секунда – золота, і “перекури” – рідкість.

Цікаво, що під час одного з таких ”перекурів” дівчата відкрили мені свою “професійну таємницю” – у розкопках їм дуже допомагають… довгі нігті. Виявляється, ними зручно розчищати знахідки. Про манікюр ніхто навіть не думає.

За словами Миколи Бандрівського, найважливіше під час роботи в полі – зберегти здоровий мікроклімат в колективі. Бо, як підказує багаторічний досвід, коли існує хоч якась напруженість у стосунках, навіть найцінніші пам’ятки “втікають”, як пісок крізь пальці. Саме тому у його “команді” стало доброю традицією молитися перед сніданком, обідом та вечерею.

У Швайківцях, крім унікального панцира, який належав одному з тогочасних можновладців, археологи віднайшли й залізну бойову сокиру та унікальний комплекс посуду столового та ритуального призначення, зокрема бронзовий казан півметрового діаметра, бронзову орнаментовану чашу з вушком, кілька глиняних мисок, горщик та кухоль. Такий бронзовий казан став другим за всю історію археологічних досліджень у Західній Україні.

Цікаво, що дощ цього разу допоміг львівським дослідникам відкрити на околиці Швайківців одне з найбільших у цьому регіоні поселень Липицької культури І-ІІ століть нашої ери. Він розмив ґрунт і відкрив фрагменти давньої кераміки. Класичні пам’ятки Липицької культури до цього часу були відомими тільки на території Львівської та Івано-Франківської областей.

А поселення Трипільської культури, яке виявили львівські археологи разом з тернопільськими колегами неподалік Швайківців, датується першою половиною IV тис. до н.е. На поверхні зораного поля зібрано багато уламків посуду, у тому числі з фрагментами поліхромного розпису. Трипільцям належали також знайдені тут ножі на крем’яних пластинах, скребачки, наконечники стріл, велике глиняне грузило від ткацького верстата тощо.

Джерело: “Високий замок”