Кладовище воїнів Першої світової війни
Юрій Туряниця, Роман Офіцинський
Розмір зображення: 800:533 піксел
Кладовище воїнів Першої світової війни (іст.). Вул. Верховинська, за залізничним полотном у парковому масиві.
У кінці вересня 1914 між російськими й австро-угорськими військами відбулися кровопролитні бої за володіння карпатськими перевалами. У березні 1915 залізницею через Сваляву цілодобово, без перерви, рухались ешелони з австро-угорськими вояками на східний фронт. На той час австро-угорці витіснили з краю росіян, які у вересні-жовтні 1914 захопили частину Закарпаття і дійшли до околиць Сваляви.
15 березня 1915 зі станції Свалява вирушив ешелон з військом у напрямку Волівця. Неподалік станції Занька 20 хвостових вагонів відчепилися від головного й стрімко покотилися схилом назад. Вояки гадали, що почався контрнаступ російських військ (розповіли ті, хто вижив), і тому поїзд швидко повертається. Мало кому вдалося вискочити, адже двері вагонів зовні зачинили на засуви, щоб запобігти дезертирству. На станції Свалява колії зайняли ешелони з військом, амуніцією, важкою зброєю, технікою, цистернами з пальним. Вагони, що відчепилися, зіткнулися з маневровим паровозом. Вибухнули цистерни, від яких загорілися вагони. Поранених й обпечених звозили до польового шпиталю, де нині Свалявська ЗОШ № 3. Серед 250 обгорілих тіл упізнали лише понад 100. Всіх поховали на цивільному кладовищі по вул. Драчинській (нині діюче).
Пізніше було відкрито нове військове кладовище – на узбіччі дороги до с. Голубине, де військовополонені італійці, які упорядковували його, перевезли й перепоховали останки вояків з цивільного кладовища. Тут поховані росіяни, австрійці, серби, італійці. Багато років кладовище утримувалося в зразковому стані.
Стараннями мецената, інженера фабрики «Сольва» (нині Свалявський лісохімкомбінат) Гемпла у 1928 постав залізобетонний триступінчатий обеліск (розм. 3,5 х 1,2 х 1,2 м) з чавунним чорним хрестом по боках. До чотирьох сторін постаменту (розміри 2,5 м) вмонтовано чавунні плити з прізвищами 214 померлих, або лише порядковий номер чи риска. Міститься напис: «Солдати імперії Німеччини спочивають в могилах під номерами». На маківці обеліска у дні урочистостей у мідній чаші горів Вічний вогонь. Наприкінці 1940-х радянські можновладці вели мову про демонтаж пам’ятника, у середині 1950-х кладовище частково знищили працівники сусіднього автопідприємства і радянські військові. Тоді ж обеліск перенесли вглиб кладовища. Кладовище впорядковане, оточене мурованою стіною з кованою решіткою, а до пам’ятного знаку веде алея, всипана дрібним гравієм.
Джерела і література
Науковий архів Закарпатського краєзнавчого музею. – № 305; Щур Е. Не суди, хто поганий, не питай, по кому подзвін // Голос України. – 2014. – 5 липня. – С. 18; Джахман М. Пам’ятники та некрополі Першої світової війни на Закарпатті // Науковий збірник Закарпатського краєзнавчого музею. – Вип. XII. – Ужгород, 2012. – С. 211-215.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 361 – 362.