2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Миколаївська церква, 1743-57 (архіт., іст.). Мурована одноверха церква з дзвіницею стоїть на локальному підвищенні в центрі села і є його головною архітектурною домінантою. Дзвіниця поставлена на вісі головної сільської вулиці.

Церковне подвір’я оточене високими старими деревами, які дещо зменшують композиційно-видовий вплив пам’ятки. Поблизу церкви містилася садиба колишніх власників села Марковичів (не збереглася).

Церква була збудована в 1743-57 на замовлення і коштом власника села генерального підскарбія Якова Андрійовича Марковича – видатного державного діяча Гетьманщини, письменника і мемуариста. Від нього походить чернігівська гілка Марковичів, до якої належать кілька видатних осіб, зокрема українські історики 19 ст. Яків і Олександр Марковичі.

Маркович Яків Андрійович (1696-1770) народився в Прилуках і був сином Андрія Марковича (1674-1747), який послідовно обіймав посади глухівського сотника, полковника лубенського, генерального підскарбія, члена Правління Гетьманського Уряду, доводився племінником гетьманші Анастасії Марківні Скоропадській. Закінчивши Київську академію в 1713, він розпочав службу в Глухові знатним військовим товаришем «при боці гетьманськім». В Академії був одним з улюблених учнів професора й ректора, видатного педагога, просвітителя, письменника, церковного й державного діяча Феофана Прокоповича, з котрим зберіг теплі дружні стосунки до самої його смерті. У 1714 одружився з дочкою Павла Полуботка Оленою.

У 1718 гетьман Іван Скоропадський надав Марковичу першу його маєтність – ратушне село Сваркове за 7 верст від Глухова, що було засноване у 1630-х рр. шляхтичем О.Пісочинським. Відтоді родина Марковичів мала свій маєток у Сварковому аж до 1918.

У 1721 Маркович отримав ранг бунчукового товариша, у 1721 та 1723 – 35 був наказним лубенським полковником, згодом – генеральним підскарбієм, як і його батько. Вийшов у відставку 1762 і з того часу мешкав у Сварковому. Яків Маркович був одним з найосвіченіших людей свого часу. Володів кількома мовами, писав вірші й прозу, залишив переклади з латини, цінні «Генеалогічні замітки». Найвідомішою його працею став 10-томний «Діаріуш» (Щоденник), який він писав протягом 1717-67 у Глухові та Сварковому.

Починається він літописом за 1692-1715, складеним Марковичевим тестем, наказним гетьманом Павлом Полуботком. «Діаріуш» хронологічно охоплює понад 50 років і містить надзвичайно цінний історичний матеріал, що стосується духовного складу автора та його середовища. Тут знаходимо як суто аристократичні риси, так і занепад аристократизму: «благородне походження вимагає благородної душі», а безчесність члена аристократії викликає «тим більшу до нього погорду, бо слава предків, виховання, приклад доброго товариства, розмови мудрих і роздумування повинні шляхетного навчити розпізнавати добро і зло». І водночас відчуваються наслідки великої духовної руїни 1708-09 і післямазепинського «благоденствія», коли правляча верхівка Гетьманщини журилася вже не «отчизною своєю», а маєтностями й грошима.

Видатний український політолог Д.Донцов зазначав, що Я.Маркович є найхарактернішим представником цієї нової доби, оскільки «в його щоденнику дещо про походи, але більше про погоду (як в щоденнику останнього Романова), про хвороби і бесіди при столі ясновельможного. При чім описи тих гучних бесід кінчалися незмінною ремаркою: «попіяхом». Та традиція, назвім її ширше – традицією насолоди й вигідного життя, ніколи не стояла в осередку дум і стремлінь хмельничан, а навіть мазепинців. У покоління Марковичів, що прийшло по Полтаві, вже стає».

Загалом «Діаріуш» містить надзвичайно цінні матеріали для політичної, соціально-економічної, культурної та побутової історії Гетьманщини 18 ст. У «Діаріуші» зафіксовано, що Маркович був керівником неформального культурно-політичного гуртка тодішньої української еліти, що збирався у нього в Сварковому. Під час боротьби за відновлення гетьманства у середині 1740-х рр. цей гурток збирався мало не щодня.

Вперше фрагменти «Діаріуша» видав у Москві 1859 у перекладі на російську мову під назвою «Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича» онук мемуариста, уродженець с. Сваркового, відомий історик О.Маркович (1790-1865).

Друге, повніше видання здійснив у Києві видатний історик Гетьманщини О.Лазаревський у журналі «Киевская старина» в 1893, 1895 та 1897 (опис подій доведено до 1734).

Продовжила це видання Археографічна комісія Наукового товариства імені Т.Шевченка, яка 1913 видала у Львові за редакцією В.Модзалевського том, присвячений подіям за 1735 – 40.

Маркович є автором «Опису старої Малоросії», «Історичних нарисів міста Глухова», «Історії Гамаліївського монастиря», написаних на базі архівних матеріалів. Він був власником і упорядником великого фамільного архіву, що зберігався в Сварковому. Крім того, він товаришував з великим письменником М.Гоголем, далеким родичем Марковичів.

У серпні 1848 М. Гоголь приїздив у Сваркове до О.Марковича для роботи з документами фамільного архіву.

Перед північним порталом церкви збереглися надгробні мармурові плити спадкоємців О.Марковича – Марковича Пармена Андрійовича (помер 1894) та Маркович Уляни Семенівни, уродженої Трифановської (1840-1901).

Церква первісно була тридільною, однобанною, вирішеною в стильових формах пізнього бароко. Складалася з гранчастих вівтаря і бабинця та квадратової в плані нави, над якою височіла гранчаста світлова баня (не збереглася). У 1813 церкву відремонтовано коштом тодішньої власниці села Анастасії Маркович. У 1820-х до церкви з заходу прибудували притвор з невисокою двоярусною дзвіницею ампірного характеру. З півдня до вівтаря прилягає низенька прямокутного плану ризниця. Нині церкву вінчає глуха сферична баня на низькому четверику, влаштована замість утраченої первісної. Останній ремонт храму завершено в 1998.

Нава трохи ширша й вища за вівтар і бабинець, на північному й південному фасадах акцентована чотирипілястровими портиками, кожен з яких має спрощений антаблемент, трикутний фронтон і вікно-розетку в тимпані. Стіни вівтаря й бабинця також розчленовані пілястрами. Вікна з арковими й лучковими перемичками розміщені у два яруси. Їх облямовують характерні «вухасті» наличники з рельєфно виділеними замковими каменями. Вінчає стіни карниз, розкріпований на пілястрах. Наву завершує плеската баня з глухим ліхтарем і маківкою. Дзвіниця належить до типу «четверик на четверику». У її горішньому ярусі за сторонами світу прорізано аркові отвори дзвонів. Вінчає дзвіницю невисока сферична баня.

В інтер’єрі всі компартименти з’єднані півциркульними арками, що мають парні залізні затяжки. Нава перекрита глухим сферичним куполом, вівтар і бабинець – напівлотковими склепіннями, приміщення у першому ярусі дзвіниці – хрестовим склепінням. Приміщення між дзвіницею і бабинцем має плоску стелю по дерев’яних балках.

Церква стоїть на цегляних стрічкових підмурках. Підвалу немає. Мурована з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, потинькована й побілена. Фасади пофарбовані в сірий колір. В інтер’єрі мальовань немає, іконостас історико-мистецького інтересу не становить. Підлоги з дощок. Сходи на дзвіницю муровані. Щипцеві й вальмові дахи та бані по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю.

Миколаївська церква у Сварковому має визначну загальнонаціональну історико-архітектурну та історико-меморіальну цінність, оскільки представляє унікальний архітектурний тип храму та пов’язана з життям і діяльністю видатних українців – родини Марковичів. Відтак вона повинна мати статус пам’ятки архітектури й містобудування та пам’ятки історії національного значення.

[Державний архів Сумської обл., ф. 679, оп. 2, спр. 1379, арк. 1, спр. 1652, арк.1; Енциклопедія українознавства: Словникова частина. – Т. 4. – Париж-Нью-Йорк, 1962. – С. 1471; Корноухов А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии / А. Корноухов // Труды Черниговской губернской архивной комиссии. – Вып. 7. – Чернигов, 1906 – 1908. – Приложение. – С. 5 – 9; Обуховський С. І. Марковичі у Сварковому / С. І. Обуховський // Глухів і Глухівщина в історії українського національного відродження (творча спадщина родини Марковичів): Матеріали наукової конференції 28 – 29 травня 1998 р., м. Глухів Сумської області. – К., 1999. – С. 101 – 107.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 436 – 438.