Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Українці в Тарнові

Іван Парнікоза

З розташованим в східній Малопольщі містечком Тарнів пов'язні численні українські акценти.

Зокрема, у Тарновському кафедральному костелі наявні різьблені нагробки родини Острозьких. Ці нагробки – справа рук Яна Пфістера (1573 – 1648 рр.), уродженця Вроцлава. Пізніше він працював над надгробками в Бережанах і оздоблював каплицю Боїмів у Львові. Цей майстер був одним із видатних скульпторів на сході Європи того часу. Його скульптури завжди сповнені життєвості, відзначаються точністю психологічних характеристик, тяжінням до передачі портретних рис, злагодженістю форм. Однаково вільно різьбить він і обличчя, і руки, і драпірування фігур. В цілому на його творчості позначилися риси скульптури пізнього Відродження в її північноєвропейській видозміні.

У 1920—1923 Тарнів був осідком частини уряду УНР і Головного отамана С. Петлюри, евакуйованих зі Станіславова. Головною садибою був готель "Бристоль" на вул. Krakowska 9. Тут також розміщувались Товариство "Освіта" (кімната №3) та центральне бюро біженців з України. Міністерство закордонних справ розташовувалося в готелі Soldingera – вул. Goldhammer. В Тарнові також розташовувався Головний військово-історичний музей-архів Армії УНР. Про те, що він розташовувався в якомусь іншому будинку ніж "Бристоль" свідчить оцей витяг з документу – Доповідної записки начальника Головного військово-історичного музею-архіву (м. Тарнів, Польща) М. Обідного до начальника Генерального штабу Армії УНР генерал-хорунжого В. Куща від 20 листопада 1922 р.:

"Хоча Музей-архів і було залишено в Тарнові, та було його поставлено в такі умови, що годі було щось робити. Під час великих морозів грошей на паливо не відпускалося, і в помешканні Музею-архіву був такий холод, що покривалися кригою стіни і примерзали до стін малюнки. В цей час гроші були виплачувані мільйони м[арок] п[ольських] за помешкання гот[елю] Брістоль, де були розташовані державні інституції і де було дуже тепло."

Українське жіноцтво гуртувалося в Союзі українок-емігранток, який розпочав свою діяльність 1919 р. з почину С. Русової, З. Мірної, М. І. Грушевської у Кам’янці-Подільському. 1921 р. управа Союзу була розташована в Тарнові. Її очолювала Олена Лукасевич, згодом Ніна Саліковська та Марія Лівицька.

У 2022 р. міська влада Тарнова розмістила біженців в бурсі по вул. św. Anny 1 та спортивній залі по вул. Gumniskiej. В квітні цього року на Ринку в Тарнові відбулася презентація української кухні. Кошти від проданих страв пішли на допомогу українським біженцям. На 10 листопада запланвоаний захід кинофестивалю – показ фільму українськогo режисерa Владиславa Робськогo «Я не живу для війни».

Джерела:

[Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 156]