2000 р. Церкви України: Закарпаття
Катедральна церква Воздвижения чесного хреста. 1646. (УГКЦ)
Головне місто Закарпатської області є одним із найдавніших в Україні. Слов’янські поселення були тут у VI – ІХ ст., а укріплений замок відомий з ІХ ст., коли він належав легендарному князю Лаборцю. У замку, посеред парку розкопано фундамент найдавнішого ужгородського костелу (збудований у середині XIII ст., згорів у 1728 р.), в якому 24 квітня 1646 р. підписали Ужгородську унію.
Теперішній катедральний собор (тоді колегіальна єзуїтська церква) почав будувати на замковій горі граф Іван Друґет у 1640 р. У 1644 р. будівництво майже закінчили, але перешкодила війна між Трансільванією та Австрією. Під час війни споруду було дуже пошкоджено. У 1645 р. І. Друґет помер, а спорудження собору і монастиря закінчила в 1646 р. його вдова, хорватка за походженням Анна Якушич, після чого сюди перевели єзуїтську колегію з Гуменного (Словаччина) – родинного маєтку Друґетів. Собор зазнав значних руйнувань під час визвольної війни угорського народу в 1703 – 1711 роках, але вже в 1718 р. в ньому велася служба божа.
У 1773 р. папа Климентій скасував орден єзуїтів, а в 1775 р. австрійська імператриця Марія-Терезія грамотою від 1 березня передала споруди Мукачівській греко-католицькій єпархії (Ужгородський замок було передано єпархії 2 травня 1776 р.). Храм був у занедбаному стані й не мав вежі. Було виконано три проекти нового храму, один з яких передбачав спорудження собору на схилі замкової гори, на місці пізніше збудованої духовної семінарії, але грошей на будівництво не було. Храм реконструювали за проектом придворного архітектора Ф. А. Гілебранда і освячено єпископом Андрієм Бачинським 15 жовтня 1780 р. Тоді церква мала лише одну барокову вежу і не була з’єднана з єпископською палатою. Перебудову здійснено на асигнування Найвищої королівської губерніальної ради (4 січня 1776 р. було виділено.21143 фл. 46,5 кр. і 8 жовтня 1779 р. – 24782 фл. 59,5 кр.). Іконостас зробив Франциск Тек у 1799 р. (на зворотному боці іконостасу написано 1777 р. – можливо, це рік початку перебудови). Автором ікон, на думку В. Пушкаша, був монах Тадей Спалинський.
У 1857 – 1858 роках стараннями єпископа Василя Поповича було проведено великий ремонт та оздоблення храму. Інтер’єр розмалював єпархіальний художник Фердинанд Видра (народився бл. 1815, помер 1879). Очевидно, тоді ж оновлювали (або був наново намальований) і позолотили іконостас, бо 1858 рік, а також прізвища Валдемаріні Йог. та Поволний (золотар, що працював разом з Ф. Видрою) написано на зворотному боці однієї з ікон.
У 1875 – 1878 роках за єпископа Івана Пастелія фасад храму і єпископську резиденцію перебудовують у стилі пізнього класицизму з рисами необароко за проектом інженера Луки Фабрі, а витрати у розмірі 25 тисяч форинтів взяло на себе Міністерство освіти. З того часу походить портик з чотирма коринфськими колонами. Дві вежі на головному фасаді, чотирикутні до карниза й восьмикутні вище карниза, збудовано у еклектичному стилі в 1814р., а в 1875 – 1878 перебудовано. Ужгородська газета “Унґ” за 14 вересня 1876 р. повідомляла, що північна вежа вже готова і увінчана хрестом, а південну добудовують. У кінці жовтня того ж року з Будапешта привезли великий дзвін. Тоді ж, мабуть, знесли тимчасову дзвіницю, що стояла біля собору. Фасади по периметру оздоблено профільованим карнизом та пілястрами коринфського ордера. Своєрідний ритм створюють вікна, розділені поярусно прямими сандриками. Нижні вікна – видовжені, півциркульні, верхні – люнети. Вівтарна частина – прямокутна з боковими приміщеннями.
Головний базилічний об’єм має три нави, оздоблені в стилі бароко. Центральна нава перекрита півциркульним склепінням, бічні нави – хрестовими склепіннями. Частково збереглися розписи XVIII ст. У соборі зберігається багато творів відомого українського художника Йосипа Бокшая. Велична композиція на стелі храму “Воздвижения чесного і животворящего хреста” та 6 круглих фресок “Отці церкви” виконані художником у 1939 р., коли з кінця червня до половини жовтня проводились розпочаті у 1938 р. внутрішні і зовнішні ремонтні роботи. Ця дата, а також ініціали J. S. та Е. V. (можливо, авторів реставрації іконостасу) написані на зворотному боці кількох ікон. Тоді ж у соборі працював церковний художник Іван Кох. З шести бічних вівтарів два прикрашені образами пензля Й. Бокшая (“Пресвята Богородиця”) та Юлія Віраґа (“Святе серце христове”), інші – невідомих авторів, але мають на зворотному боці дату 1781. Й. Бокшай є також автором образа “Преображення Господнє” для головного вівтаря та вітражу в захристії (виготовив майстер Й. Палко в Будапешті в 1943 p.). Перенесено сюди і вівтарні образи із поруйнованих Цегольнянської та монастирської церков. При вході – повернута музеєм картина Бокшая 1940 р. “Свята Терезка” у розкішній бароковій рамі, зробленій відомим різьбарем Іваном Павлишинцем, який також виготовив престол. Доповнюють оздоблення гарної роботи амвон і різьблені лавиці. У 1900 р. на свято Покрови під правою дзвіницею було освячено новостворену каплицю на честь Божої Матері – покровительки єпархії, де встановлено копію образа Богородиці з Маріяповчі.
На празник Воздвижения у 1926 р. були посвячені три нові дзвони, виготовлені фірмою “Акорд”. Влітку 1928 р. проведено оновлення обох веж та позолочено хрести. До кулі під лівим хрестом, де був документ 1816 р. з короткою історією храму латинською мовою та документ 1876 р. з даними другого ремонту, вклали запис про останній ремонт, а також по примірнику “ Душпастиря”, “Благовісника”, “Руського слова” і “Свободи”. Бляхарську роботу виконав Людвік Урбах з Кошиць, теслярську – фірма “Роля і Драгоші” з Ужгорода під наглядом єпархіального експерта інженера Ернеста Каваша, а коштували всі роботи 70 тисяч чехословацьких корон.
Підвальну частину собору займає пантеон ієрархів греко-католицької церкви Закарпаття. Біля входу – фреска Й. Бокшая, нині невдало перемальована. У спеціальних нішах розміщено близько 70 поховань. Тут зберігаються останки єпископів Іоана Брадача, Андрія Бачинського, Олексія Повчія, Василя Поповича, Стефана Панковича, Юлія Фірцака та Теодора Ромжі, але за роки радянської влади майже всі поховання було порушено, таблиці і написи знищено, а багато склепів розграбовано.
У 1949 р. греко-католицьку церкву ліквідувала радянська влада, а собор передано Російській православній церкві. Протягом 1972 – 1973 років проведено часткову реставрацію. Після тривалого виборювання, 10 жовтня 1991 р. катедральний собор повернули греко-католикам. Урочисте перебрання храму відбулося 7 січня 1992 р.
У 1997 р. очищено та позолочено іконостас, замінено дияконські двері. Триває реставрація бічних вівтарів. Головний фасад прикрасив мозаїками відомий художник о. Василь Пушкаш.
Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 18 – 20.