Пам’ятник Олександру Духновичу
Ірина Яременко, Олена Приходько
Пам’ятник Духновичу О.В., 1997 (мист., іст.). Наб. Київська. Навпроти будівлі Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв. Автори: скульпт. М. Белень, архітект. С. Шолтес. Відкритий 12.10.1997. Бронзова скульптура вис. 4,5 м встановлена на низькому постаменті з сірого граніту (1,8 х 1,2 м), праворуч якого вміщена бронзова рельєфна таблиця з написом «о. Олександр Духнович каноник, 1803–1865».
Постать О. Духновича на повний зріст зображено в русі. Простора мантія священика, стягнута поясом, м’якими хвилями спадає донизу, підкреслюючи вертикальну побудову скульптури.
Фігура змодельована великими гладкими масами, реалістично відтворює риси зовнішності із зосереджено-вольовим виразом обличчя і психологічно-смисловим навантаженням.
Композиційна вертикаль скульптури урівноважується пластичною лінією піднятих рук, де правиця зведена у благословляючому жесті (заклик «Трійця»), а ліва рука міцно притискає до грудей стару ікону з церковно-слов’янським текстом і рельєфним зображенням Богоматері з Немовлям й Архангела Михаїла на зворотньому боці. Узагальнене стилізоване вирішення скульптурних об’ємів, лаконізм моделювання пластичних форм надають пам’ятнику величі, підсилюють його монументальність і піднесеність.
Фігура своєю масштабністю постає важливою домінантою на полотні набережної й на тлі сучасної споруди театру органічно вписується у навколишнє середовище.
Духнович Олександр Васильович (24.04.1803, с. Тополя, Земплинський комітат (нині Гуменний округ, Словаччина) – 30.03.1865, м. Пряшів, Словаччина) – священик, громадський діяч, письменник. Народився у сім’ї греко-католицького священика.
Навчався в Ужгородській гімназії (1816-21), Ужгородській богословській семінарії (1823-27). У 1828 висвячений на священика і призначений секретарем Пряшівської греко-католицької єпархії. У 1830-32 жив в Ужгороді як вихователь сина віце-жупана С. Петровая. У 1832 працював у єпископській канцелярії в Пряшеві, у 1833-38 – парох у селах Комлошпатак і Біловежа поблизу м. Бардіїв. У 1838-43 працював нотарем-секретарем греко-католицької єпархії в Ужгороді. У 1843 став каноніком, у 1844 повернувся до Пряшева. У 1847-48 депутат сейму в Братиславі. Засуджував угорську революцію 1848-49 за насилля і шовінізм. 27 квітня – 5 травня 1848 його тримали у Кошицькій в’язниці.
У 1850 заснував «Літературноє заведеніє Пряшевськоє». Ця спілка видала 12 книжок, зокрема календар «Поздравленіє Русинов на год 1850», де О. Духнович опублікував свій вірш «Вручаніе». Перший рядок «Я Русин был, есм и буду» став національним гаслом. У 1856-57 видавав російською мовою «Церковную газету», з 1858 – «Церковный Вестник для русинов Австрийской державы». Автор п’єс «Добродетель превышает багатство» (1850), «Головний тарабанщик» (1863), багатьох книг. У 1862 створив соціально-культурне т-во св. Івана Хрестителя, у 1863 – гуртожиток для школярів. Помер 18 (30) березня 1865 у Пряшеві, похований у крипті собору. Йому встановлено пам’ятники у містах Виноградів (1925), Хуст (1932), Пряшів (1933), Клівленд, США (1939), Торонто, Канада (1940). 200-літній ювілей просвітителя 2003 відзначено під егідою ЮНЕСКО.
Джерела і література
Белень М. Александер Духнович. – Ужгород, 2003. – 344 с.; Кашула І. Олександр Духнович як філософ // Новини Закарпаття. – 1993. – 1 липня; Рудловчак О. З епістолярної спадщини Олександра Духновича // Дукля. – 1983. – №3. – С.49-51; Федака Д. Сходинки у безсмертя // Духнович О. Вибрані твори. – Ужгород, 2003. – С.5- 16.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 88 – 89.