Підзамковий парк

Йосип Кобаль

Підзамковий парк (іст., сад.-парк. мист.). Вул. Підградська, 33. На правобережній ділянці р. Уж в історичній частині міста, на схід від Замкової гори. Об’єкт внесено до переліку садово-паркового мистецтва місцевого значення як один з найдавніших зелених анклавів міста.

Перші згадки як про звіринець Другетів відносяться до поч. 17 ст., коли його територія, яка первісно була значно більшою, доходила аж до самої фортеці. Парк був засаджений як платанами, так і фруктовими деревами, сюди ж володарі замку виходили й на полювання. Після того, як один з останніх володарів замку Міклош Берчені покинув Ужгород, звіринець перейшов у володіння казни, яка окремі його частини здавала в оренду. У 1868 на його території студенти першої гімназії облаштували спортивний майданчик.

З поч. 70-х рр. 19 ст. парк отримав назву Іштвана Сечені ( на честь відомого угорського громадсько-політичного діяча) і став улюбленим місцем відпочинку ужгородців. З 1878 у парку почав діяти тир Ужгородського стрілецького товариства. Тут же, неподалік мосту, був збудований готель з рестораном і танцювальний майданчик. Та в 1902 всі будівлі парку згоріли. Коштом міста за планом архітектора Йожефа Суханека тут були зведені новий ресторан і готель, а 3 липня 1904 відбулося урочисте відкриття оновленого парку.

Місто облаштувало квіткову оранжерею і будинок для двох садівників, які мали доглядати зелені насадження. Згодом поруч виникли два тенісні корти та футбольне поле (нині стадіон «Спартак»). За часів Чехословаччини у 30-з рр. 20 ст. поруч відкрили басейн. Територія парку щоразу потерпала від паводків, але завжди залишалася улюбленим місцем відпочинку ужгородців. Свій привабливий характер парк зберіг і в міжвоєнний період, коли його просто називали міським парком.

У 70-х рр. 20 ст. набув популярності як спортивно-розважальний комплекс. Місцева влада всіляко заохочувала населення до створення зручних умов для масового відпочинку, завдяки чому в парку (вже ім. М. Горького) щонеділі (особливо у вихідні дні) в малому амфітеатрі проводились концерти самодіяльних колективів з усього краю, крутили кіно, діяли танцмайданчик з оркестром, для дітей працював розважальний комплекс – від дитячої залізничної станції на березі р. Уж до ігрових майданчиків, діяв маленький звіринець. Згодом парк та його прилеглі спортивні споруди поступово занепадали, так як утримувати їх місцевій владі ставало дедалі складніше. Довгий час сама територія парку знаходилася у занедбаному стані, як і тенісні корти та дитяча залізнична станція, і лише в 2011 парк розчистили, тут встановлено огорожу, проведено освітлення, заасфальтовано доріжки і встановлено лавиці. Нині паркова зона все більше забудовується і стає дедалі вужчою.

Джерела і література

Кобаль Йосип. Ужгород відомий і невідомий. – Львів: Світ, 2003. – С. 91-93.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Закарпатська область. – К.: 2017 р., с. 101.