Ікона «Богородиця нев’янучий цвіт»

Розмір зображення: 1200:1799 піксел

Текст і фото узято з ФБ-стрічки Музею волинської ікони (опубліковано 18.06.2020 р.)

Ікона Богородиці 1736 р. з села Окорськ Локачинського р-ну заслуговує особливої уваги через рідкісний для волинського малярства символ – квітка у її руці.

В українському сакральному мистецтві ікони «Богородиця «Нев’янучий цвіт»» починають поширюватися з XVI ст., в першу чергу на Бойківщині та Львівщині. Як правило, це твори народних малярів, однак, звертаючись до цієї теми вони спираються на канонічні, освячені століттями приписи. Образи Богородиці у виконанні бойківських малярів, оточені клеймами з зображенням старозавітніх пророків, які були провісниками народження Святої Діви. Серед них – постать Аарона з розквітлим жезлом у руці, в другій – сувій з написом: «Мне же жезл прозябший предвозвести. Дево чистая, яко процветет тебе цвет- Творец».

Символіка цвіту чи квітки пов’язана в іконописі в першу чергу з праобразом Богоматері. Таке поєднання нерідко співвідноситься з текстами Старого Заповіту. Одна з перших згадок – розквітлий жезл Аарона (кн. Числа 17:23), який уподібнюється чудесному народженню Богоматері від престарілих батьків, а саме цвітіння – втіленню Христа. Ще один аналогічний праобраз Богоматері – корінь або жезл Ієсея: «І вийде Пагінчик із пня Єсеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його» (кн. Іс. 11:1).

Тема цвітіння, пахощів, як символ народження Христа від земної Діви тісно пов’язана також з символікою, яка походить з книги «Пісні над піснями», з темою божественної любові: «… саронська троянда, я долинна лілея! Як лілія між тереном…» (Пісн. 2:1,1.). Ружа чи лілея були символом любові до Бога і назви цих квітів були поширеними епітетами Діви Марії в тому числі і в християнській іконографії.

Мотиви саду, дерева, цвіту, були надзвичайно поширені в українському мистецтві XVII – XVIII ст. Мотиви генеалогічного дерева і хреста, що зацвів; мотив виноградної лози у декоративно – ужитковому мистецтві; насиченість проповідей і полемічних трактатів притчами про гірчичне зерно, безплідну смоківницю та насадження винограду, тощо.

Образ «Богодиця «Нев’янучий цвіт»» невідомого волинського маляра XVIII ст. переповідає відповідну символіку. Монументальна постать Діви майже повністю закриває іконний простір, вона величава і водночас ніжна. Лик округлий, з великими очима і чіткими, високо піднятими дугами брів. Одежі Богородиці написані у традиційні кольоровій гамі: блакитний хітон, підперезаний світлим орнаментованим поясом, прописаний глибокими темно-синіми і блакитними фарбами, які створюють ефект густого драпірування тканини по фігурі. Майже всю постать Богоматері укутує темно-червоний мафорій. Лівою рукою Діва тримає Дитя, правою вказує на нього, водночас тримаючи гілочку з кількох рожевих квітів, подібних до ружі.

Поєднання образу Богородиці з квіткою присутні і в усній українській народній творчості, що теж могло бути одним з елементів творення сюжету, особливо в середовищі народного малярства. Український етнограф Георгій Булашев у своїх дослідженнях наводить приклад легенди, записаної у Радомисильському повіті (Південно – Східна Україна), в якій ведеться оповідь про створення першої жінки на землі з ружі, «… проте Адам не захотів її:» Коли б мені таку жінку, як я». По тому Бог створив Єву з його ребра, а ту, що з квітки відіслав на небо зі словами: «Я її дам Сину своєму за Матір». Безумовно, за легендою стоїть бажання возвеличити Богоматір над усіма земнородними, подібні легенди відомі також і в інших арійських народів.