Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2010 р. Північна Зоря Бальзака

Ліна Кушнір

Дата: 18.08.2010

Коли ми приїхали у Верхівню, що в Ружинському районі на Житомирщині, село саме оговтувалося від буревію, що пройшов тут напередодні. У багатьох оселях він понівечив дахи і повибивав шибки. «Град був завбільшки з куряче яйце, – розповів місцевий мешканець, який у Верхівнянському парку разом з іншими чоловіками різав поламані гілки старезних дерев. – Скільки живу – такого ще не бачив. На городах – ні помідорів, ні гарбузів, від кукурудзи одні лише сторчаки залишилися. Тривало це все хвилин 15, а такої біди стихія наробила!».

Маєтку графів Ганських, де зараз розташовується агроколедж, теж було завдано збитків – град подекуди побив вікна. А колишню родинну капличку й усипальню Ганських, яку нині громада села використовує як церкву, підтопило – споруда розташована в низині, й потоки води під час грози хлинули туди. На щастя, серйозних проблем споруді це не завдало: намочивши килими, вода стекла до підвалу, де колись було поховано власника маєтку та чотирьох його дітей…

Роман у листах

Верхівня може ніколи й не з’явилася б на карті туристичних маршрутів, якби понад півтора століття тому тут не побував відомий француз Оноре де Бальзак. «…Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем», – писав, прибувши у 1847 році у село, письменник. Довгий шлях із Парижа до України він подолав усього за вісім днів. При цьому лише до Берліна він добрався залізницею, а звідти майже через усю Європу їхав кіньми. Пізніше великий француз напише, що осяяла йому цю далеку дорогу його Північна Зоря – Евеліна Ганська, багаторічне кохання до якої й привело його в Україну…

Нині у «малому Луврі» діє музей, створений у трьох кімнатах, де свого часу жив французький гість. Щоб обставити «апартаменти» Бальзака, експонати збирали з усього палацу. Адже коли у 1916 році останній власник маєтку виїжджав до Польщі, то забрав із собою сто підвід усілякого добра.

«Що не вивезли – залишили нам, – каже директор музею Олена Махиня. – Тож ми не можемо впевнено стверджувати, що ось за цим столом писав Бальзак, а на цьому кріслі сидів. Проте карточний стіл, буфет, лава, піаніно – ці всі меблі залишилися в будинку ще з тих часів. Єдина річ, яка справді могла належати Бальзаку – це масивний ціпок, виготовлений місцевими майстрами. Прогулюючись, на нього можна спиратися, а коли захочеться відпочити, він розкладається на стільчик. Французький письменник описував його в одному зі своїх листів, тож припускаємо, що саме ця річ належала письменнику».

Історія кохання, яку пам’ятають мовчазні стіни палацу Ганських, розпочалася, як зараз сказали б, віртуально. Евеліна народилася в багатодітній польській родині на Вінниччині. Але батьки всім сімом дітям дали гідну освіту. Наприклад, Евеліна досконало знала сім іноземних мов. Багато читала, зокрема й французькою. Коли у 1832 році вона познайомилася з творами Бальзака, то зважилася написати йому.

«Я читала ваші твори, а серце моє калатало. Ви показуєте високу гідність жінки. Її кохання – дар небес. Мене захоплює у вас надто чутлива душа. Завдяки їй ви розгадали душу жінки», – пише вона і ставить підпис: «Іноземка». Адже Евеліна була заміжньою – у 19 років її віддали заміж за багатого поміщика Вацлава Ганського, старшого за неї на 22 роки.

За першим листом був другий, потім третій. Після цього вона просить Бальзака, щоб той дав у газеті «Котідьєн» оголошення: «Пан О. Б. отримав лист від Іноземки». Заінтригований Бальзак таке оголошення дав. Після цього Евеліна відкрила своє ім’я, а Бальзак зміг таємно, через гувернантку Ганських, відповідати на її листи…

Через рік листування, в 1833 році, вони домовляються про першу зустріч. Евеліна з чоловіком їдуть у подорож до швейцарського міста Невшатель. Туди ж приїздить і Бальзак. Побачивши його вперше, Евеліна була розчарована: товстенький, на коротеньких ніжках. Але француз зміг полонити серце верхівнянської красуні, бо потім Евеліна писала своєму брату Генріху, що вона познайомилася з автором «Шагреневої шкіри». Він веселий, доброзичливий, любить сміх і схожий на Наполеона.

А сам Бальзак після того й далi засипав свою кохану листами – загалом за майже 17 років переписки він написав їх аж 444! Поміж листами – поодинокі, раз на кілька років, зустрічі. Але це не охолодило пристрасті закоханих, бо в одному з листів, датованому 1840 роком, Оноре писав своїй сестрі Лорі, що «нашому чоловікові (тобто Вацлаву. – Авт.) незабаром 60. Ми заприсяглися чекати, а вона – зберегти для мене руку і серце». Через рік Ганського не стало. Евеліна була вільною!

Проте вдова вагається: у Бальзака купа боргів, а сама вона за тогочасними законами, взявши шлюб з іноземцем, втратить свій маєток: або на користь держави, або повнолітньої доньки. Тож поки Евеліна роздумує, закохані багато подорожують: Франція, Німеччина, Італія. У 1845 році на пару чекає несподіване диво: 45-річна Ева завагітніла! Бальзак дуже хотів сина і навіть збирався назвати його Віктором, на честь свого товариша Віктора Гюго. Але мати дітей французькому класику не судилося: пологи почалися передчасно і Евеліна народила мертву дівчинку (в шлюбі з Ганським вона народила п’ятьох дітей, але вижила тільки одна донька Анна).

І тільки в 1847 році Евеліна зважується на шлюб і вперше запрошує Бальзака до Верхівні. Тут закохані чекають дозволу на одруження, яке у ті часи видавав цар. А натхненний Бальзак, в якого чи не вперше в житті з’явився власний кабінет та безліч слуг, готових виконувати будь-яку забаганку, пише п’єсу «Мачуха», працює над «Дрібними буржуа», «Жінкою-письменницею» та іншими творами. Дозволу довелося чекали три роки… 14 березня 1850 року Ганська і Бальзак обвінчалися в Бердичеві в костьолі Святої Варвари.

«Мало жінок мали таке щастя»

«Моя молодість не була щасливою; а весна – сповненою квітів, зате літо матиму найсонячніше, а осінь найлагіднішу з усіх…», – писав щасливий Оноре своєму товаришеві. Хоча й досі бальзакознавці сперечаються: а чи було тут кохання? Може Бальзака цікавило лише багатство Евеліни, а саму Евеліну тішила думка увійти в історію? Та Бальзак, хоч і не був красенем, але на брак жіночої уваги ніколи не скаржився, а ім’я Ганської як коханої жінки письменника так чи інакше було б увічнене.

Варто додати, що на момент одруження Бальзак уже мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Лікар Ганських відверто заявив Еві, що Оноре безнадійний. Тож вона чудово розуміла, на що йшла. Вона не любила Париж і страшенно не хотіла там жити, але поїхала, бо Бальзаку не підходив український клімат. «Весільна подорож» тривала місяць – хворому письменнику, який ще три роки тому примчав у Верхівню за тиждень, часто ставало зле, доводилося зупинятися, перепочивати. Своє подружнє життя, яке тривало всього п’ять місяців, Евеліна практично провела біля ліжка хворого чоловіка. А 18 серпня 1850 року Бальзака не стало.

«Єдине, що залишилося мені тепер у моєму нещасті, – це очистити його пам’ять, сплатити борги (і вона це зробила. – Авт.), які над ним висіли, і дбати про його матір, як про свою, – писала Евеліна брату Адаму. – Не жалію ні за чим, не докоряю собі. Мало жінок мали таке щастя, яке мала я: бути другом, порадником, єдиною любов’ю людини, яка завжди вважатиметься одним із найбільших письменників свого часу.

І я можу тільки пишатися тим, що була його натхненням, утіхою, підтримкою, коли світ глузував iз нього й не хотів вірити в його геній, і що завдяки мені, моїй любові та моїй відданості його останні дні на землі були щасливими, що хоч на короткий час він зазнав цілковитого щастя, здійснених сподівань». Погодьтеся, так могла писали лише жінка, яка справді кохала.

Ганська після смерті письменника прожила ще 32 роки. Мала цивільний шлюб iз французьким художником Жиго. У віці 82 років вона померла, більше не повертаючись у Верхівню. Ева похована на тому ж кладовищі, що й Бальзак, – Пер Лашез. Близьких нащадків по її лінії не залишилося. Донька Анна у шлюбі з Жоржем Мнішеком дітей не мала. Та й її доля склалася драматично. Після смерті Бальзака, Ганна з Жоржем переїхали в Париж до матері. Через рік після смерті Евеліни Жорж збожеволів і помер. А Анна закінчила своє життя у монастирі, проживши 90 років.

Олена Махиня розповідає, що цьогоріч до музею з Іспанії приїжджала одна із правнучок по лінії братів-сестер Ганської. «Вона намалювала нам родинне дерево, – каже пані Олена. – Прикметно, що всі Ганські були довгожителями – жили щонайменше по 80 років. Але жінок роду переслідувало безпліддя – на багатьох із них, як і на доньці Евеліни, рід закінчився»…

До речі. Коли сьогодні чуємо «жінка бальзаківського віку», то більшість уявляє даму років 50. Насправді вислів «бальзаківський вік» з’явився після виходу роману Бальзака «Тридцятирічна жінка». Тому його доречно вживати саме стосовно жінок 30-35 років.

Довідка «УМ»

Величний палац Ганських збудовано у стилі ампір. Два флігелі – кухня та будиночок управителя – збереглися до цього часу. Вони з’єднувалися з палацом підземними ходами. Один із них повністю завалений, а частина іншого – з кухні – збереглася. Цей тунель, яким колись панам носили в покої гарячі страви, і зараз охоче показують туристам.

Будинок навіть на ті часи був дуже розкішний: мав 30 кімнат, його обслуговували 300 слуг. Фасад та інтер’єри кімнат прикрашає багата ліпнина, яка чудово збереглася. У холі палацу й сьогодні можна пройтися кахлями, яким уже понад 200 років. Але вони не тільки не вичовгалися, а навіть не втратили свого кольору!

Крім цього, в парку був мисливський павільйон, оранжерея, сімейна каплиця. Ганський виконував усі забаганки своєї молодої дружини. Та захотіла озеро з лебедями, і кріпаки вручну викопали став, де можна було милуватися граціозними птахами. Зараз тут – глибокий рів без води. На місці одного з джерел – криничка. А от романтичний місток, перекинутий через озерце, зберігся до нинішніх часів.

Коли донька Евеліни, якій маєток дістався у спадок, переїжджала в Париж до матері, то продала палац дядькові Адаму Ржевуському. Останнім власником маєтку був його син. Вирушаючи у Польщу, він вийшов до людей зі словами: «Це все ми залишаємо вам. Не руйнуйте, не паліть – буде вам лікарня чи школа». У 1921 році в палаці створили агрошколу, нині перейменовану в агротехнічний коледж.

Джерело: “Україна молода”