2007 р. Козаки з хутора Кличків

Людмила Нікітенко

Дата: 11.04.2007

У центрі села Вільшани Городищенського району Черкаської області стоїть добротна хата з невеличким ганком. Власником цього будинку з «фортечними» стінами – товщиною в метр – був колись заможний єврей. Пізніше, коли до влади прийшли більшовики, хату забрали енкаведисти. Потім у цій оселі містилася сільська рада, а тепер тут селяни обладнали світлицю, в чотирьох кімнатах якої розмістилися музей села та експозиція, присвячена родині українських боксерів Кличків.

Завідуюча Вільшанською світлицею Людмила Тимошенко розповідає, що за 10 кілометрів від Вільшани був колись невеличкий населений пункт і називали його Кличків хутір. Звідти й бере початок родовід відомої української родини: саме там почали мешкати прадіди Віталія та Володимира.

«Було це у 1654 році, в часи визвольної війни. Неподалік нашої Вільшани поселився козак. Той чоловік був гостинною людиною і кликав селитися на хуторі й інших людей. Саме тому козака селяни звали Кличком, а хутір стали називати – Кличків», – пояснює пані Людмила.

Потім родина козака Кличка переїхала у більш людну Вільшану. Досі в цьому селі мешкає 86-річна Тетяна Метик, котра була сусідкою Родіона Кличка, рідного діда Віталія та Володимира, а ще у селі живе їхня родичка Ганна Голуб. Жінки пам’ятають, що в роду Кличків практично всі були високими, міцними, веселими на вдачу.

«Перший предок Кличків, якого ми змогли встановити, коли взялися складати їхнє родинне дерево, був Свирид Кличко. От тільки рік народження його не знаємо, з’ясували лише, що жив він на початку XIX століття і мав двох синів – Петра та Єрофея», – зазначає Людмила Тимошенко і проводить нас у хату.

У першій кімнаті стоять столи та скриня, біля печі – рогачі, дерев’яний та глиняний посуд. В інших кімнатах сільської світлиці стоять дерев’яне ліжко, плетений стілець, прядка, верстат для ткання, висять картини на стінах.

Навпроти – фотокартки родини Кличків та полотно з великим генеалогiчним деревом, а на ньому близько 70 листочків-сімей. На кожному з листочків родинного дерева написані імена. Поруч висять подаровані Віталієм, коли він торік приїжджав до Вільшани, його боксерські рукавиці та шорти. Людмила Тимошенко пригадує, що Віталія тоді дуже розчулила розповідь односельців його діда Родіона про трагічну сторінку історії роду Кличків, він навіть пообіцяв наступного разу привезти до Вільшани свого батька, брата та дітей.

За вiльшанськими переказами, обидва сини Свирида одружилися, мали по п’ятеро дітей і жили дружно. Єрофей та його дружина Одарка, яка походила із заможного роду, виховували Федора, Івана, Євдокію, Мотрю, Параску – нащадки останньої нині мешкають у Вільшані. Боксери Віталій та Володимир Клички пішли від Петрового роду: Петро Кличко посватав бідну дівчину Ганну, у них народилися Явдоха, Андрій, Федора, Федір та Родіон.

Трагічна сторінка у життєвiй книзi вiльшанських Кличкiв починається з приходом більшовикiв: Єрофей потрапив під розкуркулення. Активісти залишили його без землі та худоби. Під колгоспну контору відібрали хату, яка була найкращою в селі, та ще й залізом укрита. Єрофей не міг мовчати, дивлячись на несправедливість.

Це не сподобалося новій владі, і вона звичними для себе методами вгамовує непокірного селянина-трудягу: спочатку чоловіка б’ють, а потім прив’язують до коней та тягають селом. Взамін добротної хати Єрофею видають халупу, де він має жити з сім’єю. Та на цьому біди не закінчуються – вже незабаром Єрофея Кличка знаходять повішеним.

«Існує дві версії його смерті. За однією, він сам від горя наклав на себе руки, за іншою – чоловікові допомогли піти на той світ. Його діти, боячись, що більшовики не дадуть батькові спокою й після смерті (розкопають могилу та поглумляться над тілом) поховали Єрофея темної ночі у колгоспному садку», – розповiдає завiдувачка музею.

Не обійшлося без горя і в сім’ї Петра. В голодовку у нього помирають дружина Ганна та двоє дітей – Федора й Андрій. Під час Великої Вітчизняної війни найменшу доньку Явдоху забирають батрачити у Німеччину (пізніше вона повернеться додому з підірваним здоров’ям і все життя проживе у самотi, так і не вийшовши заміж). У сина Федора у війну німці вбивають дружину, тож він залишає рідне село Вільшану та їде у чужу й невідому Киргизію.

«Історія життя іншого Петрового сина – Родіона, котрий і є дідом Віталія та Володимира Кличків – така, що по ній можна фільм знімати», – розповідає далі Людмила Тимошенко. У ті нелегкі часи Родіон зумів закінчити школу міліції, спочатку працював у рідному селі, а опісля став начальником паспортного столу в сусідньому місті Сміла. Він одружився із односельчанкою Тамарою, яка була вчителькою української мови. В селі й досі пам’ятають, який чудовий голос вона мала і як гарно співала.

У війну родині випало сьорбнути чимало горя. Тамару з маленьким сином Володею та її батьків заарештували німці. Щоб викупити рідних у охоронців, Родіон збирає гроші по знайомих. Вистачило лише, щоб на волю вийшла дружина. Наступного дня він мав принести ще викуп і тоді б відпустили сина та тещу з тестем. Але не судилося – Володю і батьків дружини розстріляли.

«Аби врятувати від розстрілу Тамару, Родіон вночі дістається з нею до рідної Вільшани. Два роки німецької окупації він переховує невеличку за зростом дружину в батьківській хаті у скрині, що стоїть на печі, в якій він робить дірку, аби вона могла дихати. На життя роботящий Родіон, якого у Вільшані називали Арійоном, заробляє чоботарством – шиє односельчанам чоботи та валянки, за що люди платять йому харчами», – продовжує Людмила Тимошенко.

За її словами, вже після визволення Черкащини Родіон Кличко переїздить до Сміли, де знову працює в паспортному столі, а його дружина вчителює. Через два роки після Перемоги у сім’ї народжується син. Його, як і першого, якого розстріляли, називають Володимиром. Саме він і стане батьком відомих боксерів – Віталія та Володимира Кличків.

У селі розповідають, що пам’ятають діда Родіона добрим чоловіком, котрий нерідко підсобляв вільшанцям iз паспортами, аби ті мали змогу виїхати з села та знайти собі кращу долю. За це на нього «добрі люди» настукали куди треба, і в оселю Родіона приходять iз обшуком, та, на щастя, нічого не знайшли. Але Родіон розуміє, що жити в цьому місті родині стає небезпечно. Тому наступної ночі він разом із дружиною та сином навіки залишив Смілу і вирушив у далеку дорогу – до брата Федора в Киргизію. Там у цій сім’ї на світ з’являється ще й донька Раїса.

«Син Родіона та Тамари – Володимир- закінчує льотне училище, одружується із Надією, сибірячкою українського походження. Життя мотає їх по військових гарнізонах. Тож старший син Кличків – Віталій – народжується в Киргизії, а менший Володимир – у Казахстані», – завершує свою розповідь Людмила Тимошенко.

Вона каже, що у Вільшані гордяться тим, що саме з їхнього села пішло родинне коріння братів Кличків, а бiльшiсть тутешнiх хлопцiв мрiють стати боксерами.

Джерело: “Україна молода”