2010 р. Збручанське

Автор – andy_babubudu

Дата: 14.09.2010

Збручанське

Дорога сюди страшна. Але приїхати у Збручанське варто. По-перше, тут знаходиться найстаріший на Тернопільщині храм. А по-друге – на протилежному березі Збруча красуються мальовничі руїни Чорнокозинецького замку, які вже добре помітні при під’їзді до села з боку Іване-Пустого. Якщо все ж надумаєте їхати у Збручанське, то користуйтесь саме цією дорогою. Бо та, що веде з Гермаківки уздовж Траянового валу не просто жахлива. Це – найжахливіша дорога Тернопілля.

Дістатися Збручанського – це лише півбіди. Ще складніше щось у селі знайти. Це тільки на картах воно маленьке, а населення у півтисячі мешканців наволить на думку, що тут усе поруч. Насправді все не так. Мережа вулиць Збручанського – це складний лабіринт, подолати який без допомоги місцевих мешканців вам навряд чи вдасться. З’ясувати місцезнаходження місцевих пам’яток вам також допоможуть лише місцеві.

У давнину село носило назву Новосілка. Перша згадка про Новосілку зустрічається в 1393 році у грамоті старости Руської землі Гнівоша, виданої у Вишні. Цією грамотою пан Волчок передав своє майно боярській родині Лоєвичів: “Дьлили Волчка т себе дали і єму село у Теребовльскии волости Новосельць й шисть кобиль, стада, а жеребець, а два хресть і серебнака”. Напевне, тоді в селі вже існувала церква Перенесення мощів Святого Миколая, яка сьогодні є найстарішим храмом Тернопілля.

На відміну від більшості Миколаївських церков, храм у Збручанському присвячений не традиційному «зимовому» Миколаю Чудотворцю, а «літньому», свято якого відмічають 22 травня. Мешканці села пояснюють чому: нібито, повертаючись з празника, двоє мешканців сусіднього села замерзли у лісі, що й стало причиною перенесення храмового свята.

Щодо фундаторів храму існує декілька протилежних легенд, у яких навряд чи хоч щось є правдою. Засновниками церкви називаються і російська імператриця Катерина, і австрійська цесарівна Марія-Тереза, і литовська княгиня Марія-Домна, і дружина царя-язичника, що була християнкою. І, нарешті, за останньою версією, храм засновано ще у домонгольські часи якоюсь княжою особою.

Відомо, що у 1611 році храм зазнав реконструкції, про яку свідчить напис на західному порталі: «РАБЬ БЖ ІЛАШКО ПОПРАВІВ (… …) ВО ОТПУЩЕ ГРЬХО Р Б АХАІ ПР ІЛІЯ». Тоді на західному і південному порталах були влаштовані лиштви, а у вівтарі – запрестольний білокам’яний кіот з різьбленням і профілюванням у ренесансному стилі.

Церква має майже квадратну наву (8,8 х 8,85 м), до якої зі сходу примикає напівкругла вівтарна частина. Невеликий притвор – це прибудова, яка з’явилася під час останньої «реставрації» храму. Якою красунею раніше була церква, можна уявити хіба читаючи дослідників архітектури Логвина, Могитичів та чотирьохтомник «Пам’ятки містобудування і архітектури».

Так, раніше у центрі покрівлі (там, де сьогодні світловий отвір) підвищувався дерев’яний дах з двома заломами і скатами по боках. Уявіть лише стіни 2 метри завтовшки! І це ще не все: між перекриттями вівтарної частини було влаштовано додатковий бойовий ярус. Це не храм, а справжній міні-замок!

На жаль, сьогодні споруда аксакалом не виглядає. Причина цьому – декілька невдалих «реставрацій». Незважаючи на тріщини у склепіннях, зафіксовані 1936 року, і клопотання мешканців, у польської влади не дійшли руки до ремонту церкви. Зате «дійшли» у совітів: у 1955 році у зв’язку з аварійним станом храм закрили. Сільська громада зібрала на ремонт храму 27 тис. карбованців і навіть отримала дозвіл на його проведення.

Ця «реставрація» фактично знищила автентичність Миколаївської церкви: ґонтовий дах замінили залізним, на метр понизили барабан ліхтаря, а стіни відштукатурили. Та комуністи після проведення ремонту не дозволили правити службу у церкві, перетворивши її на склад.

В останні роки радянської влади працівники львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація» здійснили архітектурнo-археологічні обстеження храму, після чого сільська громада провела його часткову реставрацію. Спорудили нову дзвіницю, що слугує за в’їзну браму, впорядкували храмове подвір’я.

Крім старої церкви у Збручанському є скромний костел. Поїздка сільськими лабіринтами була настільки виснажливою, що костел ми шукати не стали.