Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Правда про підземні ходи в Житомирі

Володимир Башинський

Дата: 03.05.2008

Про що тільки не доводилось чути про підземні ходи й цілі вулиці під Житомиром. Таємні проходи могли використовуватись в військових цілях, про те, як звідти не поверталися сміливці. Редакція шукала людину, яка б змогла розповісти реальну історію. І ця людина знайшлася – відомий житомирянам краєзнавець Георгій Мокрицький. Ось його розповідь.

“Дійсно, такі чутки про підземні споруди, навіть дороги під місто існують і вони мають під собою певну основу. А вона в тому, що насправді підземні споруди в Житомирі були, є вони і зараз. В цьому я переконався в 1991 році, коли я з житомирським фотокореспондентом Сергієм Глабчуком з добру годину перебували в одному з таких ходів. Але потрапити туди було не просто.

Старожили міста показали мені лаз який знаходився в районі Успенської церкви на Подолі. Спочатку треба було пройти через сміттєзвалище, а потім залізти в надзвичайно вузький і невисокий вхід. В лазі була можливість повзти тільки вперед або назад. Ні встати, ні повернутись неможливо. Ситуація не з приємних. Напрям руху під кутом вниз.

Треба було проповзти декілька метрів, а потім ми попали в саму споруду проходу. Це вже відкритий простір, схожий на невеликих розмірів кімнату з високою стелею. З цього приміщення і починається хід шириною більше двох метрів. Його стіни і висока сводчата стеля обкладені цеглою, підлога глиняна.

Ми мали при собі добрі ліхтарі. До того ж, до пояса прив’язали міцний шнур. Його кінець знаходився на поверхні. І тому могли спокійно фотографувати, обстежувати споруду. Вражало те, що маючи над собою приблизно десятиметрову товщу землі, граніту ми, через вентиляційні отвори, шириною до двадцяти сантиметрів, могли бачити синє небо. Пройшли віки, вентиляція не зруйнувалась.

Пастка посередині ходу. Прохід буквою „т” розділявся на два напрямки. Частина споруди, яка повертала на схід, була засипана. Ми пішли на захід. В стінах проходу, зліва і справа, десь через кожні дванадцять-пятнадцять метрів знаходяться вбудовані ніші, заглибленням до метра. Там можна схватись і непоміченим чекати того, хто буде йти по проходу. Ймовірно, функція цих ніш мала оперативно-військовий характер.

А далі, через метрів сто, ми підійшли до глибокої, на всю ширину ходу, ями – пастки. Вона перегородила нам шлях далі. Її не перестрибнеш, і щоб перейти на іншу сторону, потрібна була добра дошка або драбина. Посередині западні встановлений гострий дубовий кілок. І людина, яка могла впасти в яму, попадала на кіл. Цілком можливо, що ця пастка використовувалась під час дій військово – оперативного характеру: при переслідуванні, хтось мав якийсь пристрій, щоб перебратись на ту сторону ями. А переслідувачі попадали в западню.

Переходити на іншу сторону ями мені з фотокореспондентом не було сенсу, тому що через метрів десять хід був завалений. Чи був це обвал, чи це зробив хтось спеціально – невідомо. І куди по цьому ходу можна було б вийти ми не зрозуміли”.