2011 р. Житомир Михайла Булгакова

Віктор Шпак

Дата: 13.05.2011

Загальновідомо, що Михайло Булгаков народився в Києві. А от згадка про обласний центр Житомирщини у шанувальників творчості Михайла Булгакова зазвичай асоціюється лише з образом Ларіосика – “кузена із Житомира”.

Рятівна дача Героя Праці

В офіційній біографії Михайла Булгакова вказано, що в період з 16 липня по 14 серпня 1937 року письменник із дружиною Оленою відпочивав на хуторі Богунья під Житомиром.

Здавалося б, ідеться про малозначимий епізод, завдяки якому житомиряни мають право вважати своє місто певною мірою булгаковським. Проте цілком імовірно, що ці кілька тижнів у Житомирі врятували життя якщо не самого Майстра, то його Маргарити, без якої найвизначніший твір Михайла Булгакова не став би надбанням світової культури.

Варто нагадати, що 11 червня 1937 року з’явилося повідомлення прокуратури СРСР про передачу до суду справи про “контрреволюційну” діяльність очолюваної маршалом Тухачевським групи військових. Між тим, як свідчить автор фундаментального “Жизнеописания Михаила Булгакова” Марієтта Чудакова, Москвою ходили чутки про бурхливий роман Тухачевського з дружиною Булгакова Оленою, – коли вона ще була заміжньою за начальником штабу Московського військового округу Шиловським.

Більше того, злі язики стверджували, що пасинок Булгакова – насправді син “ворога народу” Тухачевського. За тих часів це були смертельно небезпечні звинувачення, що красномовно підтверджують збережені в архівах термінові(!) вимоги надати “політичну характеристику” на члена Союзу письменників гр. Булгакова.

Отож не лише про умови відпочинку йдеться у написаному в Житомирі дружиною Майстра листі своїй матері: “Я дуже рада, що вмовила Мішу поїхати з Москви”. Залишається додати, що дача в Житомирі, на якій відпочивала родина письменника, теж незвичайна. До революції вона належала видатному вченому-інфекціоністу Льву Тарасевичу, якому в 1923 році офіційно присвоїли звання “Героя Праці на фронті охорони здоров’я народу”.

Завдяки пошукам місцевих краєзнавців встановлено сучасні адреси двох дивом уцілілих будинків по вулиці Зеленій, 63 і 68, що колись входили до дачного комплексу із кількох житлових будівель, купальні й навіть власної водокачки. Нині це вже не хутір, а міський мікрорайон Богунія.

Батьківщина Ларіосика

Першим родичем із Житомира для Михайла Булгакова став чоловік його рідної сестри Варі – Леонід Сергійович Карум (1888-1968). Він народився у Прибалтиці, звідки родина після смерті батька-офіцера переїхала до Житомира. Тут Леонід із золотою медаллю закінчив місцеву гімназію, а після здобуття військової освіти служив у розквартированому в місті Костромському полку.

До речі, чи не головною причиною, через яку Марія Карум з двома малолітніми дітьми обрала для проживання саме Житомир, стало те, що тут мешкали її сестри. Чоловік старшої з них – Микола Судзіловський – служив “непременним членом” губернського присутствія з військової повинності.

Микола Судзіловський був для родини Карумів справжнім благодійником, а його син Микола Миколайович згодом стане прототипом знаменитого “кузена із Житомира” – Ларіона Ларіоновича Суржанського. Сина ще однієї сестри Марії Карум – Юрія Гладиревського – Михайло Булгаков зобразить у привабливому образі Леоніда Шервінського – “співучого” ад’ютанта гетьмана Скоропадського. А вже згадуваний Леонід Карум став у творах письменника капітаном генерального штабу Сергієм Тальбергом.

Отож відразу три колоритні герої знаменитих “Днів Турбіних” “родом” із Житомира. Причому єдиним негативним персонажем серед них став Сергій Тальберг, що на все життя образило сестру письменника.

Реальний Леонід Карум, який дійсно походив з обрусілих німців, був, на переконання Варі Булгакової, мужньою і освіченою людиною. Ще до початку Першої світової війни він закінчив юридичну академію, а з початком бойових дій постійно перебував на фронті.

Леоніду Каруму судилося довге життя. В громадянську війну він служив у білих, що, однак, не завадило йому стати згодом червоним командиром і навіть викладати у військовій школі. Однак у 1930 році Леоніда Карума заарештували як “ворога народу” і відправили до табору під Новосибірськом. Після звільнення колишній полковник, до якого переїхала його сім’я, залишився жити у цьому місті і навіть викладав німецьку мову і латину в місцевих інститутах.

Утім, сестра Варя так і не пробачила братові образи її чоловіка. Це красномовно засвідчують заповнені Михайлом Булгаковим анкети, де він згадує навіть братів-емігрантів, а про співвітчизницю сестру Варвару повідомляє: “Місце проживання мені не відоме”.

Ще одним “житомирським” персонажем уже роману “Майстер і Маргарита” є поет Іван Бездомний. Його прототипом став уродженець Житомира Олександр Безименський, перу якого належить текст колись загальновідомої пісні “Мы молодая гвардия”, що стала неофіційним гімном комсомолу. Та найбільший подарунок долі у житті Михайла Булгакова – стала його Маргарита – Олена Сергіївна, яка у дівоцтві мала прізвище Нюренберг.

Як засвідчили пошуки дослідників, на теренах колишньої Російської імперії рід дружини письменника веде свій початок з╔ Житомира. Саме сюди в 1768 році переїхав на постійне проживання майбутній предок Олени Нюренберг – німецький ювелір, для якого Україна стала новою, але справжньою Вітчизною.

Як бачимо, не лише роман великого Майстра, а саме його життя сповнене дивними і пророчими збігами. Один із них – його рідна земля виявилась аж ніяк не чужою для Маргарити. А це спонукає по-новому поставитися до нібито добре знаних одкровень письменника: “Я був у Києві з однією метою – походити рідною землею й показати моїй дружині місця, які я описував╔ Моя земля! Сум, насолода, тривога!”

Джерело: «Урядовий кур’єр»