2007 р. Анастасія Бойко з ворожкою шукала крадія бандури

Аріна Кантоністова

На фото Аріни Кантоністової – Брати Максим (праворуч) та Женя (у центрі) Білики із двоюрідним братом Андрієм Корецьким (ліворуч) живуть навпроти Музею хліба в Білопіллі Козятинського району. Кілька місяців тому вони з батьками переїхали до нової хати. Хлопці щодня ходять роздивлятися вітряк.

Дата: 31.01.2008

Територія єдиного на Вінниччині Музею хліба в селі Білопілля Козятинського району огороджена плотом. При вході стоїть кам’яний стовп із написом на залізній дошці ”Вітряк. Пам’ятник історії 18 століття”. Позаду нього височіє 15-метровий дерев’яний млин. За переказами, його збудував місцевий селянин Федір Білошкап. У серпні 1986 року райдержадміністрація вирішила створити біля вітряка музей на 70 сотках землі. Добудували поряд хату-мазанку та солом’яну клуню.

– Вітряк уже заріс бур’янами, пообламувалися крила, дерев’яна обшивка відвалилася, – скаржиться директорка музею 55-річна Ніна Климова. Жінка керує музеєм із 2001-го. До цього пропрацювала 36 років інженером-конструктором на машинобудівному заводі ”Прогрес” у місті Бердичів Житомирської області. Закінчила курси екскурсоводів.

– Перший директор музею Анастасія Бойко померла кілька років тому. Після неї керували якісь люди і так занедбали все, – зітхає Ніна Петрівна. – Коли прийшла туди на екскурсію, тут гуляли павуки та миші. Я дала обіцянку, що кістьми ляжу, та все відтворю.

У клуні розставлені серпи, коса, механічна прялка, млинок, віялка. “Усьому десь до 200 років”, – продовжує Ніна Петрівна. – “Коли відкривали музей, білопільчани зносили речі зі своїх горищ”.

Праворуч від вітряка стоїть невеличка мазанка, де відтворили побут ХVІІІ ст. “Там горщики, тарілки, вишиванки”, – розповідає Климова. – “Навіть дерев’яна колисочка є”.

До вітряка підходять троє хлопчаків із хати навпроти. “Усередині вітряка теж є музей”, – каже 11-річний Андрій Корецький. “Там такі маленькі кусочки хлібу. Їх космонавти брали з собою”.

Директорка запевняє, що в космосі цей хліб не був. “Його в радянські часи привезли з заводу, що пече хліб для космонавтів”, – пояснює жінка. – “Він робиться із 10 сортів пшениці, маленькими буханчиками у формі кірпічика по 4,5 грамів. Завод цей під Москвою”.

Вітряк має два яруси для екскурсій. “На першому є лавка, скриня, мельника кушетка”, – показує Климова. – “Поруч столик для виписки квитанцій. Прикрасили все сноПамятники истории и культуры Украинской ССР: каталог-справочник. – К.: Наукова думка, 1987 г.ами пшениці різних сортів, гречкою, житом. На другому поверсі – механізм вітряка. Дерев’яні колеса з кам’яними жорнами рухалися, получалася мука”.

Колись у музеї було 20 машин техніки. Залишилися лише довоєнні тракторець та дві бурякосіялки. “Одну сіялку вкрали із двору, а з хатини – бандуру, яку колись подарувала місцева вчителька”, – не стримуючи сліз, продовжує Климова. – “Вибили віконце в хатині та зняли її зі стінки. Я ходила до гадалки, що живе під Козятином. Вона вказала на хлопця із сусіднього села. Але хіба доведеш?”

У музеї жінка працює і директором, і прибиральницею. “Отримую мінімальну зарплатню – 500 гривень. Та це нічого. Головна проблема, що я не можу цілодобово тут бути. Сама я з Бердичева. Крім вихідних, понеділка та четверга, їжджу сюди щодня за 18 кілометрів. Тут треба сторожа, бо все рознесуть. Приходжу, а під вітряком пляшки валяються. То собаку дохлу підкинуть, то кота. Щодня їду додому і молюся, щоб нічого там не начворили”.

Торік у музеї провели 30 екскурсій. Найчастіше привозять школярів. Приїжджали поляки. Для всіх екскурсії безкоштовні. Раніше музеєм опікувалася сільрада. Останні 4 роки його утримує Козятинська райдержадміністрація.

– Позаторік вітряку замінили крила та поклали на дах нову жесть. Торік побілили хату, – каже спеціаліст відділу культури та туризму Козятинського району Тетяна Ліпчинська, 49 років. – Цього року виділимо десь із п’ять тисяч гривень. Замінимо солом’яний дах і поремонтуємо стіни клуні. Цей музей – народний. Його нормальне утримання можливе тоді, коли він стане державним.

На Вінниччині 23 державні та 30 народні музеї. З останніх найвідоміший музей Михайла Грушевського в селі Сестринівка Козятинського району. Там жив дід першого президента України. У селі Поташня Бершадського району є музей культури села та картинна галерея сучасного художника Прокопа Колісника.

Серед державних – Державний історико-культурний заповідник ”Буша”, Літинський краєзнавчий музей ім. Устима Кармалюка, Музей Леонтовича в селі Марківка, Музей історії авіації та космонавтики України в селищі Вороновиця.

Джерело: “Газета по-українськи”