1998 р. Храми Чернігова
З Іллінської церкви походить чудотворна ікона Божої Матері, відома як «Іллінська Богоматір». Це, напевно, одна з небагатьох чудотворних ікон, автор якої точно зафіксований у документах. Написана ікона в 1658 р. ченцем Іллінського монастиря іконописцем Григорієм Костянтиновичем Лубенським, який після постригу прийняв ім’я Геннадій. Ікона Богоматері з благословляючим Христом-немовлям (типу «Одігітрія») намальована в новій манері, що суттєво відрізняється від візантійського іконопису, розповсюдженого в наших землях на той час. Тут відчувається вплив західноєвропейського мистецтва епохи Відродження, з яким автор, безсумнівно, був знайомий. Звичайно, це є не зображення Діви Марії, якою вона була, коли жила в Палестині, а втілення її духовного образу, який митець намагався зробити близьким і зрозумілим людині своєї землі та доби, відмінної від Візантії, Київської Русі або Московщини. Тому тут немає жінки з темним обличчям, продовгуватим носом із горбочком і маленьким ротом, якою Матір Божу приписувала малювати іконописна візантійська традиція, виходячи з її східного походження. На іконі Богоматір уособлює красива, лагідна, трохи сумна європейська жінка з великими очима, яка тримає на руках дитину. Вона одягнена не в царське вбрання, а в простий, але красивий одяг. Напевно, для тогочасного українця це був образ ідеальної жінки.
Через кілька років після її створення з іконою сталося чудо. Тоді, після смерті Богдана Хмельницького, для України починався тяжкий період, що ввійшов у нашу історію під назвою «руїна»: у різних частинах України одночасно було по три, а то і більше гетьманів, кожний з яких клявся захищати інтереси українського народу, а насправді був васалом або польського короля, або московського царя, або кримського хана. Тоді в 1662 р. сталося небачене чудо, свідками якого стали всі мешканці Чернігова: протягом восьми днів – з 16 по 24 квітня – з очей Богоматері на цій іконі текли сльози – вона оплакувала біди, що очікували наш народ [Картины церковной жизни Черниговской епархии из девяти веков ее истории. – К.: Тип. Кульженко, 1911].
У літописі Самійла Величка про цю подію розповідається так:
«Плакала тоді Пресвята Діва, жаліючи православних християн-українців,.. які через незгоди, руйнування та міжусобиці одні вже смертоносною зброєю вбиті, другі з вітчизни бідолашні в полон виведені, треті будуть у полон забрані, а четверті мають у вітчизні голови покласти під проводом несамовитих, властолюбивих і до міжусобиць схильних вождів своїх» [Логвин Г. Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968, с. 109].
Архієпископ Іоанн Максимович писав у віршах [Чернигов, его святые храмы, чудотворные иконы и месточтимые святыни. – Чернигов: Тип. губерн. правления, 1911, с. 21] :
“В числах апреля
Образ Пречистої Марії Дівиці
Богоматері, Небесної Цариці
У церкві явно вісім днів був сльозоточивий,
Як би живий.
На це чудо багато людей глядящих,
Із Чернігова граду приходящих,
Марії сльози утирали
До неї припадали “.
Іллінсько-чернігівська ікона (так її стали називати) прославилася багатьма чудесами, про які розповідає святий Димитрій Ростовський у книзі «Руно орошене». Якось загін кримських татар напав на околиці Чернігова. Уночі вони вдерлися в монастир і пограбували його. Ченці, які сховалися в найвіддаленішому закутку Антонієвих печер, молили Небесну Заступницю про допомогу, і вороги не змогли потрапити до печер. Лютуючи, загарбники потрощили все церковне начиння, тільки чудотворна ікона залишилась неушкодженою. Після молитов перед цією іконою зцілювалися епілептики, паралітики, сліпі, біснуваті та інші. Свою книгу Димитрій Ростовський закінчує рядками: «Кінець книжки, та не чудесам Пресвятої Богородиці, бо хто порахувати їх зможе?» [Иловайский П. И. Черниговская старина по преданиям и легендам. – Чернигов: Тип. Губерн. правления, 1898].
До ікони в 1696 р. коштом гетьмана Івана Мазепи була зроблена велика срібна риза, що покривала не тільки саму ікону, але й її кіот. На ризі викарбуваний герб Чернігова, а довкола в медальйонах зображені події, пов’язані з життям і вшануванням Богородиці.
У 1930-х рр., коли вартість срібла цієї ризи вважалася більшою, ніж вартість мистецького твору, ризу призначили до переплавки. З величезними труднощами мистецтвознавцям пощастило врятувати цей шедевр ювелірного мистецтва, тепер він зберігається в Чернігівському історичному музеї [Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. – К.: НАН України, 1995].
Що сталося із цією чудотворною іконою у XX ст., поки що з’ясовано не до кінця. Розповідають, що за радянських часів її переховували віруючі, і до музею вона не потрапила, хоча риза з Іллінської ікони знаходиться в музеї. Зараз у Петропавлівській церкві Єлецького монастиря в кіоті встановлена ікона, про яку стверджують, що це і є та, що була намальована ченцем Геннадієм у 1658 р.
Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 146 – 149.