Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1998 р. Храми Чернігова

Єпархіальну друкарню архієпископ Л.Баранович влаштував у 1671 р. на свої кошти спочатку в Новгороді-Сіверському і доручив організацію роботи в ній писареві Семену Ялинському. У 1674 р. вийшли в світ перші дві книги. Про це Л. Баранович писав:

«Ми вирішили, щоб у нашій єпархії була друкарня, знайшли для цього чоловіка, котрий служив нам з малих літ і був здібний до друкарського художества – пана Семена Ялинського, уклали з ним угоду і призначили йому чотири тисячі злотих і утримування… Трудами його… вийшло там не мало книг церковних і наших праць» [Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий Ильинский монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. правления, 1911, с. 16].

Всього у Новгороді-Сіверському було надруковано двадцять три видання, але архієпископ був незадоволений тим, що С. Ялинський у друкарстві виявився обізнаним слабо і тому їздив до Вільно (Вільнюса) навчатися, на що витратив багато часу і коштів, а книжки тим часом доводилося друкувати в Києві. Друк книжок, виданих єпархіальною друкарнею в Новгороді-Сіверському, виходив неякісний. Крім того, архієпископ підозрював, здається безпідставно, що С. Ялинський разом із настоятелем тамошнього монастиря випустили кілька книжок, як тепер кажуть, «на ліво» і виторг привласнили.

«Тому, – пише далі Л. Баранович, – ми вирішили взяти з Вільно майстра Лукаша, він вже навчив декілька наших ченців, як відливати літери і готувати фарбу, взявши за те три тисячі» [Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий Ильинский монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. правления, 1911, с. 17].

У Чернігові друкарня була влаштована при Троїцькому монастирі з північного боку за огорожею. Про точне місце її розташування існують різні думки. Раніше з будинком друкарні безпідставно ототожнювали Іллінські ворота. Тут крім церковних книг друкували навчальну літературу і праці Л. Барановича, І. Галятовського, Д. Туптала та ін. Дуже високим був рівень художнього оформлення видань – у друкарні працювали видатні тогочасні гравери Л. Тарасевич, І. Щирський, І. Стрельбицький та інші, твори яких увійшли до скарбниці національного мистецтва гравюри (штиху, як тоді називали). Ці гравери першими на слов’янських землях почали використовувати для друку крім дереворитів (гравюр по дереву) мідерити (гравюри по мідних листах), що набагато збільшувало можливості книжкової графіки як за якістю, так і за кількістю відбитків. Там друкували панегірики різним особам, то був дуже популярний жанр барокової літератури. З навчальної літератури цікавий «Буквар», виданий у 1680 р., і підручник із риторики, надрукований у 1698 р. латинською мовою. При друкарні були свої папірні, де папір вироблявся з ганчір’я, яке розтовчували у ступах; приводом для механізмів слугувало колесо водяного млина. Друк був такої високої якості, що в 1720 р., влаштовуючи друкарню в Санкт-Петербурзі, імператор Петро І забрав із Чернігова кількох найдосвідченіших друкарів.

Російські церковні власті були незадоволені тим, що друкарня мала самостійність у видавничій політиці. Випускники Києво-Могилянського колегіуму мали добрі зв’язки зі своїми західними колегами – як протестантами, так і католиками, користувалися їх теологічними працями, що для консервативного московського духівництва складало нечувану єресь; тому видрукуваний в Чернігові трьох видань книги протестанта Йогана Гергарда «Богомисліє» спричинило великий скандал, книга була заборонена до розповсюдження, хоча переклад її був зроблений чернігівським архієпископом Іоанном Максимовичем. У 1720 р. імператором було наказано: при передрукуванні книг старих видань попередньо звіряти їх з великоросійськими, нові видання надсилати до цензури, надруковані раніше книжки продавати забороняється. Далі ще гірше: у 1721 р. Синод православної церкви заборонив видавати будь-які книжки без його дозволу та з будь-якими найменшими відмінностями від московських видань. У Чернігові намагалися обійти ці заборони тим, що, друкуючи книжки, позначали старі роки випуску. Так, у 1750 р. перевидали «Руно орошене» святого Димитрія Ростовського (Д. Туптала), зазначивши рік видання 1702. Поступово рівень видань знижувався, а кількість їх зменшувалась. У 1820 р. друкарські машини і шрифти єпархіальними властями були продані, і друкарня при Троїцькому монастирі припинила своє існування. Усього вона працювала 142 роки. Бібліотекознавці нарахували 153 книги, видані у цій друкарні. Крім того, про 54 книги відомо з літературних джерел, але їх немає в бібліотеках. У 1902 р. випадково були знайдені в монастирі та передані до музею дванадцять мідних гравійованих дощок – художні кліше.

Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 155 – 157.