2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Церква св.Миколи
Згідно з літературними джерелам, церкву зведено в 1607 р. Вона є однією з найбільш ранніх пам’яток дерев’яної архітектури на території Буковини. Серед пізніших перебудов храму найзначнішим було розширення в XIX ст. первісного бабинця, внаслідок чого це приміщення набуло дещо нетрадиційної гранчастої, витягнутої в поздовжньому напрямку форми. Незважаючи на це, а також на втрату первісного рубленого перекриття над бабинцем, початкова об’ємно-просторова схема споруди та всі визначальні елементи її архітектурного вирішення залишилися незмінними.
Композиційну основу Миколаївської церкви становлять три послідовно розташовані по осі захід – схід зруби: гранчастого, витягнутого в поздовжньому напрямку бабинця з головним входом у південній стіні, трохи більшої за розмірами квадратної в плані нави та гранчастого вівтаря. Відповідно до традицій буковинської архітектурно-будівельної школи, ці зруби об’єднані високим ґонтовим дахом, виноси якого утримуються на тесаних фігурних кронштейнах і дорівнюють майже 1 м. Приміщення бабинця перекрите плоскою стелею на сволоках, нава – невеликим двозаломним, а вівтар – однозаломним восьмигранними верхами (аналогічна склепінчаста конструкція існувала первісне і над бабинцем). Особливий інтерес викликає перекриття нави, нижній ярус якого є чотиригранним, а верхній – восьмигранним, причому перехід між ними виконано за допомогою чотирьох плоских пандатив. Цей спосіб влаштування рубленого перекриття притаманний більшості дерев’яних храмів Буковини незалежно від їхнього об’ємно-просторового вирішення та часу зведення.
Отже, в архітектурі Миколаївської церкви чи не вперше втілилися найголовніші ознаки буковинської архітектурно-будівельної школи, в чому й полягає неповторна наукова та мистецька цінність пам’ятки.
В.Т.Завада
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 281.