1996 р. Реставрація та пристосування Вірменської церкви в Чернівцях
В.Безякін
Наприкінці XVII ст. на терени Північної Буковини переселяються вірмено-католики з Галичини. З другої чверті XIX ст. вони порушують питання про будівництво відповідної церкви в Чернівцях. З 1835 р. цим питанням займається вірмено-католицька община, створена в тому самому році [Державний архів Чернівецької області. – Ф. 3. – Оп. 2. – Спр.21044. – Арк.6].
З цього часу перед австрійським урядом неодноразово постає питання про будівництво церкви, але лише 1865 р. прохання вірмено-католицької общини було задоволено. Того самого року організовано комітет з будівництва, який очолили поміщики Петрович та Вартересієвич [там само. – Арк. 8]. Комітет займався збором асигнувань на будівництво церкви серед вірмен.
У 60-ті роки XIX ст. комітет зорганізував лотерею, гроші від реалізації якої пішли в фонд будівництва [там само. – Арк.20-23, 44, 55]. Крім того, велику допомогу у фінансуванні спорудження вірмено-католицької церкви надав австрійський уряд. Проект церкви був замовлений відомому архітектору Йосефу Главці, який саме тоді будував у місті комплекс споруд резиденції буковинських митрополитів.
У листі комітету з будівництва церкви крайовому управлінню Буковини від 23 грудня 1869 р. повідомляється про те,
„…що план для будівництва вірмено-католицької церкви у Чернівцях вже складений архітектором Й.Главкою і ухвалений будівничим комітетом. Початок будівництва вирішено провести в 1870 будівельному році… під особистим керівництвом і наглядом призначеного для цієї мети архітектора Й.Главки та відповідального за будівництво архітектора Грегора” [там само. – Арк.76].
Будівництво вірмено-католицької церкви було завершено і освячено 1875 р. Але вже 1890 р. у супліці священика вірменської церкви говориться про необхідність проведення ремонту [там само. – Арк. 105, 122, 122б]. В архіві за 1901 р. маємо опис технічного стану церкви з переліком необхідних ремонтних робіт [там само. – Арк.135б]. Цей перелік має такі пункти:
1. Внутрішнє фарбування церкви в кращому виконанні разом з тинькарськими виправленнями.
2. Вимощення керамічною плиткою всіх внутрішніх приміщень церкви.
3. Заміна дуже стертих старезних цегляних сходів входу.
4. Виготовлення залізних гвинтових сходів від воріт до дзвіниці.
5. Придбання нового органа, бо старий, незважаючи на багаторазовий ремонт, зовсім прийшов у негідність [там само. – Арк.136].
Присутність органа в церкві пояснюється наступним зауваженням, наведеним у даному описі: „Так як тут маємо порівнюючи мале число парафіян вірмено-католицького обряду, вірмено-католицьку церкву відвідує в більшості поляки римсько-католицького обряду” [там само. – Арк.135 зв.].
Ремонт церкви проведено у 1901 – 1903 рр. [там само. – Арк. 146, 186]. Діючою церква була до 1940 р. З 1979 р. є пам’яткою архітектури, охоронний №173в.
Пам’ятка є католицьким храмом типу базиліки, він одноглавий з двома баштами на східному фасаді, в плані хрещатий з напівкруглими виступами трансепта і центральної апсиди та тригранним виступом головного входу; тринеф-ний, центральний неф двоярусний.бокові – одноярусні, перекриті стрілчастими склепіннями з нервюрами. Башти, а також барабан перекриті високими конусними завершеннями з кованими хрестами.
У створенні зовнішнього вигляду церкви були використані прийоми та деталі готичного будівництва – стрілчасті вікна, аркбутани з пінаклями. При оздобленні фасадів використана червона цегла простої та профільованої форми для облицювання, декоративні заставки виконано з кераміки та різного каменю-піщаника. В інтер’єрі готичні нервюрні склепіння спираються на розчленовані вертикальними тягами стовпи. Висотність розкриття внутрішнього простору підкреслюється вертикальним спрямуванням руху ступінчастих арок, різьблених напівколонок, розписами в барабані, бані, склепіннях.
1985 р. Чернівецьке обласне управління культури дало завдання „Укрреставрації” на проведення комплексу ремонтно-реставраційних робіт з пристосуванням Вірменської церкви під органно-концертний зал філармонії.
На цей час будова Вірменської церкви була занедбана, в ній влаштували склади, основний об’єм був поділений залізобетонними перекриттями та перегородками. Живопис пошкоджено, мав великі втрати, від вітражів залишились невеликі фрагменти, мармурові вівтарі побиті, внутрішнього обладнання не було. Дах протікав, поверхня облицювання та керамічні вставки пошкоджено.
При розробці проекту реставрації і пристосування прагнули максимально зберегти первісну структуру пам’ятки і по-сучасному використати розпланувальне вирішення та функціональне призначення окремих приміщень.
Роботи велися в три етапи. У перший – реставрували фасади, покрівлю даху. Відремонтували дерев’яні конструкції даху, виготовили покрівлю із міді, реставрували та позолотили хрести. За відібраними зразками, а також хімічно-технологічними рекомендаціями на місцевому цегельному заводі було виготовлено понад 10 типів керамічних виробів для облицювання фасадів. Ділянки втрат та руйнувань розчищали до міцної основи і доповнювали новими зразками на вапняно-піщаному розчині, в який домішували дрібно помелену червону цеглу.
На другому етапі виконували внутрішні та зовнішні роботи з інженерного забезпечення та устаткування. Здійснені відповідні заходи з упорядкування пожежної безпеки, охоронно-пожежної сигналізації, електроустаткування. Для підтримки постійного температурно-вологового режиму в пам’ятці передбачено кондиціонери. Установки з кондиціонування встановлені в окремому інженерному корпусі.
Третій етап робіт – реставрація інтер’єрів, внутрішнього оздоблення – люстр, мармурових вівтарів, живопису, вітражів, а також виготовлення меблів і обладнання. Живопис реставрували художники-реставратори під керівництвом А.Марампольського. При виконанні робіт були підтверджені архівні свідчення проте, що живописні роботи виконувались на початку XX ст. Розписували місцеві майстри з притаманним колоритом народних орнаментів під впливом стилю модерн.
Завдяки фрагментам вітражів, що збереглися, а також іконографії і розробленим кресленикам, виконаним авторами проекту – бригадою художників-вітражистів під керівництвом В.Юхимця – відтворено вітражі першого ярусу і відреставровано вітражі другого та третього ярусів. Вітражисти виявилися висококласними фахівцями. Під час роботи вони самі виготовили фарбу та скло.
У цехах „Укрреставрації” були відлиті та виготовлені мідні та латунні люстра, бра, фурнітура, поковки, а також відновлена огорожа хорів. Меблі, столярку, паркет, устаткування виготовляли за авторськими креслениками на місцевих підприємствах.
Загальне архітектурно-розпланувальне вирішення, а також проектні вирішення з реставрації і пристосування пам’ятки виконував інститут „Укрпроектреставрація”. Проект реставрації та пристосування виконав автор статті у співавторстві з архітекторами О.Балабановим, Ю.Ескіним, хіміком-технологом К.Борисовою. Проект акустики розроблено ЦНДШП ім.Мезенцева у Москві. За цим проектом концертний орган мали розташувати в апсидній частині пам’ятки. Орган за авторськими ескізами розроблено і встановлено чеською фірмою „Ригенклосс”.
Проектні роботи з інженерного устаткування виконали фахівці Чернівецького відділу „Укрремжитлопроект”, проект кондиціонування – „Діпроцивільпромбуд” Києва. Реставраційні роботи проведено Чернівецьким відділом Кам’янець-Подільської МНРВМ. Виконавці робіт – А.Боричевський, І.Харченко.
Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 139 – 142.